Історія

І. Створення Київського університету та його діяльність в дореволюційний період (1834-1917) ^{* дати подано за старим стилем}

1. Київський університет у першій половині ХІХ ст.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка - класичний університет дослідницького типу, провідний вищий навчальний заклад України. Його історія бере свій початок від 8 листопада 1833 р., коли було підтримано подання міністра освіти С. С. Уварова про заснування Імператорського Університету Св. Володимира на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею. 15 липня 1834 р., у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, відбулося урочисте відкриття університету.

Наказ Миколи І Міністерству народної просвіти про затвердження проекту статуту та штату Університету Св. Володимира

18 жовтня 1834 р. на посаді першого ректора Університету наказом імператора Миколи І було затверджено 30-річного професора ботаніки, історика, фольклориста, видатного вченого-енциклопедиста Михайла Максимовича.

Т.Г. Шевченко. Портрет М.О. Максимовича. 1845 р.

У 1834-1835 навчальному році в університеті працював лише один філософський факультет із двома відділеннями: історико-філологічним та фізико-математичним. На перший курс було зараховано 62 студенти і 28 серпня 1834 р. в університеті розпочалися заняття. У 1835 р. було відкрито юридичний факультет, а в 1841 р. - медичний, створений на базі медичного факультету ліквідованого Віленського університету (м. Вільнюс).

Значною проблемою для університету була відсутність власного приміщення. Керівництво навчального закладу було змушене протягом перших восьми років орендувати декілька приватних будівель, зовсім не пристосованих до навчального процесу. Будівництво нового приміщення розпочалось 31 липня 1837 р. за проектом професора архітектури Петербурзької академії мистецтв В. Беретті.

Вікентій Беретті (1781-1842). Архітектор, академік, видатний майстер архітектури російського класицизму. Автор проектів будинку університету та ботанічного саду.

Під його безпосереднім керівництвом було зведено будівлю у стилі класицизму, яка і досі використовується як головний корпус університету. Поруч з ним професор Е. Траутфеттер заклав ботанічний сад, який функціонує і сьогодні. Перехід університету до власного великого приміщення і прийняття в 1842 р. університетського статуту уможливили послідовну розбудову кафедральної системи - кількість кафедр зросла з 20 до 37.

Всупереч бажанням імперського уряду перетворити Київський університет на форпост російського самодержавства, у його стінах завжди жили і розвивалися прогресивні ідеї. Упродовж 1830-1860-х рр. університет був одним із центрів польського національно-демократичного руху, а в 1845-1847 рр. тут розгорнуло свою діяльність Кирило-Мефодіївське братство.

М.І. Костомаров (1817-1885). Професор Київського університету, видатний український історик,етнограф, письменник, публіцист, громадський діяч.Інаціатор створення і автор програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства.

Засновник і автор програмних творів братства видатний історик М. Костомаров очолював університетську кафедру російської історії. Ідейним натхненником кирило-мефодіївців був геніальний поет Т. Шевченко, який на той момент працював вчителем малювання школи живопису університету, одночасно займаючи посаду в університетській Археографічній комісії (тимчасовій комісії для розгляду давніх актів).

Т.Г. Шевченко. Автопортрет. 1845 р.

2. Київський університет у другій половині ХІХ ст.

Пожвавлення науково-педагогічної діяльності в Київському університеті у другій половині ХІХ століття пов'язують із проведенням ліберальних реформ 1860-х рр. і запровадженням у 1863 р. нового університетського статуту. У цей час було розширено автономні права навчального закладу, відкрито 15 нових кафедр (чисельність яких зросла з 37 до 52), збільшилася кількість викладачів та студентів. З російських і європейських університетів на роботу до Києва запросили 90 нових викладачів, на кафедрах почали залишати талановитих студентів для здійснення наукової та педагогічної діяльності.

М.Д. Іванишев (1811-1874).Професор, історик права, ректор (1862-1874).Головний редактор видань Київської археологічної комісії.

Завдяки реформам Київський університет кінця ХІХ століття - це потужний навчально-освітній центр загальноєвропейського значення. Чисельність студентів у 1830-1840-х рр. становила 500 осіб (переважно поляків), у1883 р. в університеті навчалися 1700 студентів (в основному українці та росіяни), а вже у 1913 р. ця кількість зросла до 5000. Наукову та викладацьку роботу здійснювали 160 професорів та доцентів. При університеті налічувалося 45 навчально-допоміжних установ: 2 бібліотеки (наукова і студентська), 2 обсерваторії (астрономічна і метеорологічна), ботанічний сад, 4 факультетські клініки, 3 шпитальні та 2 клінічні відділення при міській лікарні, анатомічний театр та 9 лабораторій.

Будинок анатомічного театру.Фото кінця ХІХ ст.

Викладачі та студенти університету були організаторами й активними учасниками низки всесвітньовідомих наукових товариств: дослідників природи, хірургічного, фізико-математичного, хімічного, історичного імені Нестора-літописця.

В.С. Іконніков (1841-1923). Професор, історик, академік УАН (1920).Один з фундаторів історичного товариства Нестора-літописця.

Наукова діяльність професорів університету проводилася в тісному контакті із зарубіжними науковими центрами та видатними вченими світу. Широко практикувалися закордонні наукові відрядження, публікація праць в іноземних журналах тощо. Однією з форм підтримки культурних зв'язків було обрання видатних учених і діячів культури почесними членами університету. Зокрема, це - медик Макс Петтенкофер, історик Леопольд фон Ранке, письменник Іван Тургенєв, хімік Дмитро Мендєлєєв, мікробіолог Ілля Мечніков та ін.

3. Київський університет у період 1900-1917 рр.

Початок ХХ ст. в історії університету відзначився тим, що українська інтелігенція підняла проблему українізації вищої освіти в регіоні. 20 квітня 1906 р. представники української громади м. Чернігова (Д. Яворський, М. Коцюбинський, М. Федченко, Л.Шрамченко та ін.) порушили питання про відкриття в Київському університеті кафедр: "української мови, літератури, історії, етнографії і права звичаєвого, з викладами тих предметів на українській же мові". 22 травня 1906 р. професори В. Перетц і Г. Павлуцький підписали подання до деканату історико-філологічного факультету, в якому обґрунтували необхідність відкриття українознавчих кафедр.

В.М. Перетц (1870-1935).Професор, історик літератури, академік УАН (1919).Керував семінарами російської філології, був головою філологічної секції Українського наукового товариства.

На їх підтримку у Київському університеті виступили українські громадські та культурні діячі: Іван Липа, Симон Петлюра, Дмитро Дорошенко, Борис Грінченко, Олександр Лотоцький, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов та ін. 27 листопада 1906 р. студенти-українці передали до Вченої ради університету заяву з проханням відкрити українознавчі кафедри.

М.С. Грушевський (1866-1934).Видатний український історик, громадський та політичний діяч, вихованець Київського університету голова Української Центральної ради, Президент УНР.Засновник і голова Українського наукового товариства.Академік ВУАН (1923 р.) та АН СРСР (1929).

Під заявою поставили свої підписи 1430 студентів. Однак проти цієї ідеї різко виступили ректор університету М. Цитович, реакційно налаштована частина професури й керівництво імперського Міністерства народної освіти. У 1907 р. за власною ініціативою професори А. Лобода й В. Перетц розпочали викладання в університеті української літератури, проте, невдовзі "крамольний експеримент" було заборонено.

Перша світова війна суттєво дезорганізувала освітній процес. Чимало студентів опинилися в діючій армії, медичні клініки університету було перетворено на військові шпиталі, а частину лабораторій через загрозу окупації Києва німецькими та австрійськими військами евакуйовано вглиб імперії, до м. Саратова. Тільки восени 1916 р. університет повернувся до м. Києва. Переїзди завдали серйозних збитків лабораторіям, кабінетам і музейним колекціям університету. У такому стані Київський університет застав добу революцій, які в Україні вилилися в боротьбу за культурне та національне відродження і створення власної незалежної держави.

Лекція професора Павлуцького Г.Г. у кабінеті образотворчого мистецтва.Поч. ХХ ст.

Після ліквідації самодержавства наполегливі вимоги українських студентів і викладачів, пов'язані з відкриттям українознавчих кафедр і запровадженням української мови викладання, змусили нову владу в Петрограді піти на окремі поступки. 27 червня 1917 р. Міністерство народної освіти розробило положення про відкриття в Університеті Св. Володимира чотирьох українознавчих кафедр: української мови, літератури, історії та історії західно-руського права. 5 вересня 1917 р. відповідне подання Міністерство спрямувало Тимчасовому урядові. 19 вересня 1917 р. уряд прийняв постанову про створення вищезгаданих кафедр у Київському університеті. 30 вересня 1917 р. керівництво університету розпорядилося упродовж трьох місяців провести підготовчу роботу й конкурс на заміщення посад для українознавчих кафедр. Однак у січні 1918 р., коли минув тримісячний термін, політичні події, що розгорнулися в Україні, відтіснили академічні проблеми на задній план.

ІІ. Київський університет за радянських часів (1917-1991)

1. Київський університет у період української революції (1917-1919).

Зі створенням у Києві Центральної Ради у березні 1917 р. десятки викладачів і сотні студентів університету взяли активну участь у боротьбі за незалежність України. Найгероїчнішою сторінкою цих самостійницьких змагань став подвиг студентів Київського університету, здійснений під Крутами. На початку січня 1918 р. на заклик лідерів Української Народної Республіки понад триста київських студентів і гімназистів об'єдналися в студентський курінь. Перша сотня добровольців (130 осіб) під командуванням сотника-студента Андрія Омельченка вела важкі оборонні бої, захищаючи 29 січня 1918 р. важливий залізничний вузол - станцію Крути на Чернігівщині - та стримуючи наступ російських більшовицьких частин на Київ.

У період існування Української держави Гетьмана П. Скоропадського Університет Св. Володимира набув офіційного статусу російського університету Києва. Поряд з ним, у липні 1918 р. було створено Київський український державний університет.

2. Розформування університету на окремі вищі навчальні заклади (1920-1933).

У лютому 1919 р. більшовики зайняли Київ Університет Св. Володимира та Київський український державний університет було об'єднано в одну установу -Київський університет - із головним завданням підготовки радянської інтелігенції. З 1919 р. на території радянської України починає діяти Народний комісаріат освіти, що відповідав за розвиток шкільної, середньої та вищої освіти. В університетах скасовувалися всі так звані "буржуазні пережитки", а самі вони втратили будь-яку автономію: було ліквідоване керівництво університетів (ректори, проректори), замість них вводилась посада комісара вузу, крім цього, відмінялись всі вчені ступені та звання. Радянський уряд ставив за мету повне підпорядкування університетів завданням соціалістичної революції. Проте, навіть у такому вкрай обмеженому вигляді університети, на думку керівників Наркомату освіти УСРР, не мали права на існування. Вони були оголошені "буржуазними" центрами, яким не місце у новому комуністичному суспільстві.

Викладач читає лекцію з хімії.

Внаслідок цих реформ у 1920 р. Київський університет (поряд з іншими університетами України) було розформовано. На базі медичного факультету було організовано окремий медичний інститут, юридичний факультет передали Інститутові народного господарства. З історико-філологічного, фізико-математично-природничого факультетів університету, Київського учительського інституту та Київських вищих жіночих курсів було створено Вищий інститут народної освіти ім. М. Драгоманова (з 1926 р. - Київський інститут народної освіти). Кількість студентів-українців у цьому навчальному закладі сягала 65%.

Підготовка вчительських кадрів для ліквідації неписьменності на робітничому факультеті КІНО.

У результаті кардинальної реформи вища освіта УСРР почала суттєво відрізнялася від вищої школи в радянській Росії. Зокрема, у РСФРР університети, хоч і втратили своє значення, ліквідовані не були і працювали у Москві, Ленінграді та інших російських містах. Уніфікація стала одним із найважливіших завдань політики радянської влади в освітній галузі на рубежі 1920-30-х рр. Необхідно було перебудувати всю вищу систему освіти за єдиним російським зразком.

Студенти у "червоному куточку" університетського гуртожитку, 1930-ті рр.

Відсутність класичної університетської освіти призвела також до зменшення кількості наукових і професорсько-викладацьких кадрів, втрати університетських освітніх і наукових традицій та падіння загального рівня вищої освіти, адже за весь період після закриття університетів їм не було знайдено рівноцінного замінника. Загалом, стала очевидною неспроможність радянської влади успішно організувати діяльність вищих навчальних закладів, не спираючись на позитивний досвід дореволюційної вищої освіти.

Учасники математичного семінару академіка Д.О. Граве. 1930 р.

3. Відновлення Київського університету та його довоєнна діяльність (1933-1941).

Восени 1933 р. в Україні поновили роботу університети, серед яких і Київський державний університет. Перед ними ставилося завдання підготовки через аспірантуру викладачів для вищої школи, науковців для науково-дослідних інститутів, заводських наукових лабораторій і дослідних станцій. Ці вищі навчальні заклади мали зосередити підготовку наукових кадрів для всіх найважливіших галузей науки.

Студенти в університетському гуртожитку. 1934 р.

У 1934 р. університет відзначив свій 100-річний ювілей. На той момент було відновлено його структуру, розпочато активну наукову та педагогічну діяльність. У 1935 р. університет започаткував серійне видання Наукових записок із природничих та гуманітарних наук. Створювалися нові факультети - у 1938 р. їх було вже вісім: фізико-математичний, історичний, філологічний, хімічний, геолого-географічний, біологічний, юридичний та іноземних мов. У березні 1939 р., на честь 125-річчя з дня народження Тараса Шевченка Президія Верховної Ради СРСР присвоїла його ім'я Київському державному університету. У цьому ж році університетові було передано Канівський біогеографічний заповідник, що став науково-експериментальною та навчальною базою для природничих факультетів. Наступного року було зведено новий навчальний корпус для гуманітарних факультетів (сьогодні - корпус Наукової бібліотеки імені М. Максимовича).

Студенти Київського державного університету. 1936 р.

Важкого удару університету протягом 1930-40-х рр. завдали масові репресії викладачів і студентів. Серед репресованих викладачів були вчені: М. П. Кравчук, Н.Ю. Мірза-Авак'янц, М.О. Русанівський, К.Т. Штеппа, М.І. Безбородько, А.Ю. Кримський та багато інших.

Однак попри ідеологічні обмеження та репресії, напередодні Другої світової війни Київський університет був серед провідних вищих навчальних закладів СРСР і посідав третє місце серед радянських університетів. У ньому навчалося 4 тисячі студентів, на 52 кафедрах працювало понад 300 професорів, доцентів, викладачів, з яких - 8 академіків і 6 член-кореспондентів Академії наук України, 24 доктори, 65 кандидатів наук. Через аспірантуру університет готував молодих спеціалістів вищої кваліфікації із 43 спеціальностей.

Засідання Вченої ради відновленого Київського університету. 1934 р.

Із початком військових дій влітку 1941 р. Київський університет було евакуйовано. Більшість студентів пішли на фронт, а значна частина викладачів, разом з колегами із Харківського державного університету, продовжили навчальний процес у рамках Об'єднаного українського державного університету в казахстанському місті Кзил-Орда. Одночасно з цим було здійснено спроби налагодити роботу університету і в окупованому нацистами Києві, втім, невдовзі гітлерівці закрили університет, багатьох викладачів репресували, а студентів забрали на примусові роботи до Німеччини. Під час боїв за Київ у жовтні-листопаді 1943 року університет зазнав непоправних руйнувань і втрат.

Радянські воїни-визволителі біля стін спаленого Київського університету. 1943 р.

Було значно пошкоджено головний навчальний корпус "Червоний", розграбовано бібліотеку, музейні колекції, лабораторії. Вартість втраченого лише лабораторного обладнання сягнула величезної суми - 50 млн. карбованців.

4. Київський університет післявоєнного періоду (1944-1991)

Незважаючи на колосальні збитки, упродовж повоєнних десятиліть головному вишу України вдалося не лише відновити втрачений потенціал, але й суттєво його посилити. Одразу ж після визволення Києва розпочалося відродження університету. Студенти та викладачі власними силами відбудували гуманітарний та хімічний корпуси і вже 15 січня 1944 р. відновилися заняття на старших курсах, а з 1 лютого - і на першому. Влітку 1944 р. із Кзил-Орди повернулася київська група Об'єднаного українського державного університету у складі 146 студентів, 3 професорів, 7 доцентів і 11 викладачів. У новому навчальному 1944-45 р. до університету було зараховано майже 1,5 тис. юнаків і дівчат, а через рік до них приєдналося ще 2 тисячі студентів. Вдалося відновити роботу 80-ти кафедр, на яких працювало 290 професорів, доцентів і викладачів. У 1946 р. в університеті нараховувалося понад 3800 студентів, 357 професорів і викладачів.

Студенти-міжнародники Київського університету перших повоєнних років. 1947 р.

На кінець 1940-х рр. університет за обсягом роботи сягнув довоєнного рівня. Особливо швидким розвиток університету був у 1950-х рр. До 1958 р. в Київському державному університеті вже діяло 11 факультетів і навчалося близько 10 тисяч студентів. Упродовж 1959-84 рр. університет підготував 70 тис. фахівців для різних галузей народного господарства, науки, освіти і культури.

Виступ ректора Київського університету М.У. Білого на святкуванні шевченківських днів. 1981 р.

За роки існування Київського університету в ньому працювали сотні видатних науковців, серед них:

ІІІ. Київський університет за часи незалежності України

21 квітня 1994 р. Київському університету Указом Президента України Л. М. Кравчука №176/94 було надано статус "національного", а 25 листопада 1999 р. новим Указом Президента України Л. Д. Кучми №1496/99 автономний статус університету суттєво розширено. 5 травня 2008 р. видано Указ Президента України В.А. Ющенка №412/2008, яким передбачено перетворення університету на головний навчально-науковий центр України з підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. 29 липня 2009 р. постановою Кабінету Міністрів України №795 університету було надано статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу, передбачено посилене фінансування програм перспективного розвитку університету.

Головний корпус Київського університету

Університет здійснює підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями “Молодший спеціаліст”, “Бакалавр”, “Спеціаліст”, “Магістр” і кадрів вищої кваліфікації в аспірантурі та докторантурі. Підготовка та перепідготовка фахівців здійснюється за 14 спеціальностями ОКР “Молодший спеціаліст”, 55 напрямами ОКР “Бакалавр”, 49 спеціальностями ОКР “Спеціаліст” та 98 спеціальностями ОКР “Магістр”. Опановують їх 26 тис. студентів. Вищу кваліфікацію в університеті здобувають 1645 аспірантів та 125 докторантів. Навчальний процес забезпечують 198 кафедр, близько 80% науково-педагогічних працівників мають науковий ступінь доктора та кандидата наук; вчене звання професора та доцента мають понад 50 % викладачів.

В університеті працює 13 факультетів (географічний; економічний; історичний; кібернетики; механіко-математичний; соціології; радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем; психології; фізичний; філософський; хімічний; юридичний; факультет інформаційних технологій), 8 навчальних інститутів (військовий, високих технологій, геології, журналістики, міжнародних відносин, післядипломної освіти, філології, управління державної охорони), 1 навчально-науковий центр (ННЦ “Інститут біології”), 2 коледжі (геологорозвідувальних технологій та оптико-механічний) та Український фізико-математичний ліцей.

Ректор Л.В. Губерський з Почесними докторами Київського університету. 2009 р.

При Київському університеті діє низка допоміжних закладів: Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад імені академіка О. Фоміна, Наукова бібліотека імені М. Максимовича, Канівський природний заповідник, Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", Інформаційно-обчислювальний центр, Центр українознавства, геологічний та зоологічний музеї, музей історії університету, міжфакультетський лінгвістичний музей тощо

Випускники Київського університету

Київський університет підтримує широкі міжнародні зв'язки з університетами зі всього світу. На сьогоднішній день університет має двосторонні партнерські угоди з 227 зарубіжними освітніми та науковими закладами з 57 країн світу. Для проведення наукової роботи, участі у конференціях, читання лекцій університет щорічно відвідують біля 180 зарубіжних учених і викладачів із 32 країн світу. Щороку у зарубіжні відрядження до 59 країн світу виїжджають більше ніж 1375 викладачів, науковців, студентів. Дві третини відряджених у 2014 р. виїжджали за кордон із науковою метою (участь у конференціях, стажування, проведення досліджень).

Сьогодні Київський національний університет імені Тараса Шевченка - це класичний університет дослідницького типу, основним завданням якого є навчально-виховна, науково-дослідницька та інноваційна діяльність.

Літ.: Биографический словарь профессоров и преподавателей имп. Университета Св. Владимира (1834-1884) / Под ред. В.С. Иконникова. - К., 1884; Владимирский-Буданов М. История имп. университета Св. Владимира. В 2-х т. - К., 1884; Історія Київського університету, 1834-1959 / За ред. О.З. Жмудського. - К., 1959; Історія Київського університету. - К., 1994; З іменем Святого Володимира. Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників. У 2-х кн. Упорядники: В.І. Ульяновський, В.А. Короткий. - К., 1994; Alma Mater. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917-1920. Матеріали, документи, спогади. В 2-х кн. Упорядники: В.І. Ульяновський, В.А. Короткий. - К., 2000; Нариси історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка / В.В. Різун, М.С. Тимошик, А.Є. Конверський та ін. - К., 2004.; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Імена славних сучасників. - К., 2004.