|
ЛОБОДА
|
Народився А.М. Лобода 14 (26 червня) 1871 року в місті Свенцянах (нині Швянчьоніс, Литва) у сім'ї дрібного службовця, уродженця Чернігівської губернії. 1890 року закінчив Катеринославську класичну гімназію, а 1894 - слов'яно-російське відділення історико-філологічного факультету Київського університету, де був учнем відомих професорів П. Владимирова, М. Дашкевича, Т. Флоринського.
Протягом 1895-1897 рр. А.М. Лобода - професорський стипендіат. Згодом учений стає приват-доцентом Київського університету, а 1904 року захищає магістерську дисертацію, присвячену дослідженню російських билин про сватання. Цього ж року він обіймає посаду екстраординарного професора Київського університету.
1906 року А.М. Лобода став одним з ініціаторів повторного відкриття Вищих жіночих курсів у Києві, де водночас працює професором. З 1915 року він - головний редактор "Университетских известий". 1917 року після захисту неопублікованої докторської дисертації про шекспіріану в Росії його обрано ординарним професором кафедри російської мови і літератури, а згодом - завідувачем кафедри російської літератури Київського університету.
З 1921 року А.М. Лобода очолював Етнографічну комісію при ВУАН. 13 лютого 1922 року його обрано академіком ВУАН зі спеціальності етнографія, 1923 року - віце-президентом ВУАН (обіймав цю посаду по 1925 р.). Цього ж року він очолює секцію літератури Київської науково-дослідної кафедри мовознавства, стає членом Центрального бюро краєзнавства при Російській АН. Тривалий час був секретарем Історичного товариства Нестора-літописця.
1924 року його обрано дійсним членом філологічної секції НТШ. 1 грудня цього ж року - членом-кореспондентом Російської АН. Протягом 1925-1930 рр. А.М. Лобода був засновником і головним редактором часопису "Етнографічний вісник".
1927 року його було нагороджено Великою золотою медаллю Всесоюзного географічного товариства за значний внесок в українське народознавство, розвиток краєзнавчого руху.
Він - автор близько 100 наукових праць, основні з яких присвячено дослідженням східнослов'янського, переважно російського, героїчного епосу ("Белорусская народная поэзия и русский былинный эпос", 1895; "Русский богатырский эпос", 1896; "Русские былины о сватании", 1902), історії української і російської фольклористики. Його науковий доробок багатий на статті, присвячені таким видатним постатям, як П. Куліш, М. Максимович, О. Пипін, В. Антонович, О. Веселовський.
А.М. Лобода підготував 2-ге видання книги М. Драгоманова "Нові українські пісні про громадські справи", ініціював створення та редагував покажчик, укладений О.Ю. Андрієвським, "Бібліографія літератури з українського фольклору" (1930, т. 1). Надавав перевагу історичному методові дослідження, критикував настанови міфологічної школи, намагався вивчати пам'ятки в соціально-історичному і культурно-побутовому контексті.
Помер Андрій Митрофанович Лобода 1 січня 1931 року. Похований у Києві на Лук'янівському цвинтарі.
