ШИНКАРУК Володимир Іларіонович (1928-2001) Випускник Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (1950 p.), фундатор київської школи філософів, доктор філософських наук, професор, академік НАН України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, декан філософського факультету

Життя Володимира Іларіоновича було насичене суспільно значущими подіями, але разом з тим складалося нелегко й непросто. Він зазнав і радощів мирної праці, і трагізму війни, і насолоди творчості, і гіркоти незаслужених звинувачень, професійного визнання поважних вітчизняних і зарубіжних колег та інтриг невігласів.

Народився Володимир Іларіонович Шинкарук 22 квітня 1928 р. у с. Гайвороні Володарського району на Київщині у трудовій сім'ї.

Дитинство Володимира Шинкарука припало на роки війни, які стали роками випробувань і гартування.

1945 р. В.І. Шинкарук вступив на філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. В університеті відбулося і професійне зростання молодого вченого. Тут він зустрів свою майбутню дружину, Галину Федосіївну Зазимко. Ця духовно багата жінка зробила життя Володимира Іларіоновича щасливим, осмисленим і продуктивним.

У 23 роки Володимир Іларіонович став викладачем, у 26 - кандидатом, а через десять років - доктором філософських наук.

Здобувши науковий ступінь, В.І. Шинкарук працює старшим викладачем, доцентом, професором, очолює кафедру логіки, етики та естетики, стає першим деканом відновленого філософського факультету. Зв'язків із філософським факультетом, із педагогічною діяльністю вчений не поривав усе своє життя.

В університеті Володимир Іларіонович написав свої перші наукові праці, монографії з німецької класичної філософії, що зробили його визнаним ученим як в Україні, так і за кордоном.

1968 р. В.І. Шинкарук стає директором Інституту філософії АН УРСР. Це - найважливіший і найпродуктивніший період його діяльності. Тут повністю розквітає талант ученого як дослідника, керівника, організатора науки, педагога, вихователя наукової молоді, державного і громадського діяча.

В інституті він згуртував навколо себе творчий науковий колектив і спрямував його зусилля на дослідження найактуальніших проблем в усіх галузях філософського знання, вдосконалив науково-організаційну структуру інституту, розширив кадровий склад (особливо за рахунок молоді), розвинув кращі традиції свого попередника академіка АН УРСР Павла Васильовича Копніна, запровадив нові напрямки наукової діяльності, організував і налагодив вихід у світ друкованого органу - журналу "Філософська думка".

Загальним підсумком цих зусиль стало завершення формування київської школи філософів, до складу якої входять не лише працівники інституту. Вона у своєму активі в певних наукових напрямках має здобутки світового рівня. Значна частина цих здобутків є власним досягненням академіка В.І. Шинкарука, керівника і наукового лідера цієї школи, перу якого належить понад 350 наукових праць.

Якщо дуже коротко та стисло сформулювати внесок академіка Шинкарука до скарбниці філософської науки, він:

1. -здійснив історико-філософське обґрунтування теорії матеріалістичної діалектики, розкрив її місце в теоретичному осмисленні та практичному освоєнні світу;
2. -розробив нові методологічні підходи до вивчення історії української філософії, що створило концептуальний ґрунт для розширення поля наукових пошуків, дозволило увести в науковий обіг нові явища історії духовної культури українського народу. Зокрема, йдеться про такий духовно-культурний феномен, як філософська спадщина діячів Києво-Могилянської академії;
3. -першим відкинув нав'язувані штучні схеми висвітлення світогляду великих українських мислителів і запропонував нові наукові принципи трактування їх філософської спадщини. Власне розкрив справжній зміст і призначення філософії Г.С. Сковороди, її місце в історичному процесі; ці нововведення мають неабияке методологічне значення нині, в умовах відродження культури українського народу;
4. -здійснив філософський аналіз і осмислення таких патерналістських феноменів, як віра, надія, любов, і обґрунтував їхню роль у духовному житті особи і суспільства; це відкрило нові можливості у трактуванні таких суспільних явищ, як мораль, релігія, культура;
5. -створив теоретичні засади філософських розробок проблеми людини, окреслив систему базових категорій - світогляд, світовідношення, світосприйняття, світовідчуття і под. Цим заклав основи подальшого розвитку філософської антропології в Україні;
6. - обґрунтував значення соціально-філософських розробок для регулювання й управління суспільними процесами, що дало поштовх до розгортання соціологічних досліджень і завершилося становленням нового наукового напрямку в Академії наук УРСР та утворенням окремого академічного Інституту соціології.

1969 р. В.І. Шинкарука обрано членом-кореспондентом АН України; 1978 р. - академіком АН України; 1981 р. - членом-кореспондентом АН СРСР.

Володимир Іларіонович був лауреатом академічної премії ім. Д.3. Мануїльського (1977) та Державної премії в галузі науки і техніки (1982).

1996 р. В.І. Шинкаруку було присвоєно звання "Заслужений діяч науки і техніки України". Він мав високі урядові нагороди: 5 орденів і 4 медалі.

Та характеристика постаті академіка В.І. Шинкарука була б неповною, якщо не згадати його як політичного, державного і громадського діяча. Володимир Іларіонович обирався народним депутатом Верховної Ради СРСР, депутатом Верховної Ради УРСР. У Верховній Раді УРСР очолював спеціальну депутатську групу, яка розробила Закон України про мови, що був прийнятий і діє донині.

Він входив до складу багатьох спеціальних державних комітетів із різних питань науки і культури. З 1984 р. академік В.І. Шинкарук очолював Товариство "Знання" України, яке проводить велику просвітницьку роботу серед різних категорій населення країни.

Помер В.І. Шинкарук 2001 р. у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

Матеріали взяті з книги Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 388-389.