ВОВК (ВОЛКОВ) Федір Кіндратович (1847-1918) Випускник Імператорського університету Св. Володимира (1871 p.), визначний антрополог, етнограф, археолог, громадський діяч, першовідкривач мізинської культури

Довгий час ім'я Федора Вовка було відоме лише невеликому колу науковців, для загалу ж воно залишалося викресленим з історії вітчизняної науки на багато років лише за те, що у своїх працях він звертався до питань антропології й етнографії України. За часів радянського тоталітаризму це здавалося крамольним. Тому вченому було прикріплено ярлик українського націоналіста. Лише через багато десятиліть по його смерті про Федора Вовка стали відкрито говорити й писати вже у незалежній Україні.

Народився майбутній учений 17 березня 1847 р. у с. Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губернії. Походив з козацького роду.

З малих років Федір запам'ятав розповіді, пісні й казки своєї матері, українські народні звичаї, які згодом стали об'єктом його досліджень. Щоб дати дітям освіту, сім'я Кіндрата Вовка переїхала у м. Ніжин Чернігівської губернії, де Федір вступив до Ніжинської гімназії. Тут він став учнем з досить прогресивних як на той час викладачів Іловайського, Морачевського. А головне - вперше зустрівся з палким словом Тараса Шевченка. Назавжди вкарбувалась у пам'ять і приголомшила юнака смерть Кобзаря. Адже труну з його прахом перевозили із С.-Петербурга до Канева через Ніжин. Тесть байкаря Глібова, отець Барданос, скликав людей на панахиду по Шевченку. Був на ній і Федір Вовк, де поклявся все життя служити своєму народові.

Ще навчаючись у гімназії, Федір серед інших учасників етнографічного гуртка збирав народні пісні, прислів'я, приказки. Вже тоді у нього виникло неабияке зацікавлення українським фольклором.

Навчався Ф.К. Вовк на природничому відділенні фізико-математичного факультету. В університеті Вовк слухав лекції на той час доцента кафедри зоології І.І. Мечникова, із яким пізніше співпрацюватиме в Парижі у Вищій російській школі суспільних наук при Сорбонні.

1866 року Федір Вовк перевівся до Київського університету Св. Володимира, почувши, що тут є українська громада. У київський період життя на світогляд Федора Вовка мали безпосередній вплив Володимир Антонович, Павло Чубинський та Михайло Драгоманов. Антонович запримітив допитливого юнака і доручив йому підготовку до видання "Кобзаря" Т. Шевченка із забороненими цензурою творами. Ще навчаючись на старших курсах, Ф. Вовк брав участь у підготовці видання словника української мови та збірника народних пісень.

1871 р. Ф.К. Вовк закінчив Київський університет Св. Володимира і почав працювати помічником ревізора в Київській контрольній палаті. Тут він познайомився з Василем Веледницьким, який залучив Вовка до підпільної роботи у Київській громаді. 1872 р. Ф.К. Вовк був офіційно прийнятий до "Громади".

Протягом 1875-1876 pp. Федір Вовк під керівництвом В. Антоновича брав участь у археологічній експедиції у Київській та Волинській губерніях.

1876 р. учений виїхав за кордон, щоб допомогти М. Драгоманову в Женеві налагодити видання журналу.

1878 р. Ф.К. Вовк залишив Женеву. Дорогою до Києва у Львові він познайомився з Іваном Франком, Михайлом Павликом, з якими співпрацюватиме на терені як суспільно-політичної, так і наукової діяльності.

У Києві Вовк організував народницький гурток дівчат "Ґави". Він також брав активну участь у громадівському русі, за що потрапив до поля зору жандармерії.

Рятуючись від переслідувань з боку царського уряду, 1879 р. Вовк змушений був емігрувати. У Румунії Федір Вовк вів інтенсивне наукове життя. Активно займався суспільно-політичною роботою. Він залучав місцеве населення до поширення нелегальної літератури, а також "Кобзаря" Т.Г. Шевченка, встановив мережу підпільних осередків, до яких входили місцеві українці.

Проживаючи в Женеві, Ф. Вовк працював над дослідженнями весільних звичаїв, а також писав роботу про церковні розколи в Росії. Згодом переїхав до тогочасного наукового центру - Парижа. Тут він студіював праці визначних європейських антропологів. 1900 р. за свою докторську дисертацію одержав премію Петербурзької академії наук. Світове визнання вченому принесла опублікована спершу в Болгарії, а потім у Парижі праця "Шлюбний ритуал та обряди на Україні", підготовлена на широкому джерельному матеріалі з використанням новаторських ідей.

1901 р. Ф. Вовк написав, а 1903 р. надрукував докторську дисертацію. За досягнення у сфері антропологічних досліджень він одержав річну премію Годара. Проте, не будучи громадянином Франції, захистив дисертацію "Скелетні видозміни ступні у приматів і людських расах" лише 1905 р. Йому було присвоєно звання доктора природничих наук Паризького університету. Він активно працює у секції Паризького антропологічного товариства, виступив організатором етнографічної та археологічної виставки. На ній було представлено карту України Г. Величка, серію фотографій нових знахідок В. Хвойки у Трипіллі, а також багато етнографічних знімків з життя і побуту українського народу.

1901 р. Ф.К. Вовк одержав велику медаль П. Брока від Паризького антропологічного товариства за антропологічні дослідження.

У грудні 1905 р. Федір Вовк приїхав до Петербурга; тут він прожив до кінця свого життя, виїжджаючи, звичайно, з науковою метою до різних європейських країн, а також в Україну. У С.-Петербурзі Ф. Вовк 12 років (з 1905-го по 1917 р.) був хранителем Російського музею.

1906 р. Ф. Вовк створив на громадських засадах Вільну вищу школу ім. Лесгафта, у якій викладав по 1917 р., та Педагогічну академію ліги "Освіти" в Петербурзі, де працював з 1907-го по 1912 р.

З 1907 р. він - приват-доцент, а потім доцент кафедри географії С. Петербурзького університету, голова Антропологічного товариства, дійсний член російських Археологічного та Географічного товариств. Саме тоді він досліджує населення України.

Ф. Вовк - автор фундаментальних досліджень: "Антропологічні особливості українського народу" та "Етнографічні особливості українського народу" (1916), які й донині зберігають свою неперевершену наукову цінність. Ним написано розділ про антропологічні та етнографічні особливості українців у двотомній колективній праці "Украинский народ в его прошлом и настоящем", що вийшла у Петрограді (1914-1916) з ініціативи й за участі М. Грушевського. Найважливішим здобутком ученого став висновок про те, що українці - це окремий, відмінний від інших слов'янських народів, антропологічний тип, який має цілком оригінальні антропологічні особливості.

1908 р. Ф. Вовк побував у с. Мізин (на Чернігівщині), де виявив палеолітичну стоянку. Про це він зробив сенсаційну доповідь на XIV археологічному з'їзді.

19 листопада 1916 р. французький уряд нагородив Ф.К. Вовка орденом Почесного легіону, бажаючи підкреслити цим значення наукових зв'язків між Францією та Російською імперією.

Учений залишив по собі вагомий доробок в галузі історії літератури, архітектури, мистецтва й публіцистики. Він глибоко розумівся на науковому шевченкознавстві, брав активну участь у виданні у Празі та Женеві "Кобзаря" Тараса Шевченка.

29 жовтня 1917 р. вчена рада Київського університету обрала Ф.К. Вовка завідувачем кафедри географії й етнографії. Та визнання заслуг ученого виявилося надто запізнілим. Він так і не зміг посісти запропоновану посаду. 29 червня у Жлобині під Гомелем дорогою до Києва Федір Кіндратович захворів на запалення легенів і на 72-му році життя помер. Похований у Жлобині.

Матеріали взяті з книги Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 168-169.