|
ЗЕРОВ
|
Народився 26 квітня 1890 р. у м. Зінькові на Полтавщині. Батько М. К. Зерова був учителем, потім - завідувачем міської школи, інспектором народних шкіл. Мати - з дрібного землевласницького роду Яреськів з-під Диканьки.
Початкову освіту М. Зеров здобув у Зіньківській міській школі, якою завідував батько.
В одній групі з Миколою Зеровим навчався Павло Губенко (майбутній Остап Вишня), Михайло Тарханов (відомий художник-графік), Сергій Підгаєцький (художник-футурист).
У 1900-1903 рр. М. К. Зеров навчається в Охтирській гімназії, а досягнувши тринадцятилітнього віку, сам приїжджає до Києва і йде на прийом до директора Першої київської гімназії Є. А. Безсмертного. Між ними відбувається розмова. Після того М. Зеров подав документи і був зарахований до гімназії. Перша Олександрівська класична гімназія вважалася найповажнішою з усіх гімназій міста.
Після закінчення гімназії, у 1908 р., Зеров вступив на історико-філологічний факультет університету св. Володимира в Києві.
Після закінчення університету, 1 серпня 1914 р., Зерова призначають на посаду викладача історії Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 р. - ще й жіночої гімназії, де він пробув до весни 1917 р.
У квітні 1917 р. М. Зеров взяв участь у роботі українського вчительського з'їзду як один із його секретарів. Тут, у Києві, ще 13 березня 1917 р. у приміщенні Другої чоловічої гімназії на Бібіковському бульварі (тепер бульвар Шевченка) було влаштовано Другу українську державну гімназію ім. Кирило-Мефодіївського братства на чолі з філологом Феоктистом Сушицьким. У цій гімназії з 21 вересня 1917 р. до 1 жовтня 1920 р. Зеров викладав латину і секретарював у педагогічній раді. У 1918-1920 рр. він також викладав українознавство в Архітектурному інституті.
У ці роки Микола Зеров увійшов до елітарного гуртка діячів української культури, що гуртувався довкола Георгія Нарбута. До нього також входили Павло Тичина, Лесь Курбас, Вадим Модзалевський. У "Літературно-науковому віснику" Зеров надрукував свої перші переклади з Віргілія, Овідія й Бодлера, а 1920 р. у видавництві "Друкар" вийшла у світ його "Антологія римської поезії" - переклади з Катулла, Віргілія, Горація, Пропорція, Овідія й Марціала.
1919-1923 рр. були досить непростими в житті Миколи Зерова. Він переживає голод 1919-го і 1921-го рр., тиф. Відбувається нелегка душевна боротьба вченого й поета, який намагається осмислити навколишню дійсність, стан літератури того періоду і себе в ній. Приїхавши до Києва тринадцятирічним хлопчиком з провінційної Охтирки, Микола Зеров доклав колосальних зусиль, щоб опанувати рафіновану культуру передреволюційного міста. Революція й громадянська війна розбили в друзки ті форми, яких Зеров так старанно собі прибирав. Він тяжко переживав смерть видатних діячів культури - Бориса Грінченка, на похороні якого Зеров виступав, Костянтина Михальчука й Олександра Русова, яких він знав особисто. Зерову десь протягом одного року випало написати некрологи П. Дорошенка, Н. Кибальчич, В. Кобилянського, Г. Михайличенка та ін. Він журився, що залишаються часто-густо не кращі, що добір не можна назвати "природним".
З 1 жовтня 1923 р. М. К. Зеров працює професором української літератури у Київському інституті народної освіти (так звався тоді Київський університет), а 1 жовтня 1930 р. він очолив кафедру української літератури в цьому навчальному закладі. Викладацька робота в університеті триватиме одинадцять років, аж поки М. К. Зерова не звільнять не з його волі.
Київський період життя вченого і поета, зокрема час його викладання в ІНО, - найбільш плідний у творчості Зерова та інших неокласиків. Та й взагалі їхня культурна діяльність невідривна від київського антуражу, від київського рельєфу, рясно прикрашеного творіннями славетних Растреллі, Шеделя, Беретті та інших творців минулого.
Крім викладання в Київському ІНО, М. К. Зеров ще читав лекції у Другій торговельно-промисловій школі та в Київському кооперативному технікумі. У зимовому семестрі 1924 р. вів спецкурс з української літератури в Археологічному інституті при науково-дослідній кафедрі мистецтвознавства, де й гуртувалася в основному молодь зі старих інтелігентних родин.
Як історик літератури, Микола Зеров мав свої уподобання і симпатії. Раз по раз повертався він до творів Лесі Українки й Анатолія Свидницького, досліджуючи все нові аспекти їхньої творчості. Він написав монографії про Юрія Федьковича, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Марка Черемшину, Михайла Старицького, Якова Щоголева.
Учений-енциклопедист, природжений інтелігент не міг спокійно працювати в центральному українському університеті. Він постійно відчував на собі цькування з боку літературних ворогів. А восени 1934 р. почалися тяжкі випробування в його житті. 1 вересня М. К. Зерова звільнили з викладацької роботи в університеті, а 1 листопада - і з наукової. Того ж дня, 1 листопада 1934 р., помер від скарлатини його десятирічний син Котик (Костянтин).
Близько 11 січня 1935 р. М. Зеров виїхав до Москви. Він намагався одержати замовлення на переклади, влаштувався на службу по лінії кіно.
Наприкінці квітня 1935 р. Миколу Зерова заарештували і привезли до Києва. Його звинуватили у приналежності до терористичної організації.
У травні 1936 р. М. К. Зеров перебував у пересильній тюрмі в Ленінграді, біля Олександро-Невської лаври. А в червні того ж року його доправили до Соловецького табору. Тут також перебували Василь Мисик, Мирослав Ірчан, Олекса Слісаренко, Григорій Епік, Лесь Курбас.
Миколу Костьовича влаштували прибирати господарчі служби, потім - до табірної бібліотеки за бібліографа. У вільний час він перекладав "Енеїду" Віргілія.
Рідні надсилали М. Зерову на заслання посилки, а коли вони почали повертатися назад, батько вченого звернувся із відповідним запитом. Йому відповіли, що Микола Костьович помер у лікарні 1937 р. Пізніше, коли уже після війни такий запит написала дружина Зерова, їй надіслали - і чомусь із Магадана - довідку із зовсім іншою датою смерті чоловіка - 13 жовтня 1941 р. Насправді ж його було розстріляно за постановою "особливої трійки" УНКВС по Ленінградській області З листопада 1937 р. разом з П. Филиповичем, Марком Вороним і Б. Пилипенком.
У 1958 р. М. К. Зерова було реабілітовано.
Матеріали взяті з книги Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 350-351
