Новини

Всього : Фотографія :

Конверський Анатолій Євгенович, випускник філософського факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка 1971 року, нині доктор філософських наук, професор, академік НАН України, декан філософського факультету Університету, автор і співавтор понад 250 наукових праць, серед них 14 монографій, 15 підручників, у тому числі – перший в Україні підручник з логіки. Підготував десять докторів і 15 кандидатів філософських наук. Лауреат Премії НАН України імені Д. І. Чижевського. Заслужений працівник освіти України. Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня.

Якій проблематиці було присвячено Вашу першу наукову доповідь, і коли вона відбулася?

Моя перша наукова доповідь відбулася на четвертому курсі, у квітні 1970 року під час традиційної щорічної  наукової студентської конференції «Дні науки-1970».  Доповідь була присвячена логічній проблематиці і називалася «Проблеми логіки в «Метафізиці» Арістотеля». Доповідь була позитивно оцінена, і мене було делеговано від факультету взяти участь у міжнародній студентській конференції у м. Софія (Болгарія). Для мене це було визначальною  подією, оскільки наступний курс був п’ятий, ми обирали свої професійні шляхи, і в результаті я дістав рекомендацію до аспірантури на кафедру логіки. І все життя пов’язав з цією проблематикою.

Яку наукову подію Вашого життя Ви найчастіше згадуєте?

Це мій захист кандидатської дисертації. Можливо, для когось ця подія може здатися трішки кумедною, але так сталося. Тема моєї кандидатської дисертації була «Проблема обґрунтування у логіці наукового дослідження». Моїм першим опонентом по захисту кандидатської дисертації був відомий дослідник з логіки, професор Авенір Іванович Уйомов (1926-2012) – унікальна людина, знавець декількох іноземних мов, член Міжнародної асоціації логіки, учасник усіх міжнародних наукових конференцій з філософської проблематики.

Як відомо, за десять днів до захисту необхідно подати відгуки офіційних  опонентів, під час самого захисту дисертації офіційний опонент зачитує свій відгук, а дисертант відповідає на його запитання чи зауваження. Не буду приховувати, що іноді буває так, що до захисту дисертанту відомі зауваження  офіційних опонентів. Так було і в мене. Я приїхав завчасно до Авеніра Івановича, у вересні 1975 року в м. Одесу до Інституту економіки АН УРСР, де працював академік. Він прочитав звернення до нього кафедри логіки, переглянув автореферат і каже: «Може щось підписати?». На що я йому відповів: «Ось проект відгуку». Він продивився уважно і підписав відгук. Я привіз підписаний відгук офіційного опонента і віддав до наукової частини Університету. Здавалося, все готово.

І ось 3 листопада 1975 року у день захисту вранці я зустрів на залізничному вокзалі офіційного опонента. Авенір Іванович вийшов із потягу і сказав: «Знаєте, я ось їхав у поїзді, прочитав вашу дисертацію і написав відгук. У Вас не буде де його надрукувати?»… Повна несподіванка, тоді ж користувалися лише одним засобом – друкарською машинкою… Колеги допомогли, відгук мені надрукували, але часу підготуватися до відповіді на запитання та зауваження опонента у мене вже не було, відтак прийшлося вступити в дискусію із маститим опонентом, як кажуть, «з коліс». Незвичність ситуації, мені здається, сприяла повній концентрації інтелектуальних зусиль, як засвідчили члени спеціалізованої вченої ради, моя відповідь була аргументованою, захист був достойним. Це я запам’ятав на все життя: «Слід бути готовим до будь-якого виступу не по-написаному, не по-завченому, а потрібно творити».  Експромт  повинен бути гарно підготовленим, але разом з тим, ти повинен володіти матеріалом, щоби творчо відповідати на питання.

Який жарт та з якої галузі знань Ви найбільше цитуєте?

Один із найбільш вживаних мною жартів полягає у наступній сентенції: «Чим відрізняється розумний від мудрого?  Розумний – це той, хто знаходить вихід із будь-якої ситуації, а мудрий – це той, хто не потрапляє у такі ситуації».  У житті ми намагаємося чогось досягти, але треба аналізувати: «Чи варто було це робити?», «А якщо треба, то які можливі наслідки?». Ця сентенція повинна супроводжувати кожну людину.

До життєпису якого відомого дослідника Ви апелюєте, коли наводите мотивуючий приклад для молодих учених?

Я завжди звертаюся і шаную геній професора нашого факультету, засновника Київської світоглядно-гносеологічної школи Павла Васильовича Копніна (1922-1971). Павло Васильович приїхав до Києва у 1958 році і почав працювати у Київському політехнічному інституті, згодом перейшов на кафедру філософії нашого факультету. Це була неординарна особистість. Визначною віхою творчості П.В. Копніна стала публікація його твору «Діалектика як логіка» (1961). Відповідальним редактором монографії був молодий вчений, кандидат філософських наук Володимир Шинкарук – майбутній декан філософського факультету, директор інституту філософії НАН України, академік. Після виходу цієї монографії філософська громадськість побачила новаторські підходи автора до визначення природи філософського знання, до функцій філософії, до співвідношення філософії і науки. Але не всі сприйняли із захватом ідеї книги П.В. Копніна, його стали звинувачувати у ревізіонізмі та позитивізмі. Та це вже були не 30-ті роки і, навіть, не початок п’ятдесятих років. За ініціативою П.В. Копніна була влаштована дискусія з приводу монографії «Діалектика як логіка», у якій автор переміг своїх опонентів шляхом предметного обґрунтування нового бачення філософії як єдиного духовного процесу, в центрі якого знаходиться відношення людини до світу. П.В. Копнін став провідником філософії світового рівня, він був новатором. На жаль, я не слухав його лекції. Коли я був студентом, П.В. Копнін уже очолював Інститут філософії АН УРСР. Специфіка його семінарських занять, як розказували старшокурсники, була в тому, що він спонукав до дискусій, завжди говорив: «Давайте сперечатися…», «Мені не треба заучувати і повторювати те, що я сказав на лекції». Переповідають такий випадок. На одному з семінарів студент запитав професора: «А Ви читали, що такий-то автор сказав таку-то річ у своїй книзі?». На що він відповів: «Ви знаєте, я не читаю –  я пишу». Це був крилатий вислів професора Павла Копніна – він пише, а ми читаємо його праці. І скільки я працюю – над статтею, книгою, підручником – завжди звіряю свій стиль, саме зі стилем мислення по П. Копніну. Адже, у кожного вченого свій стиль. Копнін писав монографію, але в ній були елементи і жанру підручника, і глибокої науковості. Вміння довести високі речі до аудиторії, до широкого загалу – це талант. Він це вмів робити. Він був дійсно пропагандистом філософських ідей, але це ніколи не зводилося до примітивізму. В цьому велич П. Копніна. Ми його шануємо – 330 аудиторія Головного навчального корпусу Київського університету – це меморіальна аудиторія П.В. Копніна.

Ваше наукове кредо.

Наукове кредо переплітається з світоглядною позицією, особистості, громадянина. Я б його так коротко сформулював як певну залежність, постулат, який складається з трьох моментів, перефразовуючи стародавню молитву:

1. Боже, дай мені сили на те, що я можу зробити, досягти, подолати;

2. Боже, дай мені мужність на те, що я не зможу подолати і змушений пережити;

3. Боже, дай мені мудрості не переплутати перше з другим.

Проректор з наукової роботи, професор Жилінська О. І.

Пресцентр