Новини

Всього : Фотографія :

Чотири професори провідних університетів світу, двоє з яких – Філдсівські лавреати, читатимуть для студентів Механіко-математичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка лекції в режимі онлайн у першому семестрі.

Вони підтримують Україну із першого дня повномасштабної війни, долучаються до волонтерських ініціатив, опікуються українськими біженцями в США. А тепер об’єдналися у своєму бажанні допомогти в тому, що вміють найкраще – виховувати майбутню еліту математики.

Продовжуємо серію інтерв'ю зі всесвітньовідомими лекторами, щоби познайомити вас ближче з кожним із них. Розмови з Романом Вершиніним, Павлов Етінгофом, Мариною Вязовською уже опубліковані на сайті.

Сьогодні будемо говорити з Юхимом ЗЕЛЬМАНОВИМ, відомим професором Каліфорнійського університету м. Сан-Дієго, США, почесним доктором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професором кафедри алгебри і комп’ютерної математики механіко-математичного факультету КНУ. У 1994 році нагороджений Філдсівською премією за розв’язання ослабленої проблеми Бернсайда.

Читатиме дисципліну «Лінійна алгебра» для студентів 1 курсу.

– Ви вже не перший рік читаєте лекції у КНУ. Що вас спонукало?

– Так склалося, що у Київському університеті у мене дуже багато друзів, близьких друзів. Це місце, де я дуже добре почуваюся від першого дня, коли туди приїхав. Покійний професор Кириченко був моїм близьким другом, дуже давно знаю професора Дрозда, знав покійного професора Сущанського – всі вони мої друзі. У певному сенсі вся радянська алгебра виросла з Київського університету. Це таке величне місце й виступати там – висока честь.

Останній раз я був у Києві за пів року до карантину і дуже за ним скучив.

– Ми можемо докладніше поговорити про ваш курс у КНУ?

– Цю ідею обговорювали досить давно. Сила університету – в його випускниках. Упродовж багатьох років КНУ підготував знаних професіоналів – їх треба якось залучити до викладання. Розумієте, у хорошій родині діти навчаються не тільки у батьків, а й у старших братів і сестер. Так виникла ідея залучити до викладання випускників університету, а також людей, дуже близьких до нього (говорю зараз про себе). Завдяки сучасним засобам зв’язку це стало можливим – от і вирішили спробувати.

Двоє учасників проєкту – Марина і Павло – викладатимуть свої курси українською мовою. Я теж був би щасливий так зробити, але, на жаль, поки не настільки готовий, тож я і Роман читатимемо англійською. У деяких університетах так роблять навмисне. Студенти мають зрозуміти, що володіння англійською – надзвичайно важливе й абсолютно необхідне в сьогоднішньому світі.

Це експериментальний курс. Побачимо, що з нього вийде. Семінарські заняття проходитимуть українською мовою, все ж математика – предмет важкий сам собою, а іншою мовою – ще важчий. Хвилююся, як піде онлайн-формат у Києві, і, звичайно, дуже хотів би прочитати цей курс в авдиторії. У зумі завжди прошу вмикати камери, бо для мене важлива реакція студентів. В онлайн-форматі, та ще й іноземною мовою, не кожен наважиться поставити запитання. А я вважаю, що слухачі мають їх ставити, сподіваюся, що так і буде. І нехай їх не бентежить недостатнє знання мови – головне почати, все прийде.

Марина Вязовська і я читатимемо лекції для першого курсу. Я не впевнений, що десь іще два Філдсівських лавреати одночасно працюють з першокурсниками – це перший такий прецедент. У Принстонському університеті є два лавреати, але вони не викладають першокурсникам.

– Ідея викладання курсу професорами інших університетів, які нас підтримують, належала саме вам. Як вдалося залучити учасників проєкту, чим ви їх мотивували?

– Їх не довелося мотивувати – вони дуже зраділи такій пропозиції! Павло навчався у КНУ, він згадує курси, які йому читав, зокрема, професор Дрозд, і вважає, що це був найкращий курс із усіх, що він будь-коли чув.

Марина Вязовська – видатна людина. Випускниця КНУ, нині вона працює у Лозанні. Було б несправедливо, аби студенти КНУ не змогли з нею поспілкуватися.

Я не мотивував Павла чи Романа – їх не треба мотивувати. Нині серця всіх людей в Україні!

Якби я був військовим льотчиком – долучився би безпосередньо. Але я не військовий льотчик – я математик, тому долучаюся як можу.

– Наскільки високий рівень підтримки України в Сполучених Штатах?

– Оцінюю його як дуже високий. На вулицях люди, які не мають жодного стосунку до України, вивішують жовто-блакитні прапори. Америка – велика країна, і люди різні. Але у переважній більшості рівень підтримки України дуже високий. Думаю, він збережеться і після виборів, бо народ цього хоче.

– Чи відчуваєте ви свою приналежність до України?

– Так, відчуваю. У тому числі через друзів. У мене дуже близькі люди в Україні, їх бомблять. Моя мама народилася у Житомирі, вона прекрасно говорила українською, працювала вчителькою початкових класів у сільській школі.

– Чи можливий світ без математики?

– Ще ніколи в історії математика не впливала на життя людей настільки безпосередньо, як тепер. Нині відбувається інформаційна революція. Була індустріальна революція, була сільськогосподарська – вони призвели до колосальних змін у суспільстві. Нині ж триває революція інформаційна – і зміни будуть не меншими. Так от ця революція виросла з математики! Я б сказав, що кожна революція скасовує попереднє розділення людей і породжує нове. Інформаційна революція розділить світ на людей освічених і неосвічених. Тому так активно математичну освіту нині рекомендують усім студентам у США.

І в Україні, і в усій Європі студент вступає на математичний факультет і наперед вирішує, що займатиметься математикою. У нас це відбувається трохи не так: вони вступають в університет і лише років за два вирішують, чим займатимуться далі. Спочатку вони беруть найрізноманітніші курси, але математику пропонують усім студентам, чим би вони не займалися потім. Бо ж якщо вони не отримають належної математичної освіти, для них будуть відрізані інженерна кар’єра чи ІТ, а тепер це все. Навіть людина, яка займатиметься гуманітарними питаннями, має щонайменше розуміти, що таке статистика і як із нею впоратися. Тож математику треба вивчати, щоб не відставати від історії (у дослівному перекладі з англійської «аби бути на правильному боці історії»). При цьому я прекрасно розумію, що у людей різні здібності до математики – як і до мов чи музики. Так, від декого це потребуватиме більших зусиль. Не всі стануть професійними математиками, і не треба.

– Однак досягнення цієї революції (гаджети, доступний інет) настільки спростили життя, що люди можуть не розуміти й не цінувати важливості математики.

– Вони розуміють. От у 2008 році була економічна криза, багато хто втратив роботу. За ці роки кількість людей, які в нашому Університеті Каліфорнії в Сан-Дієго вирішили спеціалізуватися з математики, виросла у 5 разів, бо люди почали думати про пошук роботи! Це ледве не стало проблемою для департаменту, ми навіть не розуміли, як зможемо забезпечити викладання.

За 30 років, упродовж яких я викладаю в американських університетах, я не зустрічав, мабуть, жодного випускника-математика, який би залишився без роботи. Можливо, їх і нема. Це не означає, що всі займаються безпосередньо математикою, пишуть статті. В основному люди йдуть в ІТ – і це правильно.

– Математика більше дає відповіді на запитання чи ставить їх?

– Здебільшого ставить. Завдяки своїй точності математика допомагає сформулювати чіткі запитання. Якщо ви хочете отримати абсолютно точну відповідь – потрібна математика. Вона любить чіткість і визначеність. Саме завдяки цьому я вирішив займатися математикою, а не чимось іншим.

– Як давно ви вирішили, що будете нею займатися?

– У 12 років. У мене була дуже хороша шкільна вчителька – це велике діло. Не можу сказати, що вона так геніально розв’язувала задачі, ні. З певного моменту я помітив, що складні задачі розв’язую краще за неї. І вона дуже раділа з приводу цього і завжди першою це відзначала.

Нещодавно ми вечеряли з математиками з різних країн. Зі своєю природною допитливістю я почав розпитувати, чим займалися їхні батьки. Виявилося, що в усіх батьки були шкільними вчителями!

– Ви так тепло говорили про київську математичну школу. Яким ви бачите майбутнє академічної науки в Україні?

– Такі речі, як сильні математичні традиції, дуже важко прищепити. Якщо їх не було – заснувати їх непросто. А якщо були – їх конче необхідно розвивати. В Україні дуже сильні математичні школи – інакше б уся ця плеяда молодих українських математиків просто не могла б вирости. Їх же хтось навчав! От не з’явилася б всесвітньо відома математикиня Вязовська, якби не було сильної школи. Її вчили в університеті – і це залишиться. У лабораторіях хімічних, біологічних – тут треба гарне фінансування. Математики обходяться бюджету дешевше. Математика – дуже мобільна наука. Скажімо, айтішники можуть жити в Києві, а працювати на якусь американську фірму. Думаю, математика в Україні завжди була сильною – і сильною й буде.

З Юхимом ЗЕЛЬМАНОВИМ спілкувалися Оксана БЕЗУЩАК і Лариса КІТ

 Центр комунікацій