Новини

Всього : Фотографія :

Воєнна кореспондентка, лавреатка Шевченківської премії, вихованка Шевченкового університету Євгенія Подобна розповіла курсантам та студентам-журналістам КНУ про роботу над своїми новими книжками, а також поділилася власним баченням проблем, які постають перед українською журналістикою за умов війни.

Зустріч Євгенії Подобної з майбутніми військовими та цивільними кореспондентами, що відбулася 3 березня, скоріше можна назвати своєрідним тренінгом із питань журналістської етики. Навіть презентуючи свої нові художньо-публіцистичні роботи, Євгенія демонструвала підхід професійної журналістки – очевидиці й хронікерки подій. Вона сама називає свою письменницьку діяльність «журналістикою під книжковою обкладинкою».

Книга «Дівчата зрізають коси», за яку Євгенія Подобна отримала Шевченківську премію 2020 року, містить спогади 25 жінок-військових, які брали участь в АТО у складі Збройних сил України та добровольчих підрозділів у 2014-2018 роках.

Нещодавно вийшли друком ще дві книжки її авторства – «Міста живих, міста мертвих. Історії з війни у Бучі та Ірпені» та «Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення», яку вона написала спільно з Дар’єю Бурою.

«Моя робота – це перш за все про пам’ять. Це хроніка, яка не стирається часом», – говорить Євгенія. Вона розповіла, що коли війна застала її в Ірпені, були моменти відчаю і безвиході. Рятівною стала ідея зафіксувати ці страшні дні ворожої навали через історії людей, їхні емоції. Щоб пам’ятати і нікому не дозволити згодом спотворити факти, переписати, вплести те, чого не існувало. Відтак до нових збірок увійшли спогади людей, новинні повідомлення, уривки телефонних розмов.

«Це не художня проза, такого літературного стилю взагалі не знайти в переліку класичних жанрів. Я б назвала його «хаос». Книжки передають хаос, який панував тоді повсюдно, тому люди сприймають ці спогади, оскільки знаходять у них себе, свої почуття і переживання», – сказала авторка.

За словами гості, під впливом війни також неминуче відбулася трансформація стандартів вітчизняної журналістики. Те, що було обов’язковим у мирний час, за нинішніх обставин стало сумнівним або взагалі неприпустимим. Наприклад, вимога давати неупереджені точки зору «конфліктуючих сторін», чи відсутність у журналістів права носити зброю, чи звичка ловити хайп на інфоприводах, коли ситуація вимагає такту й тиші, тощо.  

Нині Євгенія Подобна на телеканалі «UA:ПЕРШИЙ» працює над створенням документальних фільмів, кожен із яких є історією захисника. У цьому контексті вона зупинилася на питанні пошуку, відбору та верифікації даних, які журналіст отримує від своїх героїв. «Встановлення кожного факту, дати цієї війни – це дуже копітка робота. Щоб описати все, що сталося за рік, знадобляться десятиліття», – зауважила вона.

Ці та інші міркування Євгенії особливо зацікавили слухачів. Адже торкалися аспектів професійної сфери, у якій їм невдовзі доведеться працювати, і були авторитетною експертною думкою. Як науковиця, викладачка кафедри мультимедійних технологій та медіадизайну Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Євгенія Подобна займається історією журналістики, воєнною журналістикою, питаннями журналістської етики.

Наостанок Євгенія Подобна подякувала курсантам ВІКНУ за те, що «обрали для себе камуфляж» у такий складний для країни час. 

Центр комунікацій