Новини

До 85-річчя присвоєння імені Тараса Шевченка Київському університетові	05.03.2024
Всього : Фотографія : Цього року минає не лише 210 років від дня народження Кобзаря, а й 85 років від часу присвоєння його імені Університету Святого Володимира. Тарас Шевченко мріяв працювати в Університеті Святого Володимира. Здійснення замріяного було вже так близько. У березні 1847 р. М. Костомаров повідомив Шевченкові радісну звістку про його зарахування на посаду вчителя малювання. Незабаром міністр народної освіти С.Уваров писав до київського генерал-губернатора Д. Бібікова про призначення Т. Шевченка на посаду вчителя малювання. Але почалося слідство у справі Кирило-Мефодіївського братства, й у квітні 1847 р. Шевченко був заарештований на дніпровій переправі біля Києва. Вирок повністю зруйнував мрію. Але ім’я Тараса Шевченка і його Слово повернуться у стіни Університету. Присвоєння імені Тараса Григоровича Шевченка Київському державному університету нерозривно пов’язане з науково-ідеологічними тенденціями тогочасного шевченкознавства, тобто формуванням суспільно-політичного ґрунту, який повинен був підтвердити й аргументувати правомірність вибору. Традиційно визначають тільки один аспект цього процесу – політичний вибір тогочасного радянського керівництва. Проте постать Шевченка по-своєму і своєрідно «лобіювали» й інші сили – проукраїнські, про національні, використовуючи всі можливості для того, щоб українізувати університет, який базувався на традиціях Університету Святого Володимира і дусі Кирило-Мефодіївського братства. Ця ідея продовжувала жити у середовищі патріотично налаштованої інтелігенції княжого Києва, духовної спадкоємиці братчиків. Це був невидимий фронт, який, ризикуючи власним життям, у радянські тоталітарні часи доклав зусиль для того, щоб «переконати» радянське керівництво у виборі постаті саме Шевченка. 1934 р. столицю УРСР було перенесено з Харкова до Києва. Увага влади зосереджується на КДУ як провідному виші республіки, постає питання про надання Університету імені видатного українця. У цьому процесі головним мотивувальним чинником радянської влади було прагнення відхреститися від традицій Університету Святого Володимира. Першим іменем, яке виникло у цьому контексті, було ім’я учасника експедиції челюскінців і випускника О.Шмідта. Проте вже 1935 р. це ім’я так само раптово, як з’явилося, зникає. Проте КДУ як ідеологічний центр та провідний навчальний заклад республіки, був важливою ділянкою «ідеологічного фронту», тому зовсім не дивно, що в 1933–1941 рр. КДУ став об’єктом жорсткої репресивної політики влади» (с. 50). Все було спрямоване проти вільнодумства й інакодумства, того, що суперечило радянській ідеології. Увага радянської влади до КУ виявлялася і в розробці ідеологічного шевченкознавства. Це був тривалий процес, із максимальним зверненням уваги на інтерпретацію творчості поета, її інтегрованість у радянський ідейний контекст. Із творчої спадщини вільнолюбного Кобзаря намагалися зліпити «передвісника» комуністичних ідей. Було визначено відповідне політичне спрямування відзначення 120-літнього ювілею з дня народження митця. Організували видання на рівні СРСР «Кобзаря» у Росії, Україні, Грузії, Білорусії, шевченкознавчі наукові розробки в університетах Москви і Ленінграда, видання творів мовами народів СРСР й іноземними. У Харкові розпочали дуже швидко будувати пам’ятник Шевченку, щоб представити його образ як борця за соціальне і національне визволення українського простого народу. Відкрито ідея про надання КДУ імені Тараса Шевченка починає обговорюватися 1937 р. Активно формується радянське шевченкознавство, переписується відповідно до радянських постулатів біографія Кобзаря. Поет позиціюється як надбання «української радянської нації», народний будитель, марксист, революціонер, поборник дружби народів і т.п. У квітні 1938 р. після того, як з у 1934–1938 рр. на посаді ректора Університету побуло п’ять ректорів (Р.Левік став жертвою політичного процесу над «Всеукраїнським троцькістським центром», М.Кушнарьов переведений потім до Москви, Ф.Зюльков й І.Давидов стали жертвами репресій, М.Чупіс звільнився сам, щоб уникнути репресій) новим ректором КДУ став хімік за освітою, педагог, вихованець Київського університету Олексій Микитович Русько, за каденції якого університет отримав ім’я Шевченка, отримав власний статут, було збудовано новий навчальний корпус для гуманітарних факультетів, рівень знань і дисципліни зріс, відкрито механіко-математичний і фізичний факультети на базі фізико-математичного факультету. Русько поїде з університетом в евакуацію в часи Другої Світової війни і боротиметься за збереження його фондів. Помер він 1964 р. у Києві, похований на Байковому цвинтарі. Завершальним акордом ідеологічної роботи стало рішення Компартії перетворити Київський державний університет на центр відзначення 125-ліття з дня народження поета. Свідомі українські вчені всіляко сприяло цьому процесу, розуміючи, що присвоєння імені Шевченка в часи культу особи Сталіна є кращим виходом для університету і навіть бажаним. Не зважаючи на страшний ідеологічний тиск і політичні репресії, для свідомих українців Шевченко був тим, «хто пер проти рожна». У листопаді 1938 р. в університеті створили Шевченківський комітет на чолі з тогочасним ректором О.Руськом і секретарем – філологом М.Русанівським. Останній проявив колосальну силу волю, наукову активність і політичну дипломатію для того, щоб університет у Києві був благословенний саме іменем Кобзаря. Його активними сподвижниками стали професори С.Маслов і П.Попов). У березні 1939 р., у 125-річний ювілей народження Т.Шевченка колектив Київського державного університету офіційно порушив перед радянським урядом клопотання про присвоєння університетові імені Т.Г. Шевченка. 5 березня 1939 р. вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР, в якому говорилося: «у зв’язку з 125-річчям з дня народження Т. Г. Шевченка для увінчання пам’яті поета: 1. Присвоїти ім’я Т. Г. Шевченка державному ордена Леніна Київському театру опери та балету. 2. Присвоїти ім’я Т. Г. Шевченка державному Київському університету…»… Зі статті Оксани Сліпушко, професорки, завідувачки кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка Повний текст: https://litgazeta.com.ua/articles/z-imenem-tarasa-shevchenka/ Центр комунікацій

До 85-річчя присвоєння імені Тараса Шевченка Київському університетові

05.03.2024

Всього : Фотографія :

Цього року минає не лише 210 років від дня народження Кобзаря, а й 85 років від часу присвоєння його імені Університету Святого Володимира.

Тарас Шевченко мріяв працювати в Університеті Святого Володимира. Здійснення замріяного було вже так близько. У березні 1847 р. М. Костомаров повідомив Шевченкові радісну звістку про його зарахування на посаду вчителя малювання. Незабаром міністр народної освіти С.Уваров писав до київського генерал-губернатора Д. Бібікова про призначення Т. Шевченка на посаду вчителя малювання. Але почалося слідство у справі Кирило-Мефодіївського братства, й у квітні 1847 р. Шевченко був заарештований на дніпровій переправі біля Києва. Вирок повністю зруйнував мрію. Але ім’я Тараса Шевченка і його Слово повернуться у стіни Університету.

Присвоєння імені Тараса Григоровича Шевченка Київському державному університету нерозривно пов’язане з науково-ідеологічними тенденціями тогочасного шевченкознавства, тобто формуванням суспільно-політичного ґрунту, який повинен був підтвердити й аргументувати правомірність вибору. Традиційно визначають тільки один аспект цього процесу – політичний вибір тогочасного радянського керівництва. Проте постать Шевченка по-своєму і своєрідно «лобіювали» й інші сили – проукраїнські, про національні, використовуючи всі можливості для того, щоб українізувати університет, який базувався на традиціях Університету Святого Володимира і дусі Кирило-Мефодіївського братства. Ця ідея продовжувала жити у середовищі патріотично налаштованої інтелігенції княжого Києва, духовної спадкоємиці братчиків. Це був невидимий фронт, який, ризикуючи власним життям, у радянські тоталітарні часи доклав зусиль для того, щоб «переконати» радянське керівництво у виборі постаті саме Шевченка.

1934 р. столицю УРСР було перенесено з Харкова до Києва. Увага влади зосереджується на КДУ як провідному виші республіки, постає питання про надання Університету імені видатного українця. У цьому процесі головним мотивувальним чинником радянської влади було прагнення відхреститися від традицій Університету Святого Володимира. Першим іменем, яке виникло у цьому контексті, було ім’я учасника експедиції челюскінців і випускника О.Шмідта. Проте вже 1935 р. це ім’я так само раптово, як з’явилося, зникає. Проте КДУ як ідеологічний центр та провідний навчальний заклад республіки, був важливою ділянкою «ідеологічного фронту», тому зовсім не дивно, що в 1933–1941 рр. КДУ став об’єктом жорсткої репресивної політики влади» (с. 50). Все було спрямоване проти вільнодумства й інакодумства, того, що суперечило радянській ідеології.

Увага радянської влади до КУ виявлялася і в розробці ідеологічного шевченкознавства. Це був тривалий процес, із максимальним зверненням уваги на інтерпретацію творчості поета, її інтегрованість у радянський ідейний контекст. Із творчої спадщини вільнолюбного Кобзаря намагалися зліпити «передвісника» комуністичних ідей. Було визначено відповідне політичне спрямування відзначення 120-літнього ювілею з дня народження митця. Організували видання на рівні СРСР «Кобзаря» у Росії, Україні, Грузії, Білорусії, шевченкознавчі наукові розробки в університетах Москви і Ленінграда, видання творів мовами народів СРСР й іноземними. У Харкові розпочали дуже швидко будувати пам’ятник Шевченку, щоб представити його образ як борця за соціальне і національне визволення українського простого народу.

Відкрито ідея про надання КДУ імені Тараса Шевченка починає обговорюватися 1937 р. Активно формується радянське шевченкознавство, переписується відповідно до радянських постулатів біографія Кобзаря. Поет позиціюється як надбання «української радянської нації», народний будитель, марксист, революціонер, поборник дружби народів і т.п. У квітні 1938 р. після того, як з у 1934–1938 рр. на посаді ректора Університету побуло п’ять ректорів (Р.Левік став жертвою політичного процесу над «Всеукраїнським троцькістським центром», М.Кушнарьов переведений потім до Москви, Ф.Зюльков й І.Давидов стали жертвами репресій, М.Чупіс звільнився сам, щоб уникнути репресій) новим ректором КДУ став хімік за освітою, педагог, вихованець Київського університету Олексій Микитович Русько, за каденції якого університет отримав ім’я Шевченка, отримав власний статут, було збудовано новий навчальний корпус для гуманітарних факультетів, рівень знань і дисципліни зріс, відкрито механіко-математичний і фізичний факультети на базі фізико-математичного факультету. Русько поїде з університетом в евакуацію в часи Другої Світової війни і боротиметься за збереження його фондів. Помер він 1964 р. у Києві, похований на Байковому цвинтарі.

Завершальним акордом ідеологічної роботи стало рішення Компартії перетворити Київський державний університет на центр відзначення 125-ліття з дня народження поета. Свідомі українські вчені всіляко сприяло цьому процесу, розуміючи, що присвоєння імені Шевченка в часи культу особи Сталіна є кращим виходом для університету і навіть бажаним. Не зважаючи на страшний ідеологічний тиск і політичні репресії, для свідомих українців Шевченко був тим, «хто пер проти рожна». У листопаді 1938 р. в університеті створили Шевченківський комітет на чолі з тогочасним ректором О.Руськом і секретарем – філологом М.Русанівським. Останній проявив колосальну силу волю, наукову активність і політичну дипломатію для того, щоб університет у Києві був благословенний саме іменем Кобзаря. Його активними сподвижниками стали професори С.Маслов і П.Попов).

У березні 1939 р., у 125-річний ювілей народження Т.Шевченка колектив Київського державного університету офіційно порушив перед радянським урядом клопотання про присвоєння університетові імені Т.Г. Шевченка. 5 березня 1939 р. вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР, в якому говорилося: «у зв’язку з 125-річчям з дня народження Т. Г. Шевченка для увінчання пам’яті поета: 1. Присвоїти ім’я Т. Г. Шевченка державному ордена Леніна Київському театру опери та балету. 2. Присвоїти ім’я Т. Г. Шевченка державному Київському університету…»…

Зі статті Оксани Сліпушко, професорки, завідувачки кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка

Повний текст: https://litgazeta.com.ua/articles/z-imenem-tarasa-shevchenka/

Центр комунікацій