Новини

Всього : Фотографія :

Канадський генерал Ромео Даллер, командувач місії ООН в Руанді під час геноциду 1994 року, розповів студентам КНУ, як важко жити з тягарем воєнного досвіду та наскільки важливо створити систему підтримки для тих, хто страждає на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). 

Лекція та презентація книжки Даллера «В очікуванні першого променя сонця: моя тривала боротьба з ПТСР» відбулися 8 жовтня в Червоному корпусі у форматі KNUDiplomacyTalks. 

Ромео Даллер – міжнародний правозахисник, колишній канадський сенатор, чотиризірковий генерал, який очолював місію UNAMIR з жовтня 1993 року до серпня 1994 року, в період найбільшого розпалу геноциду в цій країні. Із набутим тоді посттравматичним стресовим розладом генерал Даллер продовжує боротися ось уже майже тридцять років. Він відкрито розповідає про свій досвід, щоб допомогти іншим солдатам, які, можливо, зіткнулися з такою самою проблемою. Привертаючи увагу громадськості до психологічних наслідків участі в бойових діях, генерал у такий спосіб наголошує на важливості досягнення тривалого миру.

«Ця історія дуже важлива для України з огляду на війну, що триває, – підкреслила Ксенія Смирнова, проректорка з міжнародного співробітництва КНУ та модераторка заходу. – Нам потрібно бути готовими до нинішніх і майбутніх викликів, пов’язаних із проявами ПТСР серед військовослужбовців, ветеранів, цивільних громадян».

У 2016 році Ромео Даллер опублікував спогади «В очікуванні першого променя сонця: моя тривала боротьба з ПТСР». Це – емоційний нарис страждань, витривалості та боротьби за кращий світ. Український переклад книжки автор презентував на зустрічі зі студентами КНУ.

«Коли ти пережив війну з усіма її звуками, запахами, хаосом, коли ти бачив обличчя людей на кожному етапі життя і смерті, жаху і болю – ти не можеш просто від цього втекти», – говорить Даллер. Генерал відверто розповів слухачам про свої спроби впоратися з емоційними проблемами, про докори сумління, суїцидальні думки і нічні жахіття. Він був звільнений зі Збройних сил з діагнозом ПТСР, і медикаментозне лікування триває досі. Здебільшого психологічна травма, спричинена воєнним стресом, не зникає після повернення з поля бою, а набуває хронічної форми. Лектор підкреслив важливість побудови дієвої комплексної системи допомоги військовослужбовцям, ветеранам та їхнім сім’ям.  

Ромео Даллера у його поїздці до Києва супроводжує дружина Марі-Клод Мішо. Пані Марі наголосила на ролі рідних та друзів у подоланні ПТСР, тих, кому можна розповісти про свій досвід і хто готовий годинами терпляче вислуховувати такі одкровення, керуючись співчуттям і любов’ю. Після усього, що пережила родина Даллерів, Марі-Клод Мішо стала послом ЮНІСЕФ, вона активно працює над розвитком центрів підтримки для сімей ветеранів і військових.

Гостем лекції у КНУ був також виконавчий директор Міжнародної фундації «Права людини в сфері психічного здоров’я – Федерація «Глобальна ініціатива в психіатрії» (FGIP) Роберт ван Ворен, з яким Шевченків університет має тісні партнерські стосунки. Міжнародні експерти візьмуть участь у 10-й щорічній науковій конференції Асоціації психіатрів України «Можливості у сфері психічного здоров’я в країні, яка перебуває у стані війни», що відбудеться 10–11 жовтня у Києві. Серед співорганізаторів Конференції – Інститут психіатрії КНУ імені Тараса Шевченка.

«На базі Університету ми почали реалізовувати спільну ініціативу КНУ та FGIP – відкриття Центру передового досвіду психічного здоров’я ветеранів. Наразі відпрацьовуються пакети документів для Центру, створено команду «психіатр – психолог», – розповіла Ірина Пінчук, директорка Інституту психіатрії КНУ, президентка Асоціації психіатрів України. – Тому таким важливим для нас є особистий досвід генерала Даллера. Під час фахового консультування ми з’ясували, що існує велика потреба працювати з дружинами та рідними військовослужбовців. І в цьому нам знадобляться поради пані Марі-Клод.

Нині Україна переживає велику трагедію. Я думаю, що після завершення війни матимемо багато ситуацій, коли доведеться зшивати українське суспільство, лікувати та відновлювати його. Водночас особливість нашої війни полягає в тому, що ми воюємо на своїй території, воїни Збройних Сил мають величезну підтримку з боку суспільства та міжнародної спільноти, ми боремося за збереження своєї державності й завжди говоримо про справедливий мир. Тому неправильно відразу прогнозувати руйнівні психологічні наслідки воєнних подій. Однак маємо з холодним розумом вивчати зарубіжні практики і навіть під час війни змінювати вітчизняну систему психічного здоров’я, удосконалювати її, робити сучасною. Навіть більше, зараз ми готові ділитися досвідом і бути прикладом для інших країн».

Центр комунікацій