Новини

Всього : Фотографія :

КНУ – місце сталих традицій, тому 10 березня у Мистецькому салоні відбулася довгоочікувана зустріч колективу із лавреатами Шевченківської премії. Студенти, викладачі, співробітники й гості заходу мали можливість послухати живе слово носіїв української культурної традиції.

Зустріч, яку ініціювала й організувала Кафедра історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості спільно з Всеукраїнським навчально-науковим центр шевченкознавства, Молодіжним центром культурно-естетичного виховання та Центром комунікацій КНУ, модерував ректор Володимир Бугров. Для нього «Кобзар» – найкращий підручник з менеджменту, адже на його сторінках можна знайти відповіді на будь-які запитання.

«Тому Шевченко універсальний, він єднає світ, – переконаний Володимир Бугров. – Нагадаю, що університетський проєкт з такою назвою є навіть у Державному архіві. У ньому дипломати понад 50 країн читають Шевченка рідними мовами, тому що вважають його своїм».

Ректор нагадав, що нинішній рік – ювілейний для Шевченківського комітету, який було створено 65 років тому. І за традицією безперервності роботи його можна порівняти хіба що з Нобелівським. Друга університетська традиція – збиратися 10 березня послухати лавреатів. Володимир Бугров представив гостей. Цьогоріч ним стали:

• лавреати 2026 року:
  • Дар’я Подольцева, дизайнерка виставки «Алла Горська. Боривітер»; Катерина ЛІСОВА, один із кураторів виставки,
  • фотохудожниця Олена Гром (премія за за фотопроєкт «Вкрадена весна»);
  • режисерка Оксана Дмітрієва (премія за вистави «Вертеп», «Жираф Монс» Харківського державного академічного театру ляльок імені В.А. Афанасьєва, «Буря» Національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької, «Медея» Івано-Франківського національного академічного театру імені Івана Франка);
  • режисер Павло Остріков, автор сценарію (премія за фільм «Ти – космос»);
  • куратор Валерій Сахарук (премія за культурно-мистецький проєкт «30х30. Сучасне українське мистецтво»);
  • кінознавець Сергій Тримбач (премія за книгу «Іван Миколайчук. Містерії долі»);
• лавреати попередніх років Валерій Франчук, Андрій Єрмоленко, Михайло Наєнко та Михайло Назаренко, а також заступник голови Шевченківського комітету Дмитро Чистяк.

Першою ректор надав слово Олені Гром. Вона розповіла, як 2014 року переїхала з Донецька до Бучі, стала фотохудожницею. Саме фотографія стала для неї способом осмислення війни. Знімала на Донбасі, де у фокусі її камери поставала історія війни. 2022 року їй довелося тікати від війни вже вдруге – з Бучі. Після деокупації повернулася, почала записувати історії людей, документувати наслідки, брати інтерв’ю, працювати зі свідками. «Я не пам’ятаю, коли навесні 2022-го зацвіли каштани. Не пам’ятаю запаху конвалій. Весна пройшла повз, тому що ми всі були зосереджені на виживанні. Так з’явився проєкт «Украдена весна», саме тому він з’явився, – пояснює Олена. – Весну 22-го у нас вкрали. Але не вкрали здатність повертатися, здатність жити і відновлювати свої міста».

Режисер Павло Остріков пригадав, як виникла ідея сюжету його кінострічки «Ти – космос», як студентська вистава стала фільмом.

«Для мене космос – це безмежна самотність, – зізнався митець. – Коли дивлюся на небо, я думаю про Землю, тому що це наше місце. Так, ми маємо опанувати космос і думати про нього. Але маємо пам’ятати, що живемо на невеличкому клаптику різних руд, це наша домівка і ми маємо про неї дбати».

Лавреат 2008 року хужожник Валерій Франчук пояснив, у чому космос його картини – портрету Тараса Шевченка, який експонували на заході: «У картині є все – і космос великої країни, і космос Шевченка, який переносив і переносить своє бачення України у цілий світ. Це його бачення ми зараз відтворюємо, виносимо Україну на перші місця в світі».

Одна з кураторок виставкового проєкту «Алла Горська. Боривітер» Катерина Лісова розповіла, що для нього було зібрано дуже багато матеріалів, над якими автори працювали з 2018 року й не очікували, що виставка матиме такий резонанс: «Ми дивилися на творчість Горської оптикою покоління війни. Адже на онуків шістдесятників випала така лиха доля. Наша премія – насамперед премія Аллі Горській і всьому поколінню шістдесятників. Ми пишаємося, що у нас є своя культурна зброя».

Для дизайнерки Дар’ї Подольцевої проєкт виявися особистим: під час роботи вона натрапила на фото свого двоюрідного дідуся, який працював з Горською багато років і теж був відзначений Шевченківською премією (Григорій Синиця, заслужений художник України, відзначений у 1992 році «за відродження української колористичної школи» – Центр комунікацій) – це було для неї відкриттям.

Режисерка Оксана Дмитрієва говорила про те, що об’єднує всі її вистави – це запропоновані обставини, війна. «Нам усім треба нині подолати німоту, відчуття, що ти перетворився на камінь, який завмер і не може відчувати, – переконана мисткиня. – Водночас це і відчуття провини. Якби в 2014 році всі театри почали створювати вистави про війну і попереджати наше суспільство, можливо, сценарій був би іншим».

Художник Валерій Сахарук розповів про свій проєкт «30х30», який був створений за кілька місяців до початку війни, на 30 річницю Незалежності. Це 30 робіт, які уособлюють сучасне українське мистецтво. На початку 90-х років він мав першу виставку в Українському домі – і за 30 років (знову цифра 30) отримав тут Шевченківську премію. Валерій був учасником всіх подій, які відтворено в проєкті, для нього це дуже особистісний, навіть автобіографічний проєкт.

Випускник хімічного факультету КНУ Андрій Єрмоленко переконаний: «мене не було б таким, якби не було КНУ». У 2022 році він пішов у ЗСУ, отримав премію будучи там, далі продовжував службу: «Наш ворог прийшов сюди не за фабриками й заводами, не за землями – вони прийшли за нашою культурою. Вони хочуть нас стерти з лиця землі. Ми є тими, ким ми є, завдяки культурі. Саме тому коли москалі заходять на нашу територію, вони нищать все українське – від пам’ятників до церков». Андрій розповів про свій великий проєкт «Стінопис опору», роботи якого з’являлися навіть у сірій зоні, на лінії бойового зіткнення.

Михайло Назаренко, доцент кафедри східнослов’янської філології та інформаційно-прикладних студій ННІФ, поділився тим, чим він як науковець займався після отримання премії. Зокрема, спільно з колегами запланували 7-томник «Тарас Шевченко.Спогади» – це перше видання, де зібрано за можливості все, що сучасники написали про Шевченка, включно з щоденниками і листами. Два томи з них уже надруковані, два поки у видавництві, автори працюють над п’ятим: «Наша мета – зробити так, щоб український читач, взявши до рук книгу класика, міг бути певним, що він читає те, що написав автор, а не те, що за нього написали редактори».

Михайло Наєнко, директор Центру літературної творчості ННІФ, привітав цьогорічних переможців від імені лавреатів 1996 року, яким був і він – першим із КНУ: «Рівно 30 років тому мені вручили Шевченківську премію тут, в актовій залі Червоного корпусу».

Кінознавець Сергій Тримбач, випускниик філологічного факультету КНУ, завжди говорить своїм студентам-майбутнім кінознавцям, режисерам, що найкраща освіта – філологічна, «бо вона найуніверсальніша, дає універсальне гуманітарне знання. З нею ти можеш працювати в кіно, театрі, філософії мистецтв».

Для нього Іван Миколайчук – не просто легенда, це міф, як і Довженко (його головний культовий герой). «А міф,  – переконаний Сергій Тримбач, – це не вигадка, це певна сума наративів, які утримують, створюють філософію нації, її світогляд. Зруйнуйте український міф – і не буде України. Зруйнуйте російський міф – от було б добре! – і не буде росії».

Заступник голови Шевченківського комітету, професор КНУ Дмитро Чистяк сподівається, що традиція зустрічі з лавреатами, відновлена за каденції нинішнього Комітету, вже не перерветься. На його думку, «не менш важливо звертати увагу на те, як представлена наша культура за кордоном, докладати зусиль, щоб слово Шевченка, відповідне коментування Кобзаря, його представлення поширювалося в усьому світі. І так само поширювалася творчість наших Шевченківських лавреатів». Професор кафедри романської філології Дмитро Чистяк завершив свій виступ блискучим виконанням «Заповіту» французькою мовою у власному перекладі, який багато разів звучав на різних майданчиках. Бурхливими оплесками зустріли Шевченкове слово французькою й тут – в університеті його імені.

Несподіваним і символічним відповідно до духу воєнного часу став фінал зустрічі: художник Андрій Єрмоленко на очах завороженої публіки відтворив один зі своїх шедеврів «Стінопис опору». Вклався у п’ять хвилин – саме стільки часу має художник, коли працює у сірій зоні. Картину подарував рідній альма матер зі словами: «Трапилося те, про що я мріяв. Я малював в універі знову, але колись я малював ручкою на парах. А зараз фарбою на полотні!»

Центр комунікацій