|
Бондарчук Володимир Гаврилович
29 липня (11 серпня) 1905 - 27 лютого 1993 рр.
|
Народився в с. Денеші Трояновської волості Волинської губернії (тепер Житомирська обл.) у бідній селянській родині. Здобувши початкову освіту у двокласній міністерській школі, далі навчався в тру¬довій школі І ступеня. Після закінчення 1924 р. природничо-географічно¬го факультету Житомирського інституту народної освіти був направлений до аспірантури Інституту геологічних наук ВУАН зі спеціальності пале¬онтологія та стратиграфія. Закінчивши аспірантуру 1929 року, представив до розгляду нау¬кову працю "Каспійські відкладення на північно-східному узбережжі Азовського моря" й отримав звання наукового співробітника. З 1930 по 1934 рр. обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту гео¬логічних наук ВУАН.
Водночас за сумісництвом здійснював практичну роботу геолога, старшого геолога, начальника експедицій Геологічного управління УРСР (1926–1938). Також викладав, будучи доцентом, професором Гірничо-ге¬ологічного інституту (1930–1935). З ліквідацією (1935) цього інституту у вересні 1935 перейшов на викладацьку роботу до Київського державно¬го університету.
У березні 1938 був необґрунтовано заарештований органами НКВС: звинувачувався у причетності до контрреволюційної організації. Через кілька місяців справу було припинено у зв’язку з відсутністю доказів провини.
В університеті В. Г. Бондарчук працював спочатку доцентом, згодом – професором, завідувачем кафедри загальної геології (1935–1941), заступни¬ком декана геолого-географічного факультету) (1935–1941). У червні 1941 призначений проректором КДУ з навчальної роботи. 1938 р. захистив канди¬датську дисертацію "Четвертинні відкладення УРСР", а в лютому 1941 – докторську дисертацію "Геологічний розвиток рельєфу УРСР". Затвердже¬ний у званні доктора геолого-мінералогічних наук 14 червня 1941.
На початку Великої Вітчизняної війни призначений ректором Київсь¬кого державного університету (із 7 липня 1941 до евакуації університе¬ту в Харків). З 26 жовтня 1941 по 1 лютого 1944 проводив наукову ро¬боту в Інституті геології Узбецького філіалу Академії наук СРСР на по¬саді професора, керував відділом рудних корисних копалин. Після повер-нення університету до Києва В. Г. Бондарчук продовжував працювати в ньому (з червня 1944) професором, завідував кафедрою загальної гео¬логії, був проректором із навчальної роботи. Із 7 серпня 1944 по 15 лис¬топада 1951 обіймав посаду ректора (затверджений на посаді Народним комісаріатом освіти УРСР 15 серпня 1944). Організував велику роботу з відбудови зруйнованих фашистами навчальних корпусів, гуртожитків, лабораторій, сприяв відновленню й зміцненню матеріальної бази універ¬ситету.
З 1944/45 навчального року в університеті було відкрито нові фа¬культети: філософський, економічний та міжнародних відносин. Геолого-географічний факультет реорганізувався у два факультети: геологічний та географічний. Створено нові кафедри на різних факультетах, розпочало¬ся відновлення бібліотеки, кабінетів, музеїв. Постановою Ради народних комісарів УРСР від 15 червня 1945 організовано Науково-дослідний інститут фізіології Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
В. Г. Бондарчук – учасник міжнародних конференцій та з’їздів гео¬логів у Чехословаччині (1956), Іспанії (1957). 1958 року очолював делегацію радянських учених-геологів на з’їзді в Румунії. У травні 1945 входив до складу української делегації, що брала участь в установчій конференції Організації Об’єднаних Націй (м. Сан-Франциско, США). 18 червня 1949 підписано наказ про створення Інституту підвищення кваліфікації викладачів вищої школи (реорганізований у 1956 в Інститут підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук, тепер – Інститут післядипломної освіти).
У 1951 – 1953 В. Г. Бондарчук – заступник Голови Ради Міністрів УРСР. Із червня 1953 по липень 1986 працював в Інституті геологічних наук АН УРСР. Протягом 10 років (1953–1963) був директором цього інституту, 1963–1979 рр. – завідуючим відділом геотектоніки та геології антропогену, із червня 1979 – старшим науковим співробітником-консультантом цього відділу.
Автор понад 230 наукових праць, серед яких 27 підручників і моно¬графій, присвячених регіональній геології, тектоніці, геоморфології, а та¬кож теоретичним питанням геології. В. Г. Бондарчук – основоположник нового теоретичного напрямку в геології – тектоорогенії та вчення про тектоносферу, що висвітлює процес тектонічного розвитку Землі на ос¬нові положення про єдність процесу розвитку структури й рельєфу зем¬ної кори. Значна частина його наукових досліджень присвячена геології та геотектоніці території України. Він – автор першої праці з геологічної структури території України, праць із проблем глибинної геології Дніпровсько-Донецької й Причорноморської западин, Криму, Карпат. Велике наукове значення мають його дослідження з проблем геології антропогенного періоду, що стосуються походження основних генетичних типів антропогенних відкладень, їх стратиграфії. Підготував перший підручник із загальної геології українською мовою.
Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора (1948, 1971), орденами Жовтневої Революції та Дружби народів (1985), медаля¬ми. Удостоєний Державної премії УРСР за працю "Геологічна структура УРСР" (1946) та за керівництво підготовкою багатотомного видання "Стратиграфія УРСР" (1969). Заслужений діяч науки УРСР (з 1970).
Помер В. Г. Бондарчук 27 лютого 1993 у Києві й похований на Бай¬ковому цвинтарі.
Джерело інформації: Ректори Київського університету. 1834-2006 / КНУТШ; В.В. Скопенко, В.А. Короткий, Т.В. Табенська, І.І. Тіщенко, Л.В. Шевченко. – Київ : Либідь, 2006. – С. 231-233.
