|
Русько Олексій Микитович
17(30) березня 1906 - 25 серпня 1964 р.
|
Народився у м. Білосток (Польща) у родині робітника-залізничника. Закінчивши початкову школу при вагоноремонтному депо, працював у депо Христинівка-Південна Західної залізниці помічником слюсаря, робітником-ремонтником, слюсарем. 1925 р. за путівкою Христинівського райкому ВКП(б) направлений навчатися до робфаку Вищого інституту народної освіти (ВІНО) ім. М. Драгоманова (з 1926 р. – Київський інститут народної освіти). 1928 року став студентом хімічного фа¬культету, але у зв’язку з реорганізацією навчального закладу 1930 р. про¬довжив навчання в Київському хіміко-технологічному інституті. Закінчивши 1932 р. інститут, був запрошений на викладацьку роботу до Київсь¬кого інституту соціального виховання (пізніше – Київський педагогічний інститут ім. О. М. Горького). Протягом 1932–1938 рр. – декан хімічного факультету, заступник директора, виконуючий обов’язки директора інституту.
У квітні 1938 р. О. М. Руська призначено ректором Київського держав¬ного університету (КДУ). У березні 1939 р. для увічнення пам’яті Вели¬кого Кобзаря Київському державному університету присвоєно ім’я Т. Г. Шевченка. За ректорства О. М. Руська 1940 р. зведено новий нав¬чальний корпус для гуманітарних факультетів, на базі фізико-математичного факультету відкрито два нових: механіко-математичний і фізичний.
На початку Великої Вітчизняної війни КДУ було евакуйовано спо¬чатку до Харкова, а потім до м. Кизил-Орда Казахської РСР, де в люто¬му 1942 р. на базі Київського й Харківського університетів утворено Об’єднаний Український державний університет (ОУДУ), ректором яко¬го знову призначено О. М. Руська.
Після звільнення Харкова у серпні 1943 р. О. М. Руську було доруче¬но організувати відбудову Харківського університету. З 1 вересня до початку листопада 1943 р. виконував обов’язки ректора Харківського університету. Після визволення Києва 6 листопада 1943 р. повернувся до Київського університету, де взяв на себе організацію відбудови зруйнова¬них фашистами приміщень, відновлення занять, налагодження побуту викладачів і студентів.
Під час боїв за Київ (1943) університет зазнав великих руйнувань і збитків: згорів підірваний головний корпус, було пошкоджено бібліотеку, гуртожитки, науково-дослідні інститути, музеї, Ботанічний сад. Співробітники й студенти брали участь у відбудові головного корпусу та Хрещатика, своїми силами відновили гуманітарний і хімічний корпуси. Завдяки самовідданій наполегливій праці колективу 15 січня 1944 р. в університеті розпочалися заняття на старших курсах, а з 1 лютого – й на першому.
У червні 1944 р. О. М. Руську доручено виконувати обов’язки зас¬тупника комісара народної освіти України. Продовжуючи викладати неорганічну хімію в університеті та Київському педагогічному інституті ім. О. М. Горького, 1948 р. він захистив у Ленінграді дисертацію на ступінь кандидата педагогічних наук.
О. М. Русько – автор понад 100 наукових праць, серед яких науково-методичні посібники й підручники з хімії для вищих і середніх навчальних закладів.
1957 р. О. М. Руська обрано членом-кореспондентом Академії педа¬гогічних наук (АПН) РРФСР. З 1958 по 1964 рр. він очолював Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР. Був одним з організаторів і першим головою Педагогічного товариства УРСР (з 1960), керівником педа¬гогічної секції комісії ЮНЕСКО в Українській РСР.
Нагороджений трьома орденами Трудового Червоного Прапора (1944, 1948, 1960), медалями, Почесними грамотами Верховної Ради Ка¬захської РСР (1943, 1944).
Помер О. М. Русько 25 серпня 1964 р. у Києві й похований на Байко¬вому цвинтарі.
Джерело інформації: Ректори Київського університету. 1834-2006 / КНУТШ; В.В. Скопенко, В.А. Короткий, Т.В. Табенська, І.І. Тіщенко, Л.В. Шевченко. – Київ : Либідь, 2006. – С. 217-218.
