Новини

Всього : Фотографія :

Кафедра військової психології та педагогіки ВІКНУ створена в 1992 році у складі факультету військово-фінансової підготовки. На той час вона мала назву «Кафедра військово-гуманітарної підготовки». У 1997 році відбувся перший набір курсантів за спеціальністю «Військова психологія». Сьогодні в Україні лише ВІКНУ готує фахівців-психологів для Збройних сил України. Психічне здоров’я військових є важливим компонентом обороноздатності всієї держави. Начальниця кафедри, кандидатка психологічних наук, пані полковник Наталія Мась розповідає, як курсантів готують до розв’язання різних ситуацій під час виконання завдань у районі ООС та у повсякденній діяльності. Як допомагають реінтегруватися у цивільне життя після перебування в ООС і як змінилося наповнення освітніх програм із початком російсько-української війни у 2014 році.

Розкажіть, будь ласка, про діяльність вашої кафедри загалом та про основні завдання військового психолога в наші дні.

Військова служба – це особливий вид діяльності, тому люди, які перебувають на передовій, потребують відновлення своїх психічних можливостей. І їх треба також підготувати, щоб вони вміли повернутися додому і до існування поза межами війни. Певний компонент психологічної науки та педагогіки викладається для всіх військових спеціальностей. Будь-який офіцер має розуміти особливості роботи з військовослужбовцями і бути готовим до них. Підготовка ж військових психологів стала особливо на часі після початку війни на Сході. Кафедра здійснює підготовку фахівців саме для ЗСУ. Вони виконують завдання в районі ООС (раніше – АТО), здійснюють психологічну підтримку військовослужбовцям, які перебувають там.

У наших випускників широке поле завдань. Офіцери-психологи готують особовий склад до відбуття в район бойових дій, супроводжують його там. Потім займаються питаннями повернення військовослужбовців до цивільного життя – і знову до виконання служби в районі ООС. Наші фахівці дуже затребувані. Спеціалістів високого рівня запрошують до різних структур Сектору безпеки і оборони України. Результати досліджень, які отримують майбутні військові психологи під час практик, стажувань та наукової роботи, вивчаються Головним управлінням морально-психологічного забезпечення та рекомендуються для впровадження у війська, які використовують їхні напрацювання у повсякденній діяльності.

Склад кафедри – офіцери і цивільні працівники. Всі офіцери мають досвід бойових дій. Представники кафедри виконують завдання у складі високомобільних груп внутрішньої комунікації, Спільного центру з контролю та координації на Сході України, дехто мав досвід роботи з військовослужбовцями у військових шпиталях та звільненими в запас особами. Фахівці кафедри регулярно працюють в зоні бойових дій. Знання акумулюються. Всі реальні ситуації, з якими зіткнулися психологи кафедри, переносяться в навчальний процес для розгляду під час практичних занять. Фахівці кафедри завжди на зв’язку зі своїми колишніми вихованцями. Випускники часто відвідують кафедру й обговорюють свої проблемні ситуації та історії. Дуже корисними є їхні поради щодо удосконалення навчального процесу.

У кожній військовій частині є свій психолог. Проте, варто зазначити, що їх навіть бракує. Військовий інститут щороку випускає не так багато фахівців, як потребують Збройні Сили України, а з війною запит на них зріс у рази. Усі сподівалися, що бойові дії завершаться дуже швидко. На жаль, війна не закінчується. Тривалий час перебування у бойових діях виснажує військовослужбовців. Якщо порівняти з 2014 роком, тоді було більш упереджене ставлення до психологічної допомоги, але з часом люди починають усвідомлювати, що іноді самотужки впоратися складно. Сучасні військовослужбовці добре розуміють, хто такий військовий психолог, його роль і місце у забезпеченні психологічного здоров’я військової частини. Коло наших завдань значно ширше, ніж у цивільного психолога, який може бути лише вузькопрофільним фахівцем – наприклад, сімейним чи дитячим. Військовий психолог працює з усіма питаннями, з якими звертаються військовослужбовці з використанням будь-яких психологічних підходів. Запити виникають різноманітні: перевтома, конфліктні ситуації в родині, поранення побратима, вигорання…

Часом ветерани, побувавши в зоні АТО/ООС, вступають на військових психологів. Що спонукає їх?

Ми спостерегли певну закономірність. Спочатку дуже велика кількість – особливо дівчат – починали з того, що були волонтерами ще з початку війни. Вони зрозуміли, що необхідна професійна підтримка військовослужбовців. По-людськи поговорити – це одна справа. Інша – бесіда, яку веде психолог, коли він знає, що сказати і як не нашкодити людині. У нас навчається значний відсоток учасників бойових дій. У когось був досвід втрати бойових товаришів, і вони не знали, як допомогти впоратися іншим. У когось були ситуації, коли руйнувалися родини, і не могли зарадити такій біді, навіть звернувшись один до одного. Фахові знання, які вони отримують у нас, дозволяють їм бути більш ефективними у взаємодії зі своїми побратимами.

Із ким співпрацюєте, де черпаєте досвід для вдосконалення навчання?

На початку війни освітні програми були орієнтовані на роботу психолога у мирний час: профвідбір, розподіл на чергування, сумісність у колективі тощо. Однак виникли такі запити, на які психологи не мали бази. Нам довелося вивчати досвід зарубіжних колег. Безцінну інформацію нам надали психологи з країн членів НАТО. Деякі країни, наприклад Хорватія, відкрили свій досвід для наших фахівців, які відвідали психіатричні клініки та реабілітаційні центри різного профілю для роботи з ветеранами. Ми досліджували методики та їхні переваги, адже досвід хорватської та нашої війни досить близький. Вдячні також колегам зі США. Вони прибували групами та навчали, скажімо, як працювати з суїцидами, з полоненими, пораненими, ампутантами. Це відбувалося за підтримки Посольства США. Програми постійно змінюються та покращують відповідно до умов сьогодення. Наприклад, робота з мобілізованими військовослужбовцями 2014 року, відрізняється від роботи з контрактниками, із яких вже наразі сформовані Збройні Сиди України.

Хочу також додати, що в останні роки ми значно розширюємо коло спілкування з представниками країн НАТО, крім того, долучені до програми Еразмус+. На цей рік укладено договори по обміну на навчання курсантів з країнами Прибалтики, з Болгарією, Чехією, Португалією. А у зв’язку з переходом на стандарти НАТО, значно збільшилися вимоги до англійської мови, щоб ми були сумісні з країнами Північноатлантичного альянсу, адже проходять і спільні навчання, і тренування. Приємно зазначити, що наші курсанти охоче спілкуються з тренерами зі США чи європейських країн, обговорюють рекомендовану літературу, яка надається їм англійською мовою. Є приємні моменти пов’язані з карантином, адже через нього почали частіше виступати на міжнародних конференціях  просто з кабінету, що значно розширило коло спілкування з закордонними психологами. Не було б, кажуть, щастя, та нещастя помогло. Це, з одного боку, обмежує, з іншого – розширює можливості.

Насамкінець хочу зазначити, що військовий психолог – це той невидимий «гвинтик» військової структури, який, керуючись гаслом «Почути, підтримати, допомогти», здійснює свій безцінний внесок у перемогу.

Центр комунікацій