Новини

Всього : Фотографія :

 27 років тому Україна стала членом Ради Європи. Майже відразу після відновлення незалежності Україна прагнула приєднатися до цього найповажнішого європейського об’єднання держав, для яких права людини, цінності свободи, демократії і верховенства права – понад усе. Адже такі цінності, що асоціюються із вільним західним світом, надзвичайно близькі кожному українцеві.

Ухвалення необхідних документів зайняло кілька років – і от 19 жовтня 1995 року Комітет міністрів Ради Європи ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37-м членом Організації.

9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ, у Страсбурзі на площі перед Палацом Європи підняли Державний прапор України.

Відповідно до Статуту Ради Європи Україна представлена у головних органах РЄ.

Міністр закордонних справ нашої країни відстоює інтереси держави у Комітеті міністрів Ради Європи – керівному органі цієї Інституції. У Парламентській асамблеї Ради Європи наша держава представлена Постійною делегацією Верховної Ради України у складі 24 народних депутатів. До складу делегації України у Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи входять 24 представники нашої країни.

Суддею Європейського суду з прав людини від України цьогоріч став Микола Гнатовський. 26 квітня 2022 року він був обраний Парламентською асамблеєю Ради Європи на посаду судді ЄСПЛ строком на дев’ять років, а 27 червня 2022 року склав присягу як суддя ЄСПЛ від України.

Вихованець ННІ міжнародних відносин, Микола Гнатовський багато років викладав (і за можливості продовжуватиме) на рідній кафедрі міжнародного права.

Сьогоднішній день Ради Європи, її історія в розвитку та можливі трансформації очима судді ЄСПЛ від України – у докладному інтерв’ю ексклюзивно для видань alma mater.

Пане Миколо, що для вас права людини?

Напевне, просто спосіб дивитися на світ. Це такі окуляри або лінзи, крізь які ми бачимо процеси, що відбуваються у суспільстві, у людському житті. Бачимо у дуже специфічній призмі, саме з погляду людини, цінності індивіда, гідності, яка притаманна кожному та кожній з нас. Тобто майже все піддається такому погляду й таким чином можна подивитися на практично будь-які процеси. Одним словом, це спосіб дивитися на світ.

Люди, які у такий спосіб дивляться на світ, і створили Раду Європи?

Так, органи Ради Європи створили після Другої світової війни із цілком конкретною політичною метою – захистити права людини, цінності свободи, демократії і верховенства права. Тобто цінності, які асоціюються із вільним західним світом. Це було зроблено, з одного боку, у відповідь на масове нехтування людиною – її цінністю і правами – під час війни. А, з іншого– як антитеза комуністичному ладу, який нав’язував довкола Радянський Союз. Це те, що відрізняло вільну західну Європу від тієї її частини, яка після Другої світової опинилася під контролем СРСР.

Ця початкова ідея Ради Європи, звісно, не застигла в часі – вона трансформувалася. І після розпаду Радянського Союзу, і припинення існування табору, який ним контролювався, виник наступний план. Цінності прав людини, демократії і верховенства права будуть поширені на східну частину Європи і те, що колись була Радянським Союзом, – й у такий спосіб всі гармонійно заживуть у європейській родині. Але війна і навіть кілька подій, що їй передували, розламали цю ідилічну картинку. Дії росії проти Грузії 2008 року, напад на Україну й окупація її територій у 2014 році, і зрештою широкомасштабна війна росії проти України 2022 року поклали край цьому етапові. Тепер ми перебуваємо на новому етапі, коли тривають інтенсивні обговорення і міркування, як облаштувати все надалі.

Усі органи Ради Європи створювалися як інструменти мирного часу. Чи трансформуються вони тепер?

Так, мирного часу, ще й створені державами, які поділяють засадничі цінності. Ці держави мали спільну мету, бачення того, як мусить розвиватися людство або щонайменше Європа. Траплялися очевидні кризи, пов’язані, наприклад, з подіями, у Греції і правлінням режиму «чорних полковників». Були відповідні процеси в Туреччині, ситуація з Кіпром (окупація Туреччиною його частини), інші кризові явища. Але засадничо всі цінності держав-учасниць були спільними. А от тепер виходить, що треба повертатися до основ і до того стану, який був під час війни.

Як будувати стосунки з країною, що ненавидить і зневажає всі ці цінності?

Ніяк. Тому Рада Європи – єдина міжнародна організація, яка дуже жорстко, негайно, чітко ще в березні порушила питання про те, що рф не може залишатися її членом. Адже йдеться про засадничі цінності, на яких побудована організація. Тож членство рф в органах Ради Європи майже негайно було зупинено, а незабаром росію взагалі виключено зі складу організації.

Виключені не надто жалкували з цього приводу?

О, як завжди, пішла в хід бравада у дусі «А нам ніколи й не було треба! Коли ми приєднувалися, то ми через брак досвіду погодилися на те, що нам чуже, для нас не це головне». Однак багато хто в Європі зберігає сподівання, що після краху нинішнього режиму оновлена росія повернеться до європейської родини. З української точки зору говорити про це більш ніж зарано і щонайменше дивно, але в Європі таких мрійників достатньо.

Ви вже приступили до виконання безпосередніх обов’язків судді?

Так, із 27 червня. Беру участь у розгляді справ, виконую інші функції, які повинен виконувати суддя ЄСПЛ.

Суд функціонує в різних формаціях. У заяв, які надходять до нього, різна доля. Якась частина їх (на жаль, досить велика) відфільтровується ще на самому початку через невідповідність базовим вимогам. Або те, на що скаржаться заявники, не є сферою дії Конвенції, або вони явно не вичерпали всі засоби правового захисту у себе в країні. Такі заяви відхиляються – і це може робити навіть суддя одноособово. Це ніколи не може бути суддя, обраний від країни заявника. Скажімо, я ніколи не зможу це робити з українськими заявами – це робить іноземний суддя.

Є формат, де працюють три судді. Такий формат має процедуру швидкого розгляду справ у випадках, щодо яких Суд уже висловлювався багато разів, і щодо цієї країни. На жаль, Україна з числа тих держав, де типові проблеми не розв’язуються – і заявники надсилають одні й такі самі заяви. Тож комітет із трьох суддів це розглядає і вирішує у максимально скороченій, оперативній формі. Це одне з нововведень у функціонуванні Суду, покликане скоротити великий розрив у часі між надходженням заяв і остаточним рішенням.

Є основна, серцевинна, формація в Суді – палата із семи суддів, яка розглядає складніші справи. І є така формація як Велика Палата із 17 суддів, сформована за певними критеріями. Тут розглядають найважчі справи: як правило всі міждержавні, а також ті, що ставлять складну юридичну проблему, де постає питання про зміну чи розвиток попередньої практики Суду. Крім того, Велика Палата надає консультативні висновки, наприклад на запит найвищих судів держав-учасниць Конвенції.

Тобто Суд дуже багатогранний. Будь-який суддя може брати участь у будь-якій із цих формацій. Крім того, є функції, пов’язані з тим, що національний суддя більше взаємодіє з юристами, які готують рішення у справах, що стосуються відповідної країни.

У штаті ЄСПЛ працює багато людей?

Кількість суддів дорівнює кількості держав-учасниць Конвенції. Тобто 46. Але у штаті ЄСПЛ далеко не тільки судді. Їхню роботу забезпечує величезний секретаріат – близько 650 професіоналів найвищого гатунку. Це найбільша міжнародна юридична фабрика Європи.

І розташована ця інституція…

У Палаці прав людини у Страсбурзі, що також відомий як будинок ЄСПЛ. Будівля спроєктована відомим британським архітектором Річардом Роджерсом (тим самим, який побудував Центр Помпіду в Парижі). Надзвичайно цікава сучасна архітектура, будинок інтегрований із ландшафтом, оточений річкою і певною мірою нагадує корабель. Відомий профіль споруди з двома «барабанами» (у них розташовані зали засідань) – це фасадна сторона, за ним ще два видовжені корпуси – два з’єднаних крила, в одному з яких я й працюю.

Працюючи в Комітеті, ви згадували, що якийсь час довелося звикати до його мови, стилістики, термінології. Тут теж своя мова?

Абсолютно так – своя мова, своя стилістика, шалена кількість скорочень слів і абревіатур. Мови англійська і французька одночасно, причому абревіатури теж треба розуміти обома мовами. Обсяг знань, які накопичені всередині Суду, і роботи, яка ведеться за лаштунками і непомітна, – величезні. Є своя мова Суду, і знадобиться час для того, аби опанувати її повністю – вона дуже технічна.

Комітет проти катувань працює на упередження щодо структурних порушень. ЄСПЛ втручається тоді, коли профілактика не спрацювала?

Так, це вже реакція, у тому сенсі, що він реагує на заяви – Суд сам не може нічого ініціювати. Він відповідає на ті заяви, які до нього надходять, визначає, чи було порушення. ЄСПЛ насправді вирішує те, чи порушила держава свої зобов’язання за Конвенцією. Це, власне, міжнародна відповідальність держави за порушення прав конкретної (фізичної, а подекуди й юридичної) особи. Але, з іншого боку, Суд намагається виконувати й попереджувальну функцію, для чого розробив кілька цікавих способів. Найбільш яскравий із них – так звані пілотні рішення. Це коли Суд бачить, що надходять заяви з певної країни, які свідчать про наявність системної проблеми. Тоді ЄСПЛ може вдатися до процедури пілотного рішення, яке не лише реагує на конкретне питання заявника, а й вказує країні на наявність системної проблеми і вимагає вжити загальних заходів задля того, щоб її усунути. Суд може навіть зупинити на певний час розгляд подібних типових скарг на державу, давши їй можливість вирішити системну проблему.

І навіть коли Суд не вдається до формального механізму пілотних рішень, він усе одно може приписувати державі якісь заходи загального характеру – такі рішення часто називають «квазіпілотними». Це теж спроба запобігти якщо не виникненню проблеми (бо вона вже існує), то хоча б її поширенню.

Історія не знає умовного способу, але якби ЄСПЛ діяв під час Другої світової – картина сучасного світу виглядала б інакше?

Він не міг існувати під час світової війни. І я не думаю, що картина світу була б суттєво іншою. Річ у тім, що ЄСПЛ і механізми Ради Європи, які йому допомагають, розраховані на держави, які усвідомлюють необхідність співробітництва, усвідомлюють цінність людини, індивіда, її прав. Це не може працювати у випадку держав, які нехтують основами міжнародного правопорядку, яким абсолютно байдуже, скільки людей загине, зазнає каліцтв чи іншої шкоди здоров’ю, скільки життів буде зламано в ім’я якихось абстрактних ідей, що їх вони поставили собі за пріоритет. Тому під час Другої світової цього у принципі не могло бути. Людство, на жаль, побудоване так, що усвідомлює проблему вже тоді, коли вона максимально загострена і перетворена на величезну біду, завдає нестерпного болю. Тільки тоді вже людство і держави (а вони теж продукт розвитку людської цивілізації) виходять на якісь нові рівні, придумують нові механізми тощо. Під час війни для тих держав, які продовжують вірити у права людини, ставити людину у центр всієї своєї діяльності, критично важливо не втратити такі цінності. Під час боротьби з агресором важливо не перетворитися на нього, не заразитися тим абсолютним злом, яке йде від агресора. Хоча б цю функцію ЄСПЛ для них має продовжувати виконувати – допомагати державам не втратити свої базові цінності.

Україна завжди мала в складі ЄСПЛ свого суддю?

Україна приєдналася до Конвенції 25 років тому та, відповідно, український суддя увійшов до складу Суду. Україна прийшла саме тоді, коли Суд реформувався. Тоді замість механізму, що існував для меншої групи переважно західноєвропейських держав і складався із так званого «старого» ЄСПЛ, який збирався на засідання лише час від часу, і Європейської комісії з прав людини – 1 листопада 1998 року на підставі протоколу 11 до ЄКПЛ було утворено «великий» ЄСПЛ. Тоді Суд і перетворився на те, чим він є зараз, – на великий постійний міжнародний судовий орган.

Усі троє суддів від України, які працювали в ЄСПЛ, – вихованці КНУ?

Так. Перший український суддя в ЄСПЛ професор Володимир Буткевич – людина, яка зробила великий внесок в історію КНУ. Він був не лише одним із провідних юристів-міжнародників університету і лідером міжнародно-правової школи КНУ, а й обіймав низку адмінпосад в Університеті, був першим директором ІМВ.

Друга суддя – Ганна Юдківська – випускниця юридичного факультету нашого Університету.

Ви ще навесні читали лекції в ННІ міжнародних відносин?

Ще й влітку читав – закінчував семестр!

Пане Миколо, хоча б у якомусь форматі дуже хотілося б ще бачити вас в Університеті!

Усе моє життя пов’язано з Університетом, і я був би радий, якщо вдасться викладати хоча б один курс для його студентів!

У якому темпі доводиться працювати судді?

У дуже високому! Це великою мірою залежить, від якої ти країни, бо треба бути в курсі і бути причетним до всіх процесів, що стосуються твоєї країни. У нас рівноправні і судді, обрані від маленьких країн, і судді, обрані від держав, проти яких надходить найбільша кількість скарг. А Україна, на жаль, тривалий час залишалася (сподіваюся, що це зміниться) однією з негативних лідерів у цьому сенсі. Це означає, що в тебе просто неминуче більше роботи. Але загалом принцип роботи такий, що суддя навіть не має права піти у відпустку, щоправда, є періоди, коли немає регулярних судових засідань. Це вже дає можливість судді, скажімо, приїхати додому, як я зараз. Але маю обов’язок постійно залишатися на зв’язку й оперативно відповідати на термінові запити.

Засідання ЄСПЛ можуть відбуватися онлайн?

Під час пандемії їх почали робити онлайн, і за півтора року було чимало таких засідань. Переконаний, що формат онлайн украй невдалий для справжньої дискусії, адже найцінніше в роботі Суду – це якраз дебати, дискусії – те, що в українському суді називається нарадчою кімнатою. Те, що відбувається між суддями, коли вони обговорюють справи і проєкти рішення. Це найцікавіше, це справді збагачує і саме там народжується, власне, європейське право прав людини. Там воно розвивається, там відбуваються найцікавіші речі. Робити це онлайн суддям доводилося, на жаль. Зараз такого немає, всі засідання очні, чому я дуже радію. Адже таке засідання, скажімо, Палати Суду – це щоразу фантастичний досвід.

Засідання Суду – річ буденна чи всі справи розглядають судді в мантіях?

Мантія необхідна, коли є сторонні люди. Час від часу Суд влаштовує публічні слухання, запрошує сторони, ставить питання. Як правило, це робить Велика Палата, хоча можуть і звичайні палати (на практиці це буває нечасто). Також коли є урочисті засідання Суду (наприклад, відкриття судового року, присяга когось із суддів, інші дуже урочисті нагоди). А зазвичай в Суді дотримуються звичайного ділового стилю одягу, постійно вдягати мантію немає потреби. Вона завжди є в кабінеті, і постійно мусиш бути готовий її надягти.

У Страсбурзі є оперний театр? Чи є в ньому бомбосховище?

Так, у Страсбурзі гарний оперний театр – невеликий, менший за київський. Достатньо красивий, хоча й не такий красивий як у Києві – і тим паче в Одесі чи Львові. Театр не репертуарний, як наші улюблені, але до 10 вистав на рік там можна подивитися.

Цей театр, до речі, сильно постраждав від німецьких бомбардувань у 1870 році. Упевнений, що підвал там є, і він достатньо гарний, але чи є там бомбосховище у справжньому значенні цього слова – складно сказати. В Європі люди до цього часу не до кінця усвідомлюють, із чим Україні доводиться мати справу і в яких умовах працюють українські університети, театри і всі люди в Україні. З іншого боку, дуже багато хто зрозумів, що Україна є останнім бастіоном, останньою фортецею, яка, власне, спиняє сили, налаштовані на знищення європейської цивілізації чи, принаймні, її суттєве понівечення. Тому Україні надають велику підтримку – і достатньо щиро. Тож будемо сподіватися, що в Страсбурзі не знадобиться бомбосховище.

Спілкувалася Лариса Кіт