Новини

Всього : Фотографія :

У Залі Вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка 2 квітня відбувся регіональний круглий стіл, присвячений імплементації положень Закону України «Про академічну доброчесність». Подія об’єднала представників ключових інституцій, що формують сучасну політику у сфері вищої освіти: ректорів закладів вищої освіти, науковців, викладачів, експертів, а також представників Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Участь у заході взяли делегати більш ніж із тридцяти університетів з різних регіонів України.

Формально зустріч була присвячена обговоренню практичних аспектів реалізації законодавчих норм у сфері академічної доброчесності. Водночас дискусія вийшла за межі нормативного поля й зосередилася на ширших питаннях – інституційної відповідальності, зміни академічної культури та готовності університетської спільноти до системних трансформацій.

Київський круглий стіл став завершальним етапом серії регіональних обговорень, що раніше відбулися у Львові, Харкові та Одесі. Водночас саме ця зустріч окреслила новий акцент: від роз’яснення законодавчих положень – до усвідомлення спільної відповідальності за їх реальне впровадження та дотримання в університетському середовищі.

Розмова від самого початку задала правильний масштаб. Йшлося не про технічне впровадження закону, а про зміну логіки відповідальності. Як наголосив голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Андрій Бутенко, ключова новація полягає в тому, що відповідальність більше не обмежується конкретною особою, яка допустила порушення. Відтепер вона стосується інституції – університету, який мав виявити і відреагувати на недоброчесність. І саме це змінює все: академічна доброчесність перестає бути внутрішньою справою окремих кафедр і стає питанням репутації та функціонування університету як цілісного організму.

Ректор КНУ Володимир Бугров у своєму виступі змістив фокус ще глибше – до витоків проблеми. Академічна недоброчесність, за його словами, не виникає на рівні дисертацій. Вона формується значно раніше – у школі, де поступово зникає практика самостійного мислення і відповідальності за власний текст. І коли студент приходить до університету, ця модель поведінки вже закріплена. У цьому сенсі закон лише фіксує проблему, але не створює її розв’язання – воно лежить у площині культури.

Цю думку підхопили й інші учасники. Заступник голови НАЗЯВО Іван Назаров детально пояснив, що змінює закон на практиці. Якщо раніше система забезпечення академічної доброчесності в університетах могла існувати, а могла і бути формальністю, то тепер вона стає обов’язковою складовою внутрішньої системи якості освіти. Університети мають переглянути свої внутрішні документи, чітко визначити процедури, зробити їх публічними і зрозумілими, а також погодити ключові політики зі студентським самоврядуванням. При цьому закон чітко визначає перелік порушень і видів відповідальності, залишаючи університетам автономію лише в тому, як саме ці норми застосовувати.

Окремий акцент був зроблений на нових викликах – зокрема використанні штучного інтелекту. Якщо раніше це питання залишалося в сірій зоні, то тепер недоброчесне використання таких інструментів прямо визначено як порушення. Це означає, що університети мають не лише забороняти чи дозволяти, а формувати зрозумілі правила роботи з новими технологіями.

Водночас у дискусії прозвучала й інша, не менш важлива теза. Як зауважив керівник Секретаріату Національного агентства Олександр Хименко, сама по собі поява закону не вирішує проблему. Ситуація, коли норми академічної доброчесності стали нормами права, є унікальною – і водночас вимушеною. Вона свідчить про те, що в багатьох випадках у академічному середовищі не спрацьовує інститут репутації, який мав би виконувати регулятивну функцію.

За його словами, закон охоплює лише частину цієї сфери. Академічна доброчесність – це не лише перелік порушень і санкцій, а значно ширша система цінностей, норм і практик, що формується всередині самого середовища. І якщо ці норми не підтримуються внутрішньо, жодне юридичне регулювання не буде ефективним. Саме тому ключовим завданням стає формування культури академічної доброчесності – як основи довіри до результатів навчання, досліджень і викладання.

Практичний вимір нововведень окреслив керівник профільного підрозділу Національного агентства Леонтій Шепілов. Його виступ, по суті, став інструкцією до дії. Якщо раніше значна частина скарг на порушення академічної доброчесності розглядалася на рівні агентства, то нова модель передбачає інше: першою інстанцією стає університет. Саме він отримує скаргу, розглядає її у визначений строк і ухвалює рішення. І лише після цього можливе оскарження до Національного агентства. При цьому скаргу тепер може подати будь-яка особа, а бездіяльність університету також може стати підставою для втручання.

Важливо й те, що нова система передбачає не лише індивідуальну, а й інституційну відповідальність. У разі підтвердження порушень можливі серйозні наслідки: від заборони присудження наукових ступенів до обмеження діяльності спеціалізованих рад. Таким чином, питання академічної доброчесності безпосередньо впливає на спроможність університету функціонувати.

Професорка Інституту права, помічниця ректора КНУ Наталія Кузнєцова нагадала, що сама ідея системного врегулювання академічної доброчесності виникла значно раніше за нинішній закон – у середовищі фахівців, які ще в межах правової реформи зіткнулися з масштабом проблеми академічного плагіату. Тоді стало очевидно: норми існують, але без механізмів і без підґрунтя вони не працюють. Закон, за її словами, – це лише напрям, рамка, яка потребує наповнення.

Наталія Семенівна підкреслила, що академічна доброчесність не виникає «згори» – вона формується поступово, починаючи з родини, через школу і лише потім – в університеті. І якщо ці базові речі – чесність, відповідальність, повага­– не закладені раніше, університет змушений не просто навчати, а фактично надолужувати втрачений етап. Саме тому головне завдання закладів вищої освіти сьогодні – не лише впровадити процедури, а сформувати середовище, в якому ці цінності стають частиною світогляду.

Втім, попри жорсткість цих механізмів, у залі не раз звучала думка: закон – це лише інструмент. Без внутрішнього прийняття і зміни підходів він залишиться формальністю. Саме тому учасники говорили про необхідність ширшого обговорення, залучення студентів, викладачів, науковців до формування спільного бачення. Як зауважила Наталія Кузнєцова, цей процес має перейти від просвітницького етапу до вироблення методології – через конференції, дискусії, практики, які дозволять зробити академічну доброчесність не декларацією, а щоденною нормою.

Фінальна дискусія лише підкреслила це. Зокрема, проректор КНУ Андрій Гожик задав практичний вимір обговорення, зосередивши увагу на відповідальності університетів у новій моделі академічної доброчесності. За його словами, закон змінює сам підхід: ідеться вже не лише про порушника, а про заклад, який не виявив або не відреагував на порушення. У реальності ж академічне середовище часто стикається з ситуаціями, коли факти недоброчесності є відомими, але залишаються без належної реакції, сприймаючись як «чужа проблема». Відсутність системної відповіді на такі випадки робить уразливим увесь університет.

Окрему увагу Андрій Петрович звернув на питання визначення відповідальності. Закон встановлює перелік порушень і санкцій, але залишає університетам простір для їх співвіднесення. Саме тут виникає ризик: різні підходи до однакових ситуацій можуть призводити до оскаржень і скасування рішень. У підсумку це створює парадоксальну ситуацію, коли під ударом опиняється не порушник, а той, хто намагається діяти відповідно до правил.

Цю проблему підтвердили й у Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти. Саме тому сьогодні особливо актуальною є ідея вироблення спільних підходів – зокрема через декларацію академічної доброчесності або інші узгоджені документи, які могли б слугувати орієнтиром для всієї академічної спільноти.

Дискусія також показала, що нові правила ставлять перед університетами складні питання, які виходять за межі формальних процедур: від меж застосування санкцій до ролі студентського самоврядування та наслідків рішень про позбавлення наукових ступенів. У підсумку стало очевидно: ефективність закону залежатиме не лише від його норм, а від здатності університетів діяти узгоджено, послідовно і відповідально.

Попереду – тривала робота з оновлення внутрішніх процедур, узгодження підходів, формування єдиної термінології і, що найважливіше, зміни повсякденних практик. Академічна доброчесність не виникає в текстах нормативних актів – вона виникає в рішеннях, які щодня ухвалюють університети.

І саме від цих рішень залежить, чи стане новий закон реальним інструментом змін, чи залишиться ще однією правильною декларацією.

Центр комунікацій