ОЛЕКСАНДР ДАВИДОВ

20 років, позивний «Аналітик», солдат, водій відділення протитанкових ракетних комплексів 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, студент філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка.

Героїчно загинув 8 травня 2023 року під час штурму ворожої позиції під Часовим Яром Бахмутського району, захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України.

До Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Давидов вступив у 2021 році на філософський факультет. Навчався за спеціальністю «Політологія». На його рідному факультеті зазначили, що Олександр завжди був талановитим, старанним юнаком, чия життєва позиція, знання та цілеспрямованість у навчанні викликали захоплення й повагу однокурсників і викладачів. Професор кафедри політології Федір Кирилюк так згадав про свого студента: «Саша був надзвичайним хлопцем: добрим, щирим, дисциплінованим. Не пропустив жодної пари. Мав гострий розум. Виступав на кожному семінарському занятті з доповідями й доповненнями. Відповіді були глибокими та чітко аргументованими. Завжди отримував високі бали, – сказав Федір Кирилюк. – Есе Олександра Давидова «Чому я обрав спеціальність «Поліологія»?» було одним з кращих. Студент написав, що поки народ у повній мірі не буде зацікавлений у розумінні політичного життя, то не зможе реалізувати свої громадянські права, за допомогою яких можна контролювати діяльність влади та впроваджувати принципи демократії. Остаточне рішення вивчати політологію прийняв після Революції гідності, назвавши її своєрідним каталізатором у виборі майбутньої сфери діяльності. Якби не злочинні дії країни-агресорки, цей юнак став би блискучим політологом. Дуже шкода…».

Батько Олександра, Валерій Давидов, в інтерв’ю інтернет-виданню «Україна-Центр» розповів, що коли почалось повномасштабне вторгнення, то просив сина повернутися додому, та він відповів, що залишається захищати Київ. Спершу батько навіть не знав, що Олександр воював під Києвом, був поранений, що побратими називали його Аналітиком. Про це хлопець розповів рідним у березні 2022 року. Валерій Давидов намагався переконати Олександра не покидати навчання: «Я йому казав: "Більше користі принесеш країні, коли вивчишся на політолога. У тебе ж немає військового досвіду!" Син стояв на своєму: "Три дні не тримав автомата, буду воювати далі". Смерть його не лякала. Заступниці декана, яка теж вмовляла його повернутися до навчання, сказав: "У разі моєї загибелі вам зателефонують"», – зазначено в матеріалі.

Як з’ясувалося, Олександр Давидов спершу воював у складі добровольчого загону територіальної оборони, який згодом увійшов до Сил спеціальних операцій полку «Азов». Про перші бойові дні Аналітика розповів його побратим Андрій Тихий, опублікувавши на власній сторінці Facebook уривок зі щоденника Давидова: «27.02.2022 – Нас зібрали у Києві, біля Іподрому. Час – 1.10 ночі (приблизно). Обирали кандидатів задля участі в бойових діях поблизу Ірпеня, як нам пояснили. Після співбесіди, а також перевірки документів, нам провели інструктаж зі зброєю, а також тактичних дій з нею. Ми пробігли 100 метрів, зробили 30 відтискань, після цього нас відправили на зачистку (десь поблизу міста Ірпінь). Ми зачищали лісну місцевість, а також відбили контрнаступ ворога.

Вже наступного дня, 28.02.2022, час приблизно 15.00, ми знову були змушені не лише зачищати ворожі позиції, але й стримувати наступ ворога, це вже поблизу Ірпеня. Наші досвідчені товариші (тобто інструктори ВАНАТ та ФРИЗ) завжди наголошували на тому, що можуть бути розтяжки, на одній з таких підірвався наш побратим, в наслідок цього я отримав влучання (чи то осколка, чи то каменюки) у лікоть. Після цього лікар мене оглянув, я деякий час перебував без свідомості. Витягнув з рани уламки (після того, як мене відтягли до машини) та зашив рану. Але у мене є підозра, що якась частина уламку ще є у лікті.

З 1.03.2022 по 05.03.2022 ми зачищали лісну місцевість, попадали у засідки, та обстріли різноманітної зброї, неодноразово був стрілковий бій. Завдяки нашим діям, ми зачистили майже 500 метрів – у напрямку та вздовж Ірпеня. Відтиснули ворожі позиції та плани, що до наступу.

06.03.2022 – ВАНАТ загинув від ворожої кулі у лоб, я був поруч з ним. Потім були три автоматних черги в наш бік, після цього ми його відтягнули до машини і тіло повезли до Києва (як мені сказали).

07.03.2022 по 08.03.2022 – Ми розстріляли загалом 5 ворожих позицій, та відбили один контрнаступ. При відході прилетів снаряд, я впав і мене трохи контузило. Мене підняли, потім трохи відтягли і я ледве добіг до машини. І в машині я почув, що загинув побратим ФРИЗ. Бойові дії вели у складі ТРО. Номер частини нам не довели. У нашому складі Територіальної оборони було багато втрат.

08.03.2022 Мені сказали про те, що я більше не буду приймати (участь. – Ред.) в бойових діях, адже у мене травмований лікоть та через мій 18-тирічний вік. Тому мені порадили піти в Іноземний легіон, або в підрозділ, в якому будуть навчати (тому що навчати мене на Іподромі у них не було часу).

12.03.2022 мене забрали до Грузинського Легіону, там я проходив КМБ (курс молодого бійця. – Ред.) та навчання.
Після цього я потрапив до підрозділу Айпетрі.

З 14.04.2022 я перебував у Комендантській роті.

З 05.05.2022 перебуваю в ССО АЗОВ КИЇВ. Частина 4027. Артилеристська Батарея Філософа Д-44. Воюю по сьогоднішній день…»

Аналітик брав участь у боях на Київщині, Запоріжжі та Донеччині. Після того, як за кілька днів до Нового року підрозділ Олександра виїхав на фронт, рідні не знали, де саме перебуває воїн. Батько зауважив: «Саша мені точної інформації про місце перебування на фронті ніколи не казав. Його перевели в штурмовий загін ПТРК. Побратими кажуть, Саші подобався РПГ. У січні сили спеціальних операцій полку «Азов» увійшли в Сухопутні війська і стали називатися 3-ю окремою штурмовою бригадою. В її складі Саша й воював до останнього дня. […] Сьомого травня ми переписувалися в Telegram, восьмого вранці він загинув. […] Наші штурмували ворожу позицію над Часовим Яром поряд з Бахмутом. Синові потрапив осколок ворожого снаряда в лоб. Я дізнався про це вранці дев’ятого числа від командира роти. Наші вже зібрали тіла вбитих. Упізнали і Сашу».

Одним з перших про загибель Олександра Давидова повідомив його побратим Сергій Биков: «Сьогодні загинув Аналітик. Хлопцю 19 березня стукнуло 20 років. Загинув, штурмуючи ворожу позицію над Часовим Яром поруч з Бахмутом. Нарвався на кулемет. Він був дивним хлопцем. До біса розумний, на все маючий свою юнацьку точку зору, по-дитячому максималістичний в своїх думках і висловлюваннях, стійкий як самурай до травм, поранень, своїх переконань і впертий як 300 спартанців. Ми по доброму кепкували над ним, бо було над чим кепкувати. В своєму максималізмі він інколи доходив до смішного: одного разу його відправили щось забрати з хати, де жив розрахунок (група військових, які обслуговують артилерійську систему, кулемет, інші види зброї і техніки. – Ред.), а він чи то забув чи то загубив ключі. То ж недовго думаючи, він вибив вікно, а коли не зміг пролізти, зламав двері. Бо наказ є наказ! Він нормально сприймав всі наші жарти, посміхався в свої юнацькі вуса і робив свою справу. Мені довелося бути з ним на бойових: я підміняв заряджаючого на гарматі його розрахунку. Я не бачив в житті людини, яка так рвалась виконувати свої обов'язки. Він підносив мені снаряди зі швидкістю боліда формули F1. Мені доводилось стримувати його, бо енергія і сила лилися в нього через край. Не зважаючи на те, що ми постійно його підкалували, хлопець користувався заслуженою повагою – всі знали, що він воює з перших днів і пройшов горнило боїв під Києвом, дивом вижив, взагалі не маючи ніякого бойового вишколу і досвіду. Він рвався в піхоту. Вважав що там принесе більше користі. Комбат перевів його в відділення ПТРК (Протитанковий ракетний комплекс. – Ред.) ПТРКашникі ті ще характерники. Але й їм доводилось його стримувати, бо хлопець рвався в бій на самі небезпечні ділянки... А ось сьогодні він знайшов свою долю...».

Десятого травня на офіційній сторінці у Facebook Київського національного університету імені Тараса Шевченка написали «У Бахмуті топиться світ і цвіт. Під час бойового завдання 8 травня загинув студент-політолог Олександр Давидов з філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка. У березні цього року Олександру виповнилося 20 років. Служив у 3-ій окремій штурмовій бригаді ЗСУ.
[…] Прийшов до КНУ 19-річним, але через пів року настав лютий 2022-го, і Сашко за покликом серця пішов захищати Батьківщину. Олександр Давидов назавжди залишиться першокурсником Шевченкового університету... Біль
Низький уклін родині Героя
Вдячність, слава і пам'ять Герою!»
Зі словами глибокої шани до полеглого Героя, щирого співчуття рідним, та гіркого болю від втрати допис поширили понад 113 людей. Зокрема й однокурсниця Олександра, Марія Глушко. Дівчина підкреслила: «Саша, це не повинно було так статись… Не хочу вірити в це. Ти досі в чатах нашого потоку, але не в житті.
Наш відважний і ерудований однокурсник… Будемо пам’ятати тебе все своє життя. Дякую за все Саша, за лекції, які ти скидав мені, за допомогу з дз (домашніми завданнями. – Ред.) та за натхненні промови які лунали в стінах авдиторій і в зумі.
На нього покладали велике суперове майбутнє. Ми його однокурсники були чітко впевнені в тому, що за ним кардинальні зміни у політиці будуть. Загалом багато чого є згадати і сказати.
Назавжди залишишся нашим Олександром Валерійовичем, як тебе називали більшість.
Слава нашому Герою навіки!»

Герой-шевченківець Олександр Давидов був переконаний, що період війни – це період випробувань для народу, перевірка гідності, тест на витривалість та людяність кожної окремої людини. «Саме зараз ми можемо змінити себе і світ, відкривши очі й серця, або загинути», – написав він в одній із студентських робіт й у перший день повномасштабного вторгнення студент Олександр Давидов вирішив стати воїном і зі зброєю в руках захищати свій народ, свою землю. Він віддав життя за нас з вами, за волю і незалежність України. Пам’ятати про це – наш обов’язок!

Олександр Давидов нагороджений:

• Орден «За мужність» III ступеня (Указ Президента України № 485 / 2023) «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» (посмертно).