АНДРІЙ ГАЛЬЧУС
39 років, начальник Лінгвістичного науково-дослідного управління науково-дослідного центру Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка, один із засновників системи військової термінології у ЗСУ та автор перших військових термінологічних стандартів.
Загинув 2 березня 2022 року.
Андрій навчався у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка на спеціальності «Військовий переклад». Пройшов шлях від інструктора з вивчення іноземної мови у військовій частині до начальника лінгвістичного науково-дослідного управління ВІКНУ. Працював перекладачем Міністра оборони України та його заступників. Був одним із засновників системи військової термінології у ЗСУ та автором перших військових термінологічних стандартів. Зробив значний внесок у розвиток системи лінгвістичного забезпечення Збройних Сил України та був першим начальником лінгвістичного науково-дослідного управління, яке забезпечує усі усні й письмові переклади для ЗСУ.
У Андрія залишилось два сини 7 та 11 років.
«2009 року ми одружились, у 2011 з'явився на світ на старший син, Олександр, а в 2015-молодший, Володимир. Він був люблячим, турботливим і чуйним чоловіком та батьком. Наш молодший син народився з серйозною вадою серця, це для нашої сім'ї стало шоком, але Андрій не розгубився і знайшов лікарів, які зробили операцію Вові. Він навчив Сашка піклуванню про братика. Також Андрій був прикладом мужності, серйозності, професіоналізму та водночас доброти. Його дуже цінували колеги та курсанти, в яких він викладав. Нам його буде дуже не вистачати, але я і діти пишаємося нашим захисником», – розповіла дружина Ольга.
«У нашій пам’яті Андрій залишиться як людина найвищого рівня професіоналізму й порядності. Офіцер з найкращими якостями, які тільки можна уявити. Навіть за мирних часів він завжди відрізнявся тим, що був цілеспрямованим, мотивованим і дуже серйозним. Це людина, яка не за віком була такою, що справляла враження надзвичайного життєвого досвіду і сумлінного ставлення до справи. Андрій був дуже порядною людиною і мав усі якості, які характеризують офіцерську професію. Вічна Слава Герою!» – говорить Віктор Балабін, колишній начальник кафедри та факультету військового перекладу, колишній начальник Військового інституту, генерал-майор.
«Пам’ятаю Андрія з молодших класів, коли він ніс першокласницю з дзвоником, коли ми зі шкільною групою їздили на відпочинок в Карпати, коли, через багато років, ми зустрілися на Військовому інституті КНУ, де я викладала, а він працював… Зустрічей було небагато, але я пам’ятаю всі. Вони були сповнені неосяжною теплотою та надійністю. Я дивилася на Андрія – такого спокійного, виваженого, доброго, слухала про вдячність вчителям Білоцерківської Гімназії №2 та моєму Батькові, про плани на майбутнє та теперішні справи, та розуміла, що наша країна в надійних руках, що ця людина виховає таких же гідних курсантів, як він. Я пишалася ним та одразу дзвонила сестрі розповідаючи, кого зустріла… Невимовна печаль переповнює серце…» – Олена Плешакова.
«Приклоняю голову перед Героєм України – Гальчусом Андрієм! Ця страшна звістка боляче ранила всіх нас... Знаю, як ніхто, який страшний біль відчуває його мама і родина.. "Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас Правда, за вас Слава і Воля святая!" – ці слова Тараса Григоровича, зараз просто кричать....до кожного з нас! Але не кожен з нас, може віддати найдорожче – своє життя! А Андрій віддав! Така страшна, але дуже важлива місія була у його життя - захищати і боронити Свободу України! Він був і є Справжнім Українцем, Патріотом, Сином, Чоловіком і Татом! Він завжди був і залишиться в наших серцях Світлою Усвідомленою Людиною, Цвітом Нації, Справжнім Героєм! Андрюха був відмінником у всьому, і притому, завжди з почуттям гумору! Хай скажуть хлопці, Він завжди був своїм! Подяка і земний уклін мамі Андрія за душу і сили, які в нього вклала! Це страшна втрата для всіх нас, але завдяки подвигам таких людей, наша Україна й досі існує! Герої не вмирають! Вічна Слава Справжнім Героям України!» – Олена Калугіна.
«Андрій завжди був дуже серйозним учнем, вихованим, цілеспрямованим та дружелюбним. Він з самого дитинства мріяв про гарну освіту та роботу. Завжди виконував поставлені задачі на відмінно. Хочеться висловити вдячність батькам за такого сина, за Героя який рятував свій народ від ворогів. Слава Герою!» – Юлія Третяк.
«У шкільні роки, кожен знав, хто був самий розумний хлопець на паралелі – Андрій Гальчус. Не заучка, не ботанік, просто неймовірно обдарований і талановитий, завжди знав усе! При цьому цікавий, впевнений, принциповий, завжди з твердою життєвою позицією... Через 20 років, на зустрічі випускників, той самий Андрій, з доброю посмішкою, сам, важкими кроками досяг неабияких висот, закінчив і став викладачем одного з найпрестижніших ВУЗів України, здобув звання підполковника, збудував прекрасну родину. І як він зміг все це встигнути?! Він просто поспішав жити, поспішав ще більше добра зробити в цьому світі, навчити, яким повинен бути справжній чоловік. Наш відмінник, наш однокласник та друг став героєм... Він не злякався опинитися в самому пеклі, заради своєї родини, своєї країни і майбутнього усіх нас. Тепер він став світлим янголом і нехай душа його якнайшвидше знайде спокій, коли кожен рашист буде покараний. Ми пишаємося що знали його, будемо вічно пам'ятати і молитися за нього і усіх героїв завдяки яким Україна вільна та непереможна!» – Світлана Заєць.
«Андрій був дуже добрий, інтелігентний і розумний хлопець, з гарним почуттям гумору, дружній. Завжди досягав поставлених цілей! Був хороший сім'янин, батько та друг. Він завжди мріяв бути військовим, захищати свою батьківщину. Його мрія збулася! На останній зустрічі домовлялися відсвяткувати нове звання Полковник, але не встигли. Спочивай з миром! Я завжди буду тебе пам'ятати! Ти наш герой! Герої не вмирають!» – Марина Полевська.
«Я пам'ятаю і буду пам'ятати нашого Андрія як добру, чуйну, справедливу, світлу людину. Він завжди був налаштований на позитив у будь-якій ситуації. Андрій завжди з повагою ставився до усіх навколо. І коли у школі організовували зустрічі випускників у суботу, він завжди приходив, щоб підтримати учителів, які у свій вихідний день прийшли заради нас. Це неймовірно величезна втрата для усіх, хто був знайомий з Андрієм. Вже пройшов деякий час, але в голові не вкладається, досі не віриться, що ми більше не зустрінемось, не поділимось новинами, які у нас з'явились за той час, поки ми не бачились, не побачимо його усмішку, яка майже завжди була на його обличчі. І від цього стає дуже боляче. Вічна тобі пам'ять, наш ГЕРОЮ! Ми пишаємося тобою, Андрій!» – Люба Коломієць.
Також спогадами про Андрія Гальчуса поділився Голова Правління Інституту української політики, випускник Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка 2005 року Олексій Усачов: «Ми були знайомі з Андрієм зі школи, майже тридцять років. Потім разом навчались у військовому інституті на різних спеціальностях, але на різних курсах – Андрію не вдалось поступити з першого разу, оскільки тоді у часи дрімучого кучмізму була страшенна корупція у приймальній комісії та кумівство скрізь. Але він наполегливо йшов до своєї цілі – бути військовим. Під час навчання був одним із кращих, відрізнявся чесністю та справедливістю, вся його подальша кар’єра показала, що він знайшов собі професію до душі. Незважаючи на важку ситуацію в Україні, коли армію розвалювали та розпродували політичні авантюристи, попри те, що у приватному секторі можна було набагато вигідніше застосувати свої непересічні знання та вміння, Андрій Гальчус залишився служити в армії та розвивати військову науку, в чому досягнув значних успіхів. Він зайняв своє достойне місце серед колективу нашого інституту, постійно навчався сам та передавав досвід молодшому поколінню, мав перед собою великі плани та здатність досягати великих результатів у професії. Андрія ми всі запам’ятали енергійною, життєрадісною та світлою людиною. Переконаний, що його загибель у війні – непоправна втрата для сім’ї, друзів та армії. Наш спільний обов’язок – пам’ятати, що Андрій Гальчус заплатив найвищу ціну за майбутній мир для своїх синів та усіх нас. Наше завдання – увіковічити його пам’ять та перемогти ворогів, щоб його смерть не була марною. А його дітям довелось жити у безпечній, заможній та справедливій Україні, яку будував для них батько, з розумінням, що він – Герой!».
