ІВАН ТІНЬКОВ

31 рік, молодший лейтенант Збройних сил України, випускник ННІ міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Героїчно загинув 6 червня 2022 року в селищі Піски Донецької обл., захищав територіальну цілісність і Незалежність України.

У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Іван Тіньков навчався за фахом «Міжнародна інформація» в ННІ міжнародних відносин, у 2012 році отримав диплом спеціаліста.

Завідувач кафедри міжнародних медіакомунікацій і комунікативних технологій ННІ міжнародних відносин Сергій Даниленко згадує: «Іван був із тих студентів, які запам’ятовуються, із якими можна дискутувати на рівних, ділитися досвідом. Університет схиляє голови перед тими студентами й випускниками, які захищають Україну, і ставить своїм завданням передавати пам'ять про наших героїв наступному поколінню молодих людей».

Івана Тінькова запам’ятали в Інституті розважливим, щирим і життєрадісним. Одногрупниці вважали його найгарнішим хлопцем на потоці. «Іван своїми дотепними коментарями не давав нудьгувати, коли сідав поряд на сотнях пар. Якось сказав мені, що краще б подався «на діло» до французського легіону. Шкодую, що тоді не запитала в нього, чому саме туди. Бо зараз запитати вже не можу – минулого тижня його поховали як молодшого лейтенанта Збройних сил України. Пішов добровольцем. Його вбили росіяни ув боях на Донеччині», – розповіла у своїй ФБ-стрічці однокурсниця Тінькова Ярослава Прокопенко.

Спогадами про університетського приятеля поділилася Любов Калініченко: «Він завжди був таким добрим, вдумливим, м'яким... і лише зараз я розумію, яким він БУВ хоробрим. Він ПОМЕР, захищаючи нас від «простих росіян», які вважають, що мають право вбивати, грабувати та ґвалтувати все, що бачать, які ховають бомби та міни в дитячих кімнатах, піаніно та холодильниках – із садистським бажанням покалічити якомога більше цивільних. Це і є справжня російська культура. Я відчуваю біль... Я боюся думати про біль, який зараз відчуває родина Івана. Я хочу, щоб якомога більше людей у світі знали, що Він був би живий, якби росіян не «умиротворювали» протягом десятиліть. Я хочу величезну СТІНУ між нами та їхнім Мордором».

«Іван ніколи не боявся жодних життєвих викликів. Він кадидат у майстри спорту з плавання, цікавився американським футболом, – поділився спогадами про друга Артем Фокін. – Ми були однокласниками. Разом вступили в Інститут міжнародних відносин КНУ. Ні в школі, ні в Університеті він не гнався за відмінними оцінками. Але мав широке коло зацікавлень, хорошу пам’ять, жагу пізнавати нове й завжди докопуватися до істини. Напевно, усе це давало той результат, що він ніколи не мав проблем із навчанням. Його поважали однокурсники й викладачі. Був чесним, мав добре й хоробре серце. Із початком повномасштабного вторгнення рф на нашу землю, покинув престижну роботу в американській ІТ-компанії й пішов захищати свою сім’ю», – сказав Артем.

Злою іронією вважають його друзі те, що Іван – випускник Інституту міжнародних відносин, але змушений був взяти до рук зброю, бо ординська голота не знає мови жодної дипломатії.

Артем, двоюрідний брат Тінькова, згадує, що Іван захищав свою землю збройно з перших днів повномасштабної війни. Удома залишилася вагітна дружина. «Він точно усвідомлював, на яку втрату йде. Він обрав такий шлях. Рідним сказав, що не зможе дивитися в очі своїй дитині, якщо та запитає: «Що ти, тату, робив, коли була війна?», – розповів Артем.

На превеликий жаль, Іван Тіньков не зможе розповісти своїй дитині, що з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну поповнив лави територіальної оборони, що воював на Сході України, де разом із побратимами захищав рідну землю від загарбників. Його життя обірвали ворожі мінометні обстріли під час виконання бойового завдання.

За мирне небо над Україною, за те, щоб українські діти могли народжуватися й зростати у вільній та успішній країні, – віддав життя молодший лейтенант ЗСУ, випускник Шевченкового університету Іван Тіньков. Пам’ятати про це – наш обов’язок.