Ігор ВОЄВОДІН
20 років, позивний «Стіч», снайпер (другої категорії) взводу розвідки 12 Бригади спеціального призначення «АЗОВ», студент 4 курсу Навчально- наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.
Героїчно загинув 19 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кремінна Луганської області, захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України.
До Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ігор Воєводін вступив у 2020 році. Навчався в ННІ філології на освітній програмі «Японська мова і література та переклад, англійська мова».
Викладачка кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії ННІ філології Тетяна Дибська розповіла: «Ігор був зразковим студентом нашої кафедри. Мріяв відкривати дивовижний світ культур, ставши перекладачем японської мови».
Батько полеглого героя Олег Воєводін відзначив, що син мав гострий розум, багато читав. «Ігорю легко давалися як точні науки, так і гуманітарні. Він успішно закінчив спеціалізовану школу № 57 із поглибленим вивченням англійської мови міста Києва. Вільно володів англійською (мав сертифікат Cambridge Engish Level 1Certificate in ESOL (Level B2), на достатньому рівні – німецькою мовами. Коли обирав майбутню спеціальність, розглядав сферу міжнародних відносин. Ми очікували, що Ігор зупинить свій вибір на міжнародному праві. Але він не відкидав і Одеську морську академію як можливість реалізувати свою здібність до мов та відкрити нові горизонти...
Однак остаточним рішенням сина став Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вибір мови виявився несподіванкою – обрав японську». «Цікаво, непросто, перспективно» – аргументував Ігор.
«Він був захоплений навчанням в Університеті, рівнем викладачів. Йому подобалося студентське життя. Водночас вступив на військову кафедру Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка для проходження військової підготовки офіцерів запасу для Збройних Сил України», – поділився спогадами Олег Воєводін.
В ННІ філології підкреслили, що Ігор був добрим, веселим, товариським, легко знаходив спільну мову з однокурсниками. Кирило Лємєсов пригадав, як вони познайомилися на першому курсі: «Було цікаво проводити час у компанії з Ігорем. Разом зустрічали Гелловін, грали в настільні ігри, обговорювали враження від навчання в Університеті. Він розповідав про своє захоплення баскетболом». Софія Ярославцева зауважила, що Ігор любив організовувати зустрічі поза межами авдиторій: «Під час таких розмов ми дізнавалися більше про кожного: хто чим захоплюється, що читає, які фільми дивиться. Пам’ятаю ці вечори як дуже позитивні, теплі та щирі».
В університеті Ігор познайомився з майбутньою дружиною Дариною, яка була на курс старшою та допомагала йому з семінарами з суміжних предметів. Він казав, що завжди знав, що вона стане його дружиною. Дарина згадує: «Йому подобалось навчатись і дізнаватися щось нове, щоб потім це розповідати іншим людям. Ігор любив допомагати розібратися мені в чомусь новому, щоб ми могли це робити разом».
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну Ігор прийняв непохитне рішення стати на захист держави в складі бойового підрозділу. Намагався долучитися до добровольців полку «Азов», які готували деблокаду Маріуполя. З третього курсу перевівся на індивідуальний графік навчання в Університеті, не полишаючи надії отримати омріяну спеціальність і повернутися до мирного життя після Перемоги. Займався бойовою та фізичною підготовкою у складі одного з добровольчих підрозділів м. Києва. Восени 2022 року розпочав військову службу в окремому загоні спеціального призначення (ОЗСП) «Азов» на посаді гранатометника. У складі підрозділу виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.
Завдяки виявленим під час бойової служби особистісним якостям отримав направлення й успішно пройшов снайперську підготовку, зайнявши одне із перших місць на курсах.
Під час виконання чергового бойового завдання загинув поблизу нп Кремінна Луганської області 19 серпня 2023 року.
Страшна звістка про загибель Ігоря Воєводіна сколихнула всю університетську родину. Викладачка кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії ННІ філології Тетяна Дибська розповіла: «Не вкладалося в голові, що ось з тобою на зв’язку твої студенти, які готуються до початку нового навчального року, а один із них вже ніколи не переступить поріг авдиторії. Важко навіть осягнути його завзятість та силу духу, коли він прийняв таке складне рішення – взяти участь у захисті нашої землі. Його героїзм та самопожертва гідні шани, ми завжди пам’ятатимемо про талановитого студента та справжнього патріота».
Прощання зі студентом-японістом, «азовцем» Ігорем Воєводіним із позивним «Стіч» відбулося у внутрішньому дворику Головного навчального корпусу КНУ імені Тараса Шевченка 25 серпня 2023 року. Від імені ректорату та Вченої ради Університету співчуття батькам, дружині, рідним, товаришам, побратимам висловив ректор Володимир Бугров: «Ми схиляємо голови перед героєм, який виконав найбільший громадянський обов’язок – поклав своє життя за Вітчизну, ставши на її захист проти лютого ворога. Він був блискучим студентом, який, навіть виконуючи бойові завдання, не припиняв навчатися, здобувати фах перекладача японської та англійської мов... Світла та вічна пам’ять Ігорю. Відтепер він живе в наших спогадах...».
Мати Ігоря Тетяна згадує: «Важко коротко оповісти про сина, адже твоя дитина – то цілий Всесвіт. З Ігорем завжди було легко: спокійний, вдумливий, відповідальний, добрий, з чудовим почуттям гумору, успішний в навчанні. Ніколи не був агресивним чи задерикуватим. Зі спортивних секцій, спробувавши різні, обрав айкідо. Саме цей вид бойового мистецтва відповідав характеру Ігоря. Спокій і врівноваженість, відсутність агресії майстра, не перемога над супротивником, а зупинка насилля.
Як батьки, ми намагалися максимально розкрити світ для Ігоря, розвивати його здібності та розширяти горизонти можливостей. У шкільні роки син багато подорожував, побачив Європу, відпочивав у мовних таборах, вдосконалюючи знання іноземних мов. Здавалося, світ відкритий для нього, а він – для світу. Але…»
Батько Ігоря Олег наголосив: «Захищати Україну зі зброєю в руках було сформованим і стійким бажанням сина. Тому всі наші спроби зупинити його були марними.
Ігореві був притаманний справжній чоловічий дух. Цьому сприяли й книги, якими він захоплювався, і атмосфера родинного виховання: мисливство, рибальство, туризм. Ігор мав хист до техніки та зброї: чудово вправлявся з усім, бувши шульгою. Цілеспрямований і наполегливий у справах, за які брався.
На війні з ним була книга Ернста Юнґера „Війна як внутрішнє переживання‟. Син ставився до війни виважено, реалістично. Коли заходила мова про „а якщо каліцтво, а якщо полон‟, він відповідав: „Це війна, може бути навіть те, про що говорити не хочеться‟. Ігор вважав, що без бою немає слави, а загинути зі зброєю в руках на полі бою – честь для воїна. Останніми словами Ігоря перед виходом на бойове завдання були „Люблю вас. Не прощаємось…‟».
Побратими згадують Стіча як надійного, сміливого і вправного бійця, який постійно прагнув самовдосконалення. Він завжди знаходив час поділитися знаннями, дати пораду. У його очах ніколи не було страху. Бувши з ним поруч при виконанні бойового завдання, відчувалась надійність, впевненість і мотивація. Ігор дуже пишався тим, що служить в Азові та мав за честь носити шеврон цього легендарного підрозділу.
«Молодий та гарячий серцем. Ти завжди рвався в бій, ти жив як воїн, ти загинув як воїн. Честь!»
«Якщо говорити про сміливість і відданість – це про Стіча. Якщо говорити про самопожертву – це про Стіча. Якщо говорити про людяність і побратимство – це про Стіча!» – так казали про Ігоря побратими.
«Стіч був відмінним, мотивованим бійцем і горів Азовом. Мав за честь служити з Вашим сином! Ви маєте ним пишатись!» – так його характеризував командир роти.
Життєвий шлях Ігоря Воєводіна – взірець патріотичної та дієвої життєвої позиції. Маючи вибір – продовжити навчання в Університеті і за партою здобувати омріяну спеціальність чи зі зброєю в руках захищати Незалежність України, – Ігор обрав шлях боротьби. «Неможливо жити звичним життям, коли в країні точиться війна», – говорив Ігор. Вважав, що кожен чоловік має зробити свій внесок у Перемогу, побороти страх і виконати свій обов’язок перед Батьківщиною, захистивши її суверенітет, можливість вільно жити на рідній землі й бути українцями.
Ігор Воєводін нагороджений:
- Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно, Указ Президента України від 30 грудня 2023 року, № 870/2023)
