ГРИГОРІЙ ВОРОНІН
«Voron», 33 роки, солдат, лінійний наглядач взводу зв’язку 1 механізованого батальйону, 47ОМБр «Маґура»; випускник Факультету радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем КНУ імені Тараса Шевченка 2013 року.
Героїчно загинув 10 грудня 2023 року, в районі населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області під час виконання бойових завдань, захищаючи територіальну цілісність і незалежність України.
До Київського національного університету імені Тараса Шевченка Григорій Воронін вступив у 2007 році. Хлопець успішно склав іспити відразу на два факультети – Фізичний та Радіофізичний (нині Факультет радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем ФРЕКС). Григорій з юних років прагнув стати інженером, що практикує, тож обрав для себе ФРЕКС.
Дружина Григорія Вороніна Людмила розповіла: «Згадуючи перший рік навчання чоловік казав, що йому, випускнику звичайної сільської школи, не легко давалося опанування надскладного матеріалу Університету. Але Григорієві впертість і сумлінність дали свої результати. У 2011 році отримав диплом бакалавра за напрямом підготовки "Прикладна фізика". У 2013 закінчив магістратуру ФРЕКС й отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Радіофізика й електроніка" та здобув кваліфікацію "Радіофізик, інженер-дослідник, науковий співробітник". Диплом магістра отримав з відзнакою. Та це й не дивно, адже у школі він теж був одним з кращих учнів», – зауважила дружина.
Григорій виховувався у патріотичній родині, де з раннього дитинства навчали шанувати й любити українську історію, мову, традиції. Він бачив, як під час Помаранчевої революції самовіддано займалися волонтерством батьки, у Революцію Гідності й сам чергував вночі на Майдані, а вдень їхав на роботу. «Хоч за характером спокійний, розсудливий і врівноважений, проте він завжди боровся за справедливість», – згадує дружина героя-шевченківця. Про готовність Григорія допомогти – порадою, ділом, підтримкою – розповідають однокласники та однокурсники.
«З ним завжди було легко: розказати, що на душі чи спитати пораду. Він завжди поруч. Готовий вислухати та допомогти. Гриша був взірцем наполегливості й цілеспрямованості: завжди в русі, постійно в планах, але при цьому не втрачав романтичної частинки своєї душі», – зауважила випускниця Економічного факультету КНУ Дарія Дановська.
Теплими спогадами про Григорія Вороніна поділилися випускниця ФРЕКС Шевченкового університету Марія Чернявська: «Гриша завжди вражав своєю чесністю, добротою та відданістю. Він був тим, на кого можна покластися в будь-яку мить. Його підбадьорливе слово завжди підіймало дух, а настанови були джерелом натхнення. Гриша був мені наче старшим братом, братом по духу, про якого я мріяла і якого в мене ніколи не було по крові. Згодом Гриша познайомив мене з горами, цілим світом походів і туристичного товариства… Гріша був таким, як гори, які він так любив, – міцним, величним, надихаючим, відкритим, приязним, і завжди на своєму місці. Карпати для нього були не просто горами, це був його світ, де він відчував себе живим і вільним…»
Заступник декана РФФ-ФРЕКСКНУ імені Тараса Шевченка в 1993-2022 роках Олексій Нечипорук зазначив, що студент Григорій Воронін найбільше запам’ятався на лабораторних роботах, бо був природним експериментатором. Він любив свій майбутній фах, а ще любив гори. «Ми зійшлися на гірських походах, спочатку в Криму. Якось одразу Гриша став членом "команди" – вписався, як кажуть, на всі 100!
В усьому: прокладання маршруту, читання маршруту за картами (що, до речі, не всі вміють робити, навіть географи), підготовка табору, збирання та приготування деревини для ватри, їжа… Він завжди був поряд зі мною, я це дуже цінував – міг на нього покластись, як на себе. Думаю, це була його характерна риса – "бути в команді". Як Крим став "не наш", перший мій маршрут в Карпатах проклав саме Григорій. Це був складний маршрут з Ворохти, через Говерлу, до Лазещини. Набутий у спільних походах досвід, став корисним для Григорія в його власних походах по Карпатах. Цьому я дуже радів…», – розказав Олексій Нечипорук.
Шевченків університет звів Григорія Вороніна не лише з викладачем, від якого перейняв традиції походів, які згодом запроваджував у туристичних маршрутах, організованих власними силами, а й подарував зустріч з майбутньою дружиною Людмилою. Вони навчалися на одному курсі. Після закінчення магістратури, в одному зі своїх перших походів у Карпати Гриша освідчився Людмилі. Вони створили міцну сім’ю та виховували двох синів – Назара й Ростислава. «Ми почали з Григорієм свій шлях як друзі; як студенти, зведені в часі й просторі лабораторних робіт; як дослідники старовинних цікавинок і пейзажів неймовірного Києва; як захоплені читачі одних і тих же книжок; як мандрівники барвистими й величними горами… Григорій пішов у військо, щоб діти швидше повернулися до мирного життя, додому», – згадує дружина.
З початком повномасштабного вторгнення Григорій Воронін вивіз сім’ю в безпечне місце й повернувся в Київ. Герой працював у компанії обслуговування електропоїздів Hyndai Rotem. На той час (березень 2022) займався обслуговуванням евакуаційних електропоїздів. Він знав, що його праця може врятувати комусь життя. Протягом кількох тижнів просто жив на роботі. Брав участь в евакуації людей із Чернігова. Укомплектовував як волонтер військові машини знайомих. Але весь час думав про те, що його інженерні навички та знання можуть і мають максимально ефективно допомагати війську, та вирішив вступити до лав ЗСУ. Дружина героя розповіла: «На першу співбесіду до 47 штурмового батальйону Гриша не потрапив. Простояв цілий день у черзі, бо місць було менше, ніж охочих. У серпні 2022 року він заздалегідь подав анкету та пройшов співбесіду. До свого вибору підготувався ретельно. Постійно покращував свою фізичну підготовку, бігав 10 км/год., щоб здати на шеврон. Покращував знання з тактичної медицини, бо розумів відповідальність, що знання допоможуть врятувати життя своє і побратимів. Під час проходження військової служби зарекомендував себе як професіонал. Був нагороджений нагрудними знаками "За зразкову службу" та "За службу Україні". Отримав посвідчення учасника бойових дій. Користувався заслуженим авторитетом серед колег. Спроєктував лабораторію на колесах, аби надавати інженерну допомогу побратимам одразу за місцем вимоги, неподалік від лінії фронту, та майже встиг її збудувати. Великий відсоток витрат на інструменти, необхідні для цього, покривав власним коштом. Він віддавав себе війську на 100%...».
Григорій Воронін був вірним і відданим Військовій присязі до останнього подиху. Загинув воїн 10 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Очеретине Донецької області від прильоту КАБа під час виконання бойового завдання. Побратими надавали першу медичну допомогу, проте не встигли довезти до стабілізаційного пункту.
«Загинула моя душа, моя найдорожча людина. Надзвичайно яскравий, безмежно талановитий, патріот, борець за безхмарне майбутнє України, до останнього вірний і відданий своїй державі – Воронін Григорій», – написала в своїй фб-стрічці дружина Людмила.
Зі спогадів побратимів:
«Гришка, Братику, вчора ти відав найцінніше, що в тебе було, за незалежність нашої держави! Немає слів, щоб висловити весь біль від цієї втрати… Знай, Брате, – за цей час ти став мені більше ніж просто другом. Хочу висловити свої співчуття рідним. Ця трагедія забрала найкращого з нас, це не відновлювана втрата, як для нашого підрозділу, так і для Збройних Сил України, та України!»
«Ти міг не йти захищати свою Батьківщину, ти міг залишитись на роботі, і ніякий військкомат тебе не викликав би, ти міг як багато інших сказати "В мене діти, дружина, батьки..." і залишитись вдома. Але ти пішов, саме заради них, щоб вони могли жити у своїй країні. Ти був ІНЖЕНЕРОМ з великої літери. Ти був другом і побратимом. Пишаюсь тим, що знаю тебе, і дуже сумою, що тебе з нами вже немає»
«Те, чому нас навчали, він вже знав. Робив все якісно і ретельно перевіряв роботу інших. Не міг сидіти без діла і був максимально відвертим і справедливим. Був справжнім другом, якого зараз не вистачає! Назавжди в строю!»
Дізнавшись про загибель свого учня, вчителька географії Ольга Ємсенко зауважила: «Він був небагатослівним і стриманим, дуже здібним до науки, старанним і відповідальним. Впевнена, що ці риси були затребувані у його професійному житті, а потім на війні зберегли життя не одному його побратиму. Колись я вчила його географії, і ми штудіювали мапу України вздовж і впоперек, а потім він проходив Україною в берцях і проїжджав на закамуфльованій техніці. Я стояла десь недалеко від цього хлопця на урочистій лінійці та, поклавши руку на серце, всією школою співали "Душу й тіло ми положим…", а потім він виконав це в реальності...»
Григорій Воронін, попри те, що був обмежено придатним для військової служби, мав бронь, бо працював на стратегічному підприємстві, зі зброєю в руках став на захист своєї Батьківщини. Він знав, що втративши країну, ми втратимо волю, а з нею і перспективу розвитку наших прийдешніх поколінь. «Наша надія тут, на фронті, це усміхнені дітки у вишиванках», – писав своїм рідним воїн. Саме за них він віддав життя. Пам’ятати про це – обов’язок кожного!
Григорій Воронін нагороджений:
- Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно, Указ Президента України від 12 лютого 2024 року, № 76/2024)
- Нагрудним знаком «За зразкову службу» (Наказ Міністра оборони України від 04.08.2023 року, №988)
- Медаллю «За службу Україні» ( Громадська організація «Всеукраїнське об'єднання громадян «КРАЇНА» , Наказ №3429 від 22.08.2023 року)
