ЛИСЕНКО
Микола Віталійович (1842-1912)

Випускник Імператорського університету Св. Володимира (1864 p.), видатний український композитор, родоначальник української національної музичної класики, громадсько-освітній діяч

Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня 1842 р. у с. Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії в родині поміщика, армійського офіцера, Віталія Романовича Лисенка. Його батько був людиною освіченою, передових на той час поглядів, походив він зі старовинного козацького роду. Мати, Ольга Єреміївна, - вихованка Смольного інституту в Петербурзі. Вона стала першою вчителькою музики для Миколи.

1852 p. M. Лисенка привозять у Київ і віддають до приватного чоловічого пансіону. Потім він закінчив 2-гу Харківську гімназію. Ще під час навчання в пансіоні Лисенко починає записувати народні пісні. Згодом успішно виступає у студентських концертах. Вивчає музичні твори.

1859 p. M. Лисенко вступає до Харківського університету. Провчившись рік, він переводиться на природничий відділ фізико-математичного факультету університету Св. Володимира. Навчаючись в університеті, М. Лисенко вивчав українську мову, щоб зробити її "культурною і своєю". Окрім того, брав участь у підготовці "Словаря української мови" Б. Грінченка, диригував студентським хором, був одним з організаторів недільних шкіл для робітників.

1864 p. M. Лисенко закінчив університет. Наступного року здобув науковий ступінь кандидата природничих наук, захистивши дисертацію "О половом размножении нитчатых водорослей".

Після закінчення університету Лисенко два роки працює мировим посередником у с. Таращі Київської губернії. Водночас його вабила до себе музика. Він збирає й обробляє народні пісні. Повернувшись до Києва, готує до видання дві збірки пісень для голосу з фортепіано, створює оперу "Андріашіада".

1867 p. M. Лисенко виїжджає до Лейпцига, де два роки навчається в консерваторії. Тут він видає підготовлену ще в Києві збірку українських народних пісень. Тоді ж починає писати музику на тексти "Кобзаря" Т.Г. Шевченка. 1868 р. М. Лисенко написав музику до "Заповіту" Т. Шевченка на прохання молодих композиторів Галичини.

Після закінчення Лейпцизької консерваторії М.В. Лисенко повертається до Києва й активно переймається його музичним життям та громадською діяльністю. Роботу в музичній школі поєднує зі збиранням та популяризацією народних пісень. Пише п'єси для фортепіано, оперети "Чорноморці" і " Різдвяна ніч" (перероблена пізніше на оперу).

1873 р. Лисенко подорожує Галичиною та Сербією. Записує польські, чеські, моравські, сербські, хорватські пісні, які потім у власній обробці включить до репертуару хорових концертів. Того ж року він знайомиться із кобзарем Остапом Вересаєм і вивчає його творчість.

1874 р. у Київському оперному театрі автори-аматори поставили "Різдвяну ніч" М. Лисенка у вигляді музичної комедії. Вистава мала великий успіх. 1876 р. побачив світ третій випуск народних пісень в обробці М. Лисенка, але за кордоном - оскільки того ж року вийшов горезвісний Емський указ, спрямований на придушення національної культури. Тому збірку Лисенка не було допущено в Україну.

М. Лисенко навчався у С.-Петербурзькій консерваторії по класу М. Римського-Корсакова, який високо оцінював його здібності.

1880 р. частково було знято заборону з українського репертуару для театру, і Лисенко береться за створення свого найкращого твору - опери "Тарас Бульба", над якою працював 10 років. У цей час він створює лірико-фантастичну оперу "Утоплена" за повістю М. Гоголя, закінчує останню редакцію "Різдвяної ночі", пише кантату на 5 частин "Радуйся, ниво неполитая" на шевченківські теми.

Великий слід в історії української музичної культури залишили хорові подорожі М. Лисенка по Україні. Народна пісня, хорове мистецтво долинали до найвіддаленіших куточків нашого краю.

Як композитор, Лисенко писав у різних жанрах. Це і продовження серії музики до "Кобзаря", і пісні на тексти Івана Франка, Лесі Українки, Генріха Гейне. Також він друкує збірки українських народних пісень для голосу з фортепіано, для чоловічого й змішаного хорів. Одна за одною з'являються опера "Наталка Полтавка", дитячі опери "Коза-Дереза", "Пан Коцький", "Зима і Весна". Микола Лисенко - автор хору "Боже великий єдиний..." - духовного гімну України.

Плідною була й наукова діяльність композитора. Визнання серед громадськості здобули його праці "Народні музичні інструменти на Вкраїні", "Про тарбан і музику пісень Відорта", "Музика до думи про Богдана Хмельницького". Лисенко також веде виконавську діяльність, бере участь у хорових та камерних інструментальних концертах.

Активну участь узяв композитор у підготовці до відкриття 1903 р. у Полтаві пам'ятника зачинателеві нової української літератури І. Котляревському. На урочистостях з нагоди цієї події прозвучала кантата М. Лисенка "На вічну пам'ять Котляревському".

Кінець XIX - початок XX ст. - вершина творчої і громадської діяльності Миколи Віталійовича. 1903 р. широко відзначався 35-річний ювілей його творчого шляху. У Києві на честь ювіляра було поставлено "Різдвяну ніч", у Петербурзі влаштовано великий концерт. Під час урочистостей друзі організували збір коштів для композитора. На частину з них восени 1904 р. у будинку на вул. Велика Підвальна (тепер Ярославів Вал) у м. Києві було відкрито музично-драматичну школу. Тут уперше в Україні працювали відділ української драми та класи народних інструментів, зокрема бандури, і теорії музики.

Вихованцями школи були композитори Л. Ревуцький, К. Стеценко, артисти О. Ватуля, Б. Романицький, скрипаль М. Полякін, фольклорист В. Верховинець, співак М. Микита, хоровий диригент О. Кошиць та ін. Композитор працював у своїй школі до останніх днів життя.

Музичну діяльність М. Лисенко постійно поєднував з невтомними зусиллями на громадській ниві. Ще у молоді роки він співпрацював з київською "Громадою". Пізніше активно гуртував українських митців у Київському літературно-артистичному товаристві, а 1908 р. став засновником та визнаним лідером "Українського клубу" - об'єднання, що відіграло виняткову роль у формуванні національно свідомої інтелігенції. Помер невдовзі (6 листопада 1912 р.) після того, як "Український клуб" було розігнано поліцією; похорон Миколи Віталійовича Лисенка перетворився на могутню патріотичну демонстрацію українців.

Матеріали взяті з книги Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 33-34.

Information and Computer Centre of University

© All rights reserved 1995-2024