Новини

ЖИТТЯ В НАУЦІ ЯК ВОНО Є. Володимир Висоцький: «У науці важливі факти і результати, а не слова авторитетів»	22.05.2020
Всього : Фотографія : ВИСОЦЬКИЙ Володимир Іванович, закінчив з відзнакою радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка у 1969 році, нині доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики факультету радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем Університету. Автор і співавтор понад 350 наукових праць, серед них десять монографій, що вийшли друком у США, Японії, ФРН, Нідерландах, Індії та інших країнах, має 20 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Визнаний дослідник проблем ядерної фізики, безпечної ядерної енергетики, квантової механіки, лазерної фізики, астрофізики, сучасної термодинаміки, молекулярної біофізики та радіобіології. Неодноразово отримував гранти міжнародних організацій (зокрема, INTAS, CRDF, IAEA, US Air Force), нагороджений міжнародною медаллю Джуліано Препарата за визначні досягнення в області фізики ядерних процесів при малій енергії. Біографічні дані професора В.І.Висоцького включені в усі видання ”Who’s Who in the Word" та "Who's Who in Science and Engineering", починаючи з 1995 року. Володимир Іванович був співзасновником Українського фізичного товариства (УФТ) в 1992, а в 1992-1996 рр. - головою Київського міського відділення УФТ. Нині заступник голови секції «Ядерна фізика, радіофізика та астрономія» Наукової ради МОН України. Лауреат премії Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Заслужений діяч науки і техніки України. *Якій проблематиці було присвячено Вашу першу наукову доповідь, і коли вона відбулася?* Це було в далекому 1971 році під час навчання на першому році аспірантури. Тема доповіді молодого аспіранта була пов’язана з проблемою створення гама-лазера. Про такий прилад чули тільки ті, хто читав наукову фантастику, а в мене це був предмет кандидатської, а потім, частково, і докторської дисертацій. Для слухачів моєї доповіді навіть саме питання про можливість створення такого пристрою було шокуючим. То були легендарні роки початку великого протистояння США і СРСР у створенні нових типів лазерних систем. У США цією проблемою займалися в знаменитих лабораторіях в Лос-Аламосі та Альбукерку, а у нас серед очільників прогресу у цій сфері був і Київський університет. До речі, саме ми були авторами першої (і єдиної в світі) наукової монографії про гама-лазери. Ці дослідження являли собою синтез ядерної фізики, квантової електроніки, фізики твердого тіла, термодинаміки й оптики. На жаль, такий лазер, який міг би дати великий прорив в ядерній фізиці, енергетиці, генетиці, нанотехнології тощо, з об’єктивних причин ні вони, ні ми так і не створили. Але через багато років я по запрошенню моїх американських колег відвідав ці лабораторії і загальновизнаний «батько» рентгенівського лазера Пітер Хагельштейн, який потім теж відійшов від цієї тематики, став моїм добрим знайомим, нині він є одним з провідних професорів Массачусетського технологічного інституту, і ми часто зустрічаємося на міжнародних конференціях, займаючись близькими питаннями нової безпечної енергетики на основі ядерних реакцій при малій енергії і без участі «стандартних» і дуже небезпечних трансуранових елементів. *Яку наукову подію Вашого життя Ви найчастіше згадуєте?* Таких подій було декілька. Найяскравіша була пов’язана з експериментальним підтвердженням попередньо передбаченої нами можливості ефективного впливу мікроорганізмів на, як не дивно, перебіг і різке прискорення ядерних реакцій. Ми вперше передбачили, розрахували і показали на основі точних законів ядерної фізики, квантової механіки та молекулярної біології, що такий процес можливий за рахунок певних топологічних перетворень (більш конкретно – у процесі формування нестаціонарних потенціальних ям нанорозміру), які природним чином виникають в об’ємі будь-якої біологічної субстанції при її розвитку. Це означає, що кожна клітина потенційно і за певних умов може бути нанореактором одноразової дії. Коли ми разом із колегами-мікробіологами вперше поставили такий експеримент, то його успішний результат був справді приголомшливим. Ми закладали в кювету з зростаючою мікрокультурою дуже поширений і дешевий ізотоп марганця-55, а отримали дуже рідкісний і дорогий ізотоп заліза-57. Потім ми поширили цю ж методику на багато інших стабільних ізотопів і, нарешті, на проблему перетворення радіоактивних ізотопів у стабільні ізотопи інших елементів і, в підсумку, продемонстрували швидке перетворення одного з найнебезпечніших радіоактивних реакторних ізотопів цезію-137 у стабільний і безпечний барій-138. Цей експеримент був проведений у науковому центрі при Чорнобильській АЕС, де можна було отримати такий ізотоп прямо з післяаварійного четвертого реактора. Цікаво, що природні мікробіологічні асоціації, які ефективно стимулюють подібні процеси, нормально «сприймають» такий вид їх побічної діяльності і використовують новостворені ізотопи для свого життєвого процесу. Далі ми провели багато таких експериментів, вдосконалюючи цю методику і прискорюючи час такої ядерно-біологічної деактивації. Пізніше ці експерименти були успішно і багаторазово повторені в інших країнах (зокрема в Південній Кореї). Цей метод, зокрема, пояснює аномально швидку природну деактивацію радіаційно забрудненої поверхні ґрунту в деяких місцях Чорнобильської зони, відкриваючи шлях до безпечної очистки цієї території і мільйонів тон радіаційно забрудненої води, яка зберігається при кожній атомній електростанції. Зокрема на АЕС Фукусіма такої води накопичено близько 600 000 тон, і щодня додається по 100 тон з системи охолодження аварійного реактора. Ці результати були надруковані в провідних європейських наукових журналах і багаторазово доповідались на міжнародних конференціях. Як гостьовий професор я читав лекції з цієї тематики у багатьох країнах світу і, зокрема, фахівцям і аспірантам у знаменитому Массачусетському технологічному інституті, що очолює рейтинги дослідницьких університетів світу. У 2018 р. я був запрошений на спеціальну сесію Датського інженерної академії, де моїм співдоповідачем і прискіпливим рецензентом був відомий датський вчений Хенрік Бор, племінник великого Нільса Бора. *Який жарт та з якої галузі знань Ви найбільше цитуєте?* Гарно сміється той, хто сміється останнім. *До життєпису якого відомого дослідника Ви апелюєте, коли наводите мотивуючий приклад для молодих учених?* Це життєписи Ніколи Тесла та Луі де Бройля. *Ваше наукове кредо.* Таких є два: «Довіряй, але перевіряй» (у науці важливі факти і результати, а не слова авторитетів) та принцип леза Оккама «Не примножуй сутностей понад необхідних». Проректор з наукової роботи, професор Жилінська О.І. Пресцентр

ЖИТТЯ В НАУЦІ ЯК ВОНО Є. Володимир Висоцький: «У науці важливі факти і результати, а не слова авторитетів»

22.05.2020

Всього : Фотографія :

ВИСОЦЬКИЙ Володимир Іванович, закінчив з відзнакою радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка у 1969 році, нині доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики факультету радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем Університету. Автор і співавтор понад 350 наукових праць, серед них десять монографій, що вийшли друком у США, Японії, ФРН, Нідерландах, Індії та інших країнах, має 20 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Визнаний дослідник проблем ядерної фізики, безпечної ядерної енергетики, квантової механіки, лазерної фізики, астрофізики, сучасної термодинаміки, молекулярної біофізики та радіобіології. Неодноразово отримував гранти міжнародних організацій (зокрема, INTAS, CRDF, IAEA, US Air Force), нагороджений міжнародною медаллю Джуліано Препарата за визначні досягнення в області фізики ядерних процесів при малій енергії. Біографічні дані професора В.І.Висоцького включені в усі видання ”Who’s Who in the Word" та "Who's Who in Science and Engineering", починаючи з 1995 року. Володимир Іванович був співзасновником Українського фізичного товариства (УФТ) в 1992, а в 1992-1996 рр. - головою Київського міського відділення УФТ. Нині заступник голови секції «Ядерна фізика, радіофізика та астрономія» Наукової ради МОН України. Лауреат премії Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Заслужений діяч науки і техніки України.

Якій проблематиці було присвячено Вашу першу наукову доповідь, і коли вона відбулася?

Це було в далекому 1971 році під час навчання на першому році аспірантури. Тема доповіді молодого аспіранта була пов’язана з проблемою створення гама-лазера. Про такий прилад чули тільки ті, хто читав наукову фантастику, а в мене це був предмет кандидатської, а потім, частково, і докторської дисертацій. Для слухачів моєї доповіді навіть саме питання про можливість створення такого пристрою було шокуючим. То були легендарні роки початку великого протистояння США і СРСР у створенні нових типів лазерних систем. У США цією проблемою займалися в знаменитих лабораторіях в Лос-Аламосі та Альбукерку, а у нас серед очільників прогресу у цій сфері був і Київський університет. До речі, саме ми були авторами першої (і єдиної в світі) наукової монографії про гама-лазери. Ці дослідження являли собою синтез ядерної фізики, квантової електроніки, фізики твердого тіла, термодинаміки й оптики. На жаль, такий лазер, який міг би дати великий прорив в ядерній фізиці, енергетиці, генетиці, нанотехнології тощо, з об’єктивних причин ні вони, ні ми так і не створили. Але через багато років я по запрошенню моїх американських колег відвідав ці лабораторії і загальновизнаний «батько» рентгенівського лазера Пітер Хагельштейн, який потім теж відійшов від цієї тематики, став моїм добрим знайомим, нині він є одним з провідних професорів Массачусетського технологічного інституту, і ми часто зустрічаємося на міжнародних конференціях, займаючись близькими питаннями нової безпечної енергетики на основі ядерних реакцій при малій енергії і без участі «стандартних» і дуже небезпечних трансуранових елементів.

Яку наукову подію Вашого життя Ви найчастіше згадуєте?

Таких подій було декілька. Найяскравіша була пов’язана з експериментальним підтвердженням попередньо передбаченої нами можливості ефективного впливу мікроорганізмів на, як не дивно, перебіг і різке прискорення ядерних реакцій. Ми вперше передбачили, розрахували і показали на основі точних законів ядерної фізики, квантової механіки та молекулярної біології, що такий процес можливий за рахунок певних топологічних перетворень (більш конкретно – у процесі формування нестаціонарних потенціальних ям нанорозміру), які природним чином виникають в об’ємі будь-якої біологічної субстанції при її розвитку. Це означає, що кожна клітина потенційно і за певних умов може бути нанореактором одноразової дії. Коли ми разом із колегами-мікробіологами вперше поставили такий експеримент, то його успішний результат був справді приголомшливим. Ми закладали в кювету з зростаючою мікрокультурою дуже поширений і дешевий ізотоп марганця-55, а отримали дуже рідкісний і дорогий ізотоп заліза-57. Потім ми поширили цю ж методику на багато інших стабільних ізотопів і, нарешті, на проблему перетворення радіоактивних ізотопів у стабільні ізотопи інших елементів і, в підсумку, продемонстрували швидке перетворення одного з найнебезпечніших радіоактивних реакторних ізотопів цезію-137 у стабільний і безпечний барій-138. Цей експеримент був проведений у науковому центрі при Чорнобильській АЕС, де можна було отримати такий ізотоп прямо з післяаварійного четвертого реактора. Цікаво, що природні мікробіологічні асоціації, які ефективно стимулюють подібні процеси, нормально «сприймають» такий вид їх побічної діяльності і використовують новостворені ізотопи для свого життєвого процесу. Далі ми провели багато таких експериментів, вдосконалюючи цю методику і прискорюючи час такої ядерно-біологічної деактивації. Пізніше ці експерименти були успішно і багаторазово повторені в інших країнах (зокрема в Південній Кореї). Цей метод, зокрема, пояснює аномально швидку природну деактивацію радіаційно забрудненої поверхні ґрунту в деяких місцях Чорнобильської зони, відкриваючи шлях до безпечної очистки цієї території і мільйонів тон радіаційно забрудненої води, яка зберігається при кожній атомній електростанції. Зокрема на АЕС Фукусіма такої води накопичено близько 600 000 тон, і щодня додається по 100 тон з системи охолодження аварійного реактора.

Ці результати були надруковані в провідних європейських наукових журналах і багаторазово доповідались на міжнародних конференціях. Як гостьовий професор я читав лекції з цієї тематики у багатьох країнах світу і, зокрема, фахівцям і аспірантам у знаменитому Массачусетському технологічному інституті, що очолює рейтинги дослідницьких університетів світу. У 2018 р. я був запрошений на спеціальну сесію Датського інженерної академії, де моїм співдоповідачем і прискіпливим рецензентом був відомий датський вчений Хенрік Бор, племінник великого Нільса Бора.

Який жарт та з якої галузі знань Ви найбільше цитуєте?

Гарно сміється той, хто сміється останнім.

До життєпису якого відомого дослідника Ви апелюєте, коли наводите мотивуючий приклад для молодих учених?

Це життєписи Ніколи Тесла та Луі де Бройля.

Ваше наукове кредо.

Таких є два: «Довіряй, але перевіряй» (у науці важливі факти і результати, а не слова авторитетів) та принцип леза Оккама «Не примножуй сутностей понад необхідних».

Проректор з наукової роботи, професор Жилінська О.І.

Пресцентр