Новини

 

Запрошені лектори КНУ: Марина Вязовська

12.09.2022

Чотири професори провідних університетів світу, двоє з яких – Філдсівські лавреати, читатимуть для студентів Механіко-математичного факультет КНУ імені Тараса Шевченка лекції в режимі онлайн у першому семестрі.

Вони підтримують Україну із першого дня повномасштабної війни, долучаються до волонтерських ініціатив, опікуються українськими біженцями в США. А тепер об’єдналися у своєму бажанні допомогти в тому, що вміють найкраще – виховувати майбутню еліту математики.

 

Продовжуємо серію інтерв'ю зі всесвітньовідомими лекторами, щоби познайомити вас ближче з кожним із них. Розмови з Романом Вершиніним та Павлов Етінгофом уже опубліковані на сайті.

Сьогодні будемо говорити з Мариною ВЯЗОВСЬКОЮ, завідувачкою кафедри теорії чисел, професоркою Федеральної політехнічної школи Лозанни (EPFL) у Швейцарії, випускницею механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У 2022 році Марина Вязовська за свій розв'язок задачі пакування куль у 8-вимірному просторі отримала одну з найпрестижніших у світі математики нагород — Медаль Філдса. Вона стала лише другою жінкою після Мар'ям Мірзахані і другою з українських математиків після Володимира Дрінфельда удостоєною цією медаллю.

Для наших математиків-першокурсників Марина читатиме дисципліну «Дискретна математика».

 

– Найвідоміша математикиня світу працює у престижному західному університеті, але все одно повертається в Україну. Що вас змушує?

– Це ж нормально для людини – повертатися додому. Я громадянка України і нею залишатимуся.

– Лекції в Лозанні ви читаєте англійською. А коли ви думаєте над розв’язком якоїсь задачі, то якою мовою?

– Мова математики універсальна і вона не має відрізнятися. Я не мовою думаю – швидше формулами, картинками. І тут, мабуть, дві мови мені доступні – геометрична і символічна. А вже людські слова потім приходять для зв’язки символів. Для себе я пишу формулами, а якщо треба написати статтю – додаю людську мову, при цьому мучусь і страждаю))

– Данило Радченко колись пояснював, що ви спершу малюєте своє рішення як художник, і лише потім додаєте до нього слова.

– Так, мені треба спершу побачити це геометрично, описати символічно, а потім зробити над собою зусилля і додати людську мову. Знаю, що так потрібно, інакше тебе не зрозуміють.

– А геометричні картинки у вас в голові які – двовимірні, тривимірні?

– Ну я ж працюю над задачами багатовимірними! Так і мислю.

Як нам Гілберт заповідав: математика – це своя мова, у нас є аксіоми, теореми. Ідея в тому, щоб не залишити простору для інтерпретацій.

– У вашому університеті віддають перевагу класичному підходу чи кожен лектор обирає це сам?

– Кожен викладач вільний у виборі методів. Є предмети для інженерів (наприклад, математичний аналіз), є підручники з нього – і тут хочуть, щоб усі читали одне й те саме. І математикам цікавіше читати один і той курс, який уже підготовлений і не треба нічого вигадувати. Інженери не настільки добрі студенти, щоб із ними експериментувати.

– Тобто система освіти недалека від основ?

– Фундаментальні курси всюди більш-менш стандартні. От ми знаємо, як читати лінійну алгебру – ми її й читаємо уже 100 років. Мені більше до вподоби класична математична освіта, яка всюди відносно однакова. Мабуть, я консервативна, але коли йдеться про базу, треба бути дуже обережними з експериментами.

– Нині студенти люблять, щоб їм одразу викладали практики. Викладачі у вашому університеті займаються ще чимось, окрім викладання? Вони можуть працювати й у бізнесі, наприклад?

 –У нас якщо викладач почав займатися стартапом, він перестає викладати. Бо є лише 7 днів у тижні і 24 години в добі. Це трохи утопія, що можна одночасно встигати і те, й інше. Мабуть, це треба одразу проговорювати й чесно говорити студентам, що теорія чисел – не тільки за назвою теоретична спеціальність. У Лозанні більш проблематично знайти гарних викладачів зі статистики, бо вони надзвичайно затребувані на ринку праці, а університет не може конкурувати з індустрією. І йдеться не тільки про професорів.

– Розкажіть, будь ласка, докладніше про свій університет.

– Федеральна політехнічна школа Лозанни нещодавно відсвяткувала свій перший півстолітній ювілей. Важливий статус федерального університету в назві (це як в Україні національний), він у підпорядкуванні федерального парламенту й уряду Швейцарії (ще є кантонні університети – вони у підпорядкуванні кантону). 50 років тому вирішили створити систему федеральних університетів: найбільший – у Цюріху, а трохи менший – наш Лозанський політехнічний. Там немає класичних історії, філософії й медицини. У нас є факультет базових наук – це математика, фізика, хімія (у нас вони називаються базові, а не фундаментальні курси). Суть у тому, що спочатку ми навчаємо інженерів базі, а далі вони спеціалізуються.

Я очолюю кафедру теорії чисел, керую аспірантами і постдоками, як і кожен професор. Але кожен професор у нас лише один на своїй кафедрі.

– Як ви поставилися до ідеї проєкту викладання для студентів КНУ?

– Думаю, нині якраз вчасний момент це зробити. Розумію, що може бути непросто. Українські студенти можуть перебувати у психологічно важкому стані, незалежно від місця свого проживання, може бути непросто їх розворушити. Спробую зробити курс більш інтерактивним.

– Який курс ви читатимете для першокурсників КНУ?

– Курс дискретної математики. Це дисципліна, без якої айтішнику, математику просто ніяк! Вона потрібна математику, статистику, програмісту, датасаентисту, інженеру-програмісту. Особливість дискретної математики в тому, що у ній немає якогось універсального підходу – і для мене саме в цьому її кайф. Але у неї є багато різних інструментів, і насправді щоразу це якась нова ідея. От у курсах аналізу чи алгебри є якась наскрізна ідея. А тут не вибудовується якоїсь загальної теорії, бо все це різні питання: з одного боку, прості, а якщо почнеш ставити більше запитань, то виходить, що складні. До кожного замочка тут потрібно шукати свій ключик! Це така зарядка для мозку: різні вправи – всі вони на різні м’язи. Але щоб потім функціонувати у цій професії – вони в тебе мають бути прокачані.

 

З Мариною спілкувалися Володимир БУГРОВ, ректор КНУ; Оксана БЕЗУЩАК, пані декан механіко-математичного факультету КНУ; Лариса КІТ, провідна редакторка видання «Київський університет»

 

Далі буде

Центр комунікацій

Information and Computer Centre of University

© All rights reserved 1995-2024