Новини

Всього : Фотографія :

У столиці пройшов пам'ятний захід, присвячений Володимирові Мукану – лейтенанту Збройних Сил України із позивним «Блискавка», журналістові, піарнику, випускникові КНУ імені Тараса Шевченка, який загинув під час виконання бойового завдання в Бахмуті 29 квітня 2023 року.

Зустріч зібрала у залі Навчально-наукового інституту філології, який був другою домівкою полеглого героя, десятки людей: викладачів, однокурсників, колег. Він своїм вчинком на це заслужив...

 «На жаль, уже вкотре ми схиляємо голову перед пам’яттю полеглих філологів Шевченкового університету: Святослав Горбенко, Денис Антіпов, Андрій Лісяк та Володимир Мукан. Чотири хлопці, у яких життя тільки починалося, які віддали найдорожче – своє життя за Україну. Дуже болить, бо число загиблих у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка вимірюється в десятках. Гинуть інтелектуали, які могли б залишатися в тилу, однак їхня мужність та відчуття обов’язку спонукали стати на захист Батьківщини», – зауважив ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров.

«Сьогодні ми віддаємо шану герою, нашому вихованцю – студентові, працівнику, аспірантові, який практично з першого дня повномасштабної війни з росією пішов воювати – спочатку в теробороні, а потім на фронт. Дякуємо батькам за такого сина, школі за такого учня, університетові, Інституту філології за справжнього громадянина, патріота-українця, який боронив нашу землю, для якого життєвим принципом одразу стало категоричне: «Хто ж, як не я!» Мені особливо боляче – Володимир Мукан був моїм студентом, аспірантом, захистив кандидатську дисертацію, просто гарним товаришем і колегою. Я пишався тим, коли Володимир неодноразово повторював, що університет Шевченка й Інститут філології дав йому найнеобхідніші й найкращі знання, а ще – дружину Аню. Я хочу сподіватися, що ми про Володю Мукана пам’ятатимемо не лише на подібних зустрічах, але й у щоденному житті. Не забуваємо про його сім’ю, згорьовану дружину, яка за 40 днів і ночей стала свого роду реальним образом молодої української вдови, яка втратила на війні найдорожче: свою любов, свою опору й надію, чоловіка й батька осиротілих дітей. Я звертаюся до всіх нас: завжди знайдімо в собі час і можливості віддати частину свого серця, своєї душі, уваги сім’ї полеглого воїна-героя», – сказав директор Навчально-наукового інституту філології Григорій Семенюк на пам’ятному заході.

Він пишався бути серед однодумців на кафедрі, де він зростав як філолог, науковець. Тож теплі слова про Володимира Мукана пролунали з вуст завідувачки кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості професорки Оксани Сліпушко, яка наголосила, що постійний розвиток й освоєння нових сфер були сутністю Володі, який прагнув реалізації й водночас ділився досвідом з іншими, посилював тих, хто мав потенціал.

Для викладача кожен студент особливий, але чим запам'ятався Володимир Мукан – спраглий до знань юнак, вихований у сім'ї вчителя та військового, – пригадав Юрій Ковалів, професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості: «Володя ніс у собі любов, тому й не дивно, що він закохався ще у студентські роки, бо він був створений для цього почуття – ніжного, трепетного. А ще він безмежно любив Україну, самовіддано та гордо».

Спогадами про Володимира ділилися професорка Надія Гаєвська, завідувачка кафедри фольклористики, професорка, волонтерка Олеся Наумовська, громадська та політична діячка, однокурсниця Юлія Марушевська, однокурсниці Мар’яна Добоні та Оксана Скобіна.

Його знали тисячі, бо був непересічною, цікавою особистістю, турботливим батьком та люблячим чоловіком. «Володя ніколи не давав мені забути, що я бажана і потрібна йому. Часто дякував за буденні, побутові дрібниці – сніданки, попрасований одяг. Через роки нашого подружнього життя він умів дивитися на мене так, як на першому побаченні», – сказала дружина Анна.

Розповідаючи про Володимира, його тато Сергій Іванович – теж військовий, згадує, як син пишався тим, що потрапив до війська (бо вдалося не з першого разу) і як радів, що зможе сам захистити свою сім’ю від російських загарбників. «У перші дні вторгнення росіян ми з Володею пішли у військкомат. Дивимося — черги страшенні, Володю не беруть. Ми пішли в батальйон ТРО – те ж саме. Якийсь чоловік у пікселі усіх гучно, по-військовому запитує: «Ти чого сюди прийшов? Що забув?» Хлопці розгубилися, не знали, що відповісти. А Володя сказав: «Як чого? Захищати Україну!» Чоловік у пікселі усміхнувся і каже: «Добре, отже маєш гарну мотивацію!» Тоді Володю запримітили, але все-таки не взяли, бо не служив. Але він не здався – сказав мені: «Тато, я приходитиму сюди щодня!» Тоді я зрозумів, що він не спиниться, бо по-іншому не може».

Багато теплих і щирих слів лунало сьогодні в актовій залі Інституту Філології про Володимира. Усміхнений, щирий, водночас мужній і справжній. Таким він залишиться для усіх, хто його знав.

Справжнім прикладом і найкращим у світі люблячим батьком він залишиться для поки що маленьких його синів Андрійка і Ярослава. Справжнім Героєм.

У пам’яті жителів рідного міста Черкаси лейтенант Володимир Мукан залишиться у назві вулиці, якою ходив, жив, радів…

Іменем Володимира буде названий пресцентр Інституту філології, який він заснував і розвивав, всіляко долучався до творчих проєктів і підтримував.

Герої не вмирають!

Фото Сергія Терещенка, відео Ельдара Якушина, "Факти" ICTV

За матеріалами Пресцентру ІФ, Укрінформ, АрміяInform

Центр комунікацій