Новини

Всього : Фотографія :

Студенти й співробітники КНУ імені Тараса Шевченка поклали квіти на місці поховання вихованців Університету, які полягли в бою під Крутами 29 січня 1918 року. Бій під Крутами ми вшановуємо як символ свідомої жертовності молодого покоління у боротьбі за ідеали незалежності та суверенітету України.

Зараз, коли на українській землі знову триває війна з імперською росією, ми по-новому сприймаємо те, що сталося під Крутами 106 років тому, і проводимо історичні паралелі. 

У січні 1918 року російсько-більшовицькі війська окупували частину України, створивши на сході Донецько-Криворізьку республіку (порівняймо з сепаратистською ДНР), яка нібито повстала проти «націоналістичного уряду в Києві» (як і нинішні заяви москви про «київську хунту»). Влада молодої Української народної республіки намагалася заручитися підтримкою західних держав, і під час тих перемовин представник від росії переконував європейців, що не варто допомагати «нєсостоявшемуся государству» (згадаймо путінську брехню, що «України ніколи не існувало»). Щоб зупинити наступ на Київ п’ятитисячного ворожого угруповання, що мало на меті знищити українську державність (недавній ворожий бліцкриг «Київ за три дні»), на захист стали добровольці (сучасні добробати й тероборона). Першою відгукнулася молодь, серед якої були й студенти Університету імені Святого Володимира (шевченківці КНУ, які приєдналися до Сил оборони). Тоді загинули близько сотні українських вояків. Але затримавши російського ворога на чотири дні біля залізничної станції Крути, київські юнаки дали змогу владі УНР укласти Брестський мирний договір із країнами Четвірного союзу й стати суб’єктом міжнародних відносин (нині Україна отримала військову допомогу від міжнародних партнерів).

«Хтось скаже, що аж 100 років. Ми ж говоримо: лише 100 років тому ми воювали з тим самим ворогом, який знищує нас сьогодні. Він керується тими самими мотивами. Нинішній путінський режим представлений іншими обличчями, іншими іменами та прізвищами, але сутність і єство цього імперського режиму не змінилися. Так само ця сутність не містить в собі людяності, благородства і, найголовніше, такого простого поняття, як свобода, – сказав під час церемонії покладання квітів на Лук’янівському цвинтарі заступник декана з науково-педагогічної та навчальної роботи Історичного факультету КНУ Тарас Пшеничний. – І сьогодні, віддаючи шану крутянам, ми згадуємо наших колег, друзів, близьких і знайомих, які віддали життя за державу, за людські цінності, серед яких однією з головних є саме свобода».

Григорій Савченко, професор кафедри новітньої історії України Історичного факультету КНУ, зазначив, що Крути – це надзвичайно драматичний епізод в українській історії, однак дуже важливо, щоб деякі створені й поширені міфи навколо цієї події опиралися на об’єктивні історичні факти.

Хлопці, які полягли під Крутами, були не ідеалістами-патріотами, а воїнами, які виконали бойове завдання, затримавши ворога і вибивши його з активних боїв. Нинішні захисники України, займаючи нові рубежі оборони, завдають дошкульних ударів по окупаційних військах і не дають можливості ворогам захопити більшу частину країни. Загибель у бою завжди є важкою втратою. Але ми ніколи більше не назвемо виграний час поразкою, а жертви – марними та недоцільними. 

Ми переможемо, коли шануватимемо Крути по-справжньому – як нашу перемогу. 

Тоді, у 1918-му, російсько-більшовицькі війська відступили на схід до кордонів, але, на жаль, за рік повернулися. Нині росії протистоять не сотні добровольців, а багатотисячна, високопрофесійна, сильна й оснащена українська армія. На боці України не кілька держав, що визнавали нас у 1918 році, а практично весь цивілізований світ, який засуджує російську агресію. Тож повторення більше не буде.   

Засвоївши ці головні уроки Крут, зможемо вирватися з горезвісних спіральних витків історії та нарешті завершити її етап остаточним звільненням від російських імперських зазіхань.

Центр комунікацій