Новини

Всього : Фотографія :

 До знаменної дати – 85-річчя присвоєння нашому Університетові імені Тараса Шевченка – у Музеї КНУ відкрилася унікальна виставка. Тут зібрано рідкісні видання «Кобзарів» – від прижиттєвих до сучасних, до того ж усі вони належать Університетові. Експозицію зібрали спільними зусиллями Наукової бібліотеки імені М. Максимовича, Центру комунікацій та власне Музею.

Відкриттю виставки передувало вступне слово директорки Музею Людмили Круглової, яка нагадала присутнім, що у 1845-47 рр. Тарас Шевченко працював художником у складі Археографічної комісії Університету. Із задоволенням замальовував розкопані кургани, але мріяв викладати студентам малювання. Адже у 19 ст. студентам, окрім основних дисциплін, викладали ще й музику, танці, фехтування, верхову їзду і малювання. Тарас мріяв бути вчителем малювання в університеті. Навіть подав прохання на ім’я попечителя Київського навчального округу, де просив взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади вчителя малювання. Серед 4-х претендентів Тарасові малюнки були визнані найкращими і його призначили на цю посаду, але так і не вдалося попрацювати через арешт і заслання.

«Фізично Шевченко вже не зміг повернутися до Університету. Але повернулося його ім’я. 5 березня 1939 року іменем великого Кобзаря було названо наш Університет. Це відбулося з нагоди 125-ї річниці з дня народження Шевченка на прохання колективу університету та за його пропозицією. А наступного дня, 6 березня 1939 року, у парку навпроти відкрито прекрасний пам’ятник Кобзареві. Він давно став символом сучасного Києва. Ім’я Тараса носить і наш улюблений парк – місце зустрічі студентів і співробітників».

Відкриваючи виставку, ректор Володимир Бугров підкреслив: «Цей рік є знаменним у багатьох значеннях. 210 років від дня народження великого генія і пророка українського народу. 190 років від того часу, коли в славетному місті Києві постав університет святого Володимира. Ми з вами перебуваємо у потужному місці сили: Університет, бульвар, пам’ятник, Національний музей – все імені Тараса. Тут зосереджена певна сила, тому що всі значні події сучасної історії країни розпочиналися від пам’ятника Тарасу. Можливо у цьому і є запорука нашої незламності».

Ректор пригадав церемонії покладання квітів до пам’ятника Кобзареві 9 березня 2014 і 2022 року у спорожнілому Києві: «Тільки великий Тарас з висоти свого постаменту дивився і наче сподівався на те, що ми переможемо. Нас тоді було небагато, але цю традицію ми підтвердили й тоді, бо свято вірили й сподівалися, що цей омофор генія і пророка дасть можливість відбити загарбників щонайменше від Києва, а за великим рахунком звільнити українські землі, поєднати, возз’єднати їх в єдину соборну державу. Я свято переконаний, що так і буде».

Професорка, завідувачка кафедри історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості ННІ філології Оксана Сліпушко наголосила на шевченкоцентричній позиції КНУ: «Ми бачимо її у кожній книзі, представленій на виставці. Зверніть увагу на унікальне перше видання Кобзаря 1840 року, останнє прижиттєве видання Кобзаря 1860 року. Кожна книга – це окремий етап у розвитку університетського шевченкознавства. Це етапи тлумачення, інтерпретації і реінтерпретації феномену і творчості Тараса. Як писав свого часу Іван Драч:

Скиньте з Шевченка шапку та отого дурного кожуха.

Відкрийте у нім академіка, ще одчайдуха-духа.

Ще каторжника роботи. І ще нагадайте усім:

йому було перед смерть всього лише 47.

Він збудував ідею держави – духовної і політичної. Поширив цю ідею держави і словом, і духом, і чином. І тому кожне видання «Кобзаря» свідчить про повагу до життя і творчості, тлумачення життя Тараса. Ми, сьогоднішні шевченкознавці, відповідаємо на Заповіт Тараса «Борітеся – поборете. Вам Бог помагає!»

Завідувачка відділу культурно-просвітницької роботи Наукової бібліотеки Ольга Петренко розповіла про унікальні видання відділу стародруків, відібрані для експозиції: «Через історію «Кобзаря» можна було б читати чимало курсів і спецкурсів. Наприклад, якщо зупинитися на виданнях 80-х років, побачимо, що вони зроблені так званою «ярижкою». Ще Михайло Коцюбинський називав цей спосіб правопису «романівкою» – лише ті варіанти фонетичного українського мовлення, які були дозволені Емським указом. А вже видану в Празі книжка (поза цензурою) – зроблено так званою «драгоманівкою».

Візьмемо, наприклад, це ілюстроване видання, яке випустив відомий митець, скульптор, художник Микешин. Останні роки життя Шевченко з ним товаришував, навіть залишив йому у спадок свої малюнки. Деякі малюнки Шевченка дійшли до нас лише через Микешина. Він запровадив видання ілюстрованого «Кобзаря», який вважався майже дитячим. Саме в цих виданнях він публікував ілюстрації, зроблені самим Шевченком (а це було заборонено). Ми маємо одне з 4-х таких видань.

Є цікаве видання часів УНР, дуже унікальне. Повне факсимільне перевидання Кобзаря 1914 року, зроблене у Львові – можливо. одне з перших закордонних видань.

Окремо підібрали переклади останніх часів. Окремий інтерес становить видання з коментарями у 4-х томах, здійснене у Вінніпезі. Це одне з найповніших і найкращих видань, зроблених у діаспорі».

Церемонію відкриття експозиції увінчала давня університетська традиція – дарування останнього видання «Кобзаря». А тоді гості з непідробним інтересом взялися оглядати раритети власне експозиції.

Далі виставка працюватиме за графіком роботи Музею історії Університету.

Запис за телефоном: 239-34-26

Центр комунікацій