Новини

Всього : Фотографія :

Шевченків університет урочисто вітав лавреатів Національної премії імені Тараса Шевченка на зустрічі зі студентами та викладачами КНУ 10 березня 2025 року. Університет відновив добру традицію й ось уже другий рік поспіль Головний корпус збирає митців, ушанованих найвищої в Україні творчої відзнаки. Серед гостей – як переможці попередніх шевченківських премій, так і цьогорічні лавреати, які щойно 9 березня отримали державну нагороду за внесок у розвиток культури й мистецтва.

Ректор КНУ Володимир Бугров у вступному слові розповів про символізм та гордість, з якими університетська родина відзначає Шевченківські дні. Ректор привітав високоповажних гостей та наголосив, що «це не просто гості, а великі друзі Шевченкового університету». До Мистецького салону КНУ прибули лавреати 2025 року: кінорежисер Олесь Санін, композиторка Алла Загайкевич, публіцист Павло Казарін, скрипалька, авторка концертних програм Богдана Півненко, режисер-постановник, лібретист Василь Вовкун; а також переможці минулих років: співачка Джамала, художник Валерій Франчук, літературознавець Михайло Назаренко.

Василь Вовкун – режисер-постановник, автор лібрето, здобув премію за оперу «Лис Микита», балет «Тіні забутих предків», модерн-балет «Пізнай себе!», театралізовану кантату «Псальми війни!» Львівської Національної опери – розпочав свій виступ із представлення, що він теж свого часу працював у КНУ – викладачем кафедри фольклористики ННІ філології КНУ, викладав режисуру та дуже пишається своїми випускниками. Пан Василь неодноразово представляв Україну у різних країнах світу, бачив захоплення нашими виставами, виставками, бо наше мистецтво унікальне. Проте за його словами, «ми вміємо дивувати, але не вміємо дивуватися». Нині ж «повертаємо себе до себе. Війна дала цей імпульс. Маємо бути ще активнішими у розвитку української культури, заглиблюючись у власну історію, культуру, шануючи імена людей, які не дожили до сьогодні. Це момент, коли ми можемо створити модерну Україну». Василь Вовкун каже, що сприймає свою премію як нагороду за все творче життя, а не якісь конкретні твори.

Олександр Санін – режисер, автор сценарію, здобув премію за повнометражний ігровий фільм «Довбуш» – теж поділився своєю історією з КНУ: «після школи обирав між мехматом та історичним, бо мав перемоги на олімпіадах. Проте пішов у Карпенка-Карого». Пан Олесь розповів, що «шукав героя, вчинки якого були проти звичного стану речей, який не чекає, що хтось вирішить нашу долю, подарує нам волю й свободу». Санін пригадав випадок на Майдані – чоловік, облитий водою, з голим торсом і палицею, який зупинив натовп спецназівців. Тоді митець побачив у ньому Довбуша. У героєві режисера приваблює те, що Олекса приймає власну боротьбу: «Я буду боротися сам, за власну землю!».

Алла Загайкевич – композиторка, здобула премію за повнометражний ігровий фільм «Довбуш» – у своєму виступі згадувала Бориса Лятошинського та його оперу «Золотий обруч» 1929 року. «Він справжній засновник української кіномузики – автор музики до першого звукового фільму Довженка "Іван" (1932 р.), фільм режисера Савченка "Шевченко" (1952 р.)». Пані Алла побажала молоді «вивчати все те, що ви вивчаєте, з позицій сьогоднішнього дня, який щодня нам ставить цивілізаційні виклики. Всі ми – носії нашої культури».

Богдана Півненко – скрипалька, продюсерка, викладачка, здобула премію за концертні програми 2019-2024 років – пригадала, що її юність пройшла в оточенні Шевченківських лавреатів – батька, художника Івана Марчука; наставника, музиканта Богодара Которовича. «Ці люди визначали обличчя української культури того часу і залишили величезний слід у нашому мистецтві». Пані Богдана каже, що затято вірить у те, що робить: «Я була переконана, що настане час, коли ця музика лунатиме скрізь, щоб її грали в усьому світі, щоб вона стала модною, щоб грали її не тільки українські виконавці. Тоді це визнання нашої музики. Ми над цим працюємо». Музикантка звернулася до студентів: «Вірте у те, що ви робите, і ви неодмінно досягнете успіху!».

Павло Казарін – журналіст, публіцист, здобув премію за проєкт «Публіцистика воєнного часу в інтернет-виданні "Українська правда"» – розпочав свій виступ з того, що нині він «сержант ЗСУ, рота ударних БПЛА». Далі пан Павло розповів, що для нього величезна честь бути тут, в цьому університеті, бо в його роті воює випускниця ННІ журналістики, якій 21 рік. «Ми нею дуже пишаємося і, думаю, у КНУ теж є багато приводів нею пишатися. Вона воює на розвідувальному борті». Павло Казарін розповідав про відповідальність через тексти, яка самодисциплінує. «Я за ці 3 роки 60-70 текстів сумарно можу зібрати воєдино, – ділиться Казарін. – Але для мене це дуже важливі тексти, бо писалися в дуже різних місцях і за дуже різних обставин».

Джамала – співачка та авторка пісень, здобула премію у 2024 році за альбом «QIRIM» – зізналася, що має за велику честь бути частиною цієї спільноти, яка творить сучасну українську культуру. За словами Джамали, кожен, хто обирає шлях, сумнівається, проте важливо не зупинятися. «Я точно ніколи не могла подумати, що стану лавреаткою. Перші мої концерти були на лоні природи рідного Криму у 8-річному віці. Там була моя перша сцена. Кажу це до того, що ви всі – майбутні Шевченківські лавреати. Тож творіть, не зупиняйтеся, вірте в себе», – звернулася до захопленого студентства співачка.

Валерій Франчук – художник, здобув премію у 2008 році за цикл живописних творів «Розгойдані дзвони пам’яті», присвячених жертвам Голодомору, пам’яті про геноцид української нації. За словами пана Валерія, в основі сюжетів – спогади його матері, Марії Франчук, яка пережила геноцид. Її спогади були зафільмовані. До речі, саме портрет Тараса Шевченка авторства Валерія Франчука був презентований цього дня у Мистецькому салоні.

Завершальним стало слово Михайла Назаренка, письменника та літературного критика, викладача ННІ філології КНУ, який здобув премію у 2023 році за книгу «Крім „Кобзаря“. Антологія української літератури. 1792–1883» у двох частинах. Пан Михайло розповів про книгу, за яку отримав Шевченківську премію: «В одному відгуку я прочитав: Назаренко блюзнірські стверджує, що в українській літературі є багато чого, крім Кобзаря. Слава Богу, в українській літературі є багато чого, крім Кобзаря! Бо то було б дуже сумно, якби століттями країна породила лише одну книгу. У нас є багато чого – і ми маємо це знати». Пан Назаренко стверджує, що твори Шевченка «вчать нас свободі, відповідальності за цю свободу й ціні, яку доводиться за це платити. Шевченко – це відповідальність, сміливість переосмислювати те, що ми нібито знаємо, у що ми віримо; бачити речі такими, якими вони є. І це одна з причин (крім того, що він був генієм!), чому він є центром нашої культури, чому все, що ми робимо, так чи інакше співвідноситься з Шевченком».

Зустріч із легендами сучасної української культури видалася направду натхненною! Щира вдячність організаторам цієї традиційної для нашого Університету події – Дмитрові Чистяку, заступнику голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, професорові ННІ філології КНУ, Кафедрі історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості (завідувачка – професорка Оксана Сліпушко) та Всеукраїнському навчально-науковому центру шевченкознавства (директорка – Богдана Сахно) ННІ філології КНУ. 

Центр комунікацій