Новини

Всього : Фотографія :

V Міжнародна науково-практична конференція «Розбудова внутрішніх систем забезпечення якості у ЗВО України» цього року стала не просто майданчиком для фахових обговорень – вона окреслила стратегічні контури того, як українська вища освіта входить у нове десятиліття впровадження ESG-2015. В умовах війни, реформ і глибокого переосмислення місії університетів учасники конференції проаналізували, що зроблено, що втрачено, і що дає Україні історичний шанс змінити систему якості – від внутрішніх політик до міжнародних стандартів.

Ректор КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров, відкриваючи захід, нагадав, що масштаб цієї трансформації часто непомітний зсередини, але очевидний з боку: «Попри всі виклики, які створює повномасштабна війна, ми тримаємося і працюємо… Це величезна трансформація». Справді, Україна відмовилась від контролю як мети та перейшла до логіки партнерства – між університетами, державними інституціями та агентствами.

Цю думку продовжив голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Андрій Бутенко, наголосивши, що сучасна система якості – це насамперед про чесну інституційну саморефлексію. «Ми справді працюємо ефективно чи просто звикли так робити?» – це питання, яке, за його словами, має стати частиною культури кожного університету. А голова Національного агентства кваліфікацій Юрій Баланюк підсилив тезу про інституційну зрілість ключовим словом – довіра: без неї кваліфікації не працюють, а реформи залишаються на папері.

Представники державних органів також наголосили на зміні ролі держави у сфері якості. Перший заступник Голови Державної служби якості освіти Олександр Якименко підтвердив рух до партнерського, ризикоорієнтованого підходу замість тотальних перевірок, а мовна омбудсменка Олена Івановська нагадала, що культура якості починається з культури відповідальності, у тому числі мовної.

Європейський вимір конференції підсилила Сюзанне Конце (Susanne Conze), очільниця напряму вищої освіти в Єврокомісії. Вона підкреслила, що Україна інтегрується в європейську систему якості швидше, ніж багато країн-членів ЄС. Рішення Ради ЄС 2025 року щодо European Degree Label та нової Рекомендації з європейського забезпечення якості відкривають шлях не лише до спільних дипломів, але й до взаємного визнання акредитацій, спільних стандартів та глибшої інтеграції університетських альянсів. «Якість – це не технічна деталь і не бюрократія, а стратегічний інструмент європейської інтеграції», – наголосила вона, відзначивши, що довіра між університетами та країнами робить такі альянси можливими.

Усі ці тези сформували цілісне бачення: система забезпечення якості в Україні вже перейшла точку неповернення. Вона змінюється з наглядової на розвиткову, з формальної – на відповідальну, з державоцентричної – на партнерську. І найважливіше: ці зміни відбуваються водночас із глибокою європейською інтеграцією – від мікрокреденціалів до спільних освітніх програм.

Саме на цьому фундаменті розпочалася перша панель конференції – «Закон України “Про вищу освіту” і ESG-2015. Розбудова зовнішніх систем забезпечення якості вищої освіти: досягнення, проблеми й перспективи (національний вимір)».

Професійну й зважену динаміку обговорення задала Жанна Таланова, заступниця координаторки проєкту National Erasmus+ Office in Ukraine, менеджерка з аналітичної роботи та Національної команди експертів із реформування вищої освіти (HERE team). Її модерація забезпечила глибину, логіку й цілісність дискусії.

Учасники панелі відзначили, що виклики, які супроводжували становлення системи якості протягом останнього десятиліття, були масштабними. Водночас саме завдяки цим викликам сформувалися ті механізми, які сьогодні здаються звичними: акредитаційні процедури, кваліфікаційні центри, Національна рамка кваліфікацій, незалежність агентства. Усе це було буквально вибудовано «з нуля», у складних умовах реформ, суспільних змін і війни.

Історична перспектива розвитку законодавства та інституцій була окреслена завдяки коментарям Сергія Квіта – президента НаУКМА і одного з архітекторів освітньої реформи. Він звернув увагу, що Закон «Про вищу освіту» ухвалювався у період, коли чимало його положень ще не мали чіткої інтерпретації, однак саме ці норми стали основою нинішньої системи якості. За його словами, культура внутрішнього забезпечення якості – це не про формальні процедури, а про «здатність чесно побачити слабкі місця й усунути їх». Він також підкреслив критичне значення незалежності Національного агентства: «вона не була подарована – її довелося відстоювати». І цей баланс слід зберегти під час будь-яких майбутніх змін у законодавстві.

Поступовий розвиток Національної рамки кваліфікацій був розглянутий через оцінки Юрія Рашкевича – професора «Львівської політехніки», ексзаступника міністра освіти та члена Національного агентства кваліфікацій. Він підкреслив, що НРК пройшла тривалий шлях і сьогодні повністю гармонізована з європейськими рамками. Її мета – автоматичне визнання українських кваліфікацій у Європі – поступово стає досяжною: «Крок за кроком ми наближаємося до того моменту, коли Україна повністю перейде в “зелений колір” на європейських мапах визнання».

Система кваліфікацій у національному контексті була розглянута через призму трьох опор: процедур оцінювання, матеріально-технічного забезпечення та довіри. Про це розповів Юрій Баланюк, керівник Національного агентства кваліфікацій. За його словами, кваліфікаційні центри визнаються не тому, що держава перевіряє кожну процедуру, а тому, що ринок праці потребує таких рішень і підтверджує їхню легітимність. Якщо попиту немає – кваліфікація фактично «вмирає на папері».

Погляд на культуру якості як на внутрішню цінність, а не нормативну вимогу, розкрила Наталя Стукало, заступниця голови НАЗЯВО. Вона підкреслила, що жодне законодавство не здатне створити культуру якості саме по собі – це завжди питання професійного мислення, етики і відповідальності. Її баченням стало прагнення до того, щоб через десятиліття бренд «Українська вища освіта» був на рівні провідних світових.

Не менш вагомим був акцент Олега Шарова, генерального директора директорату вищої освіти та освіти дорослих МОН, який нагадав про роль узгоджених дій державних інституцій. Він зазначив, що пандемія COVID-19 стала каталізатором переходу від карального до розвиткового нагляду, показавши ефективність гнучких моделей забезпечення якості.

Адміністративне навантаження на університети є одним із системних викликів на думку Олександра Якименка, першого заступника Голови Державної служби якості освіти. Він наголосив, що служба переходить до ризикоорієнтованих моніторингів, а в перспективі українська вища освіта має наблизитися до моделі саморегульованої екосистеми, де внутрішня культура якості відіграє ключову роль.

Завершальний акцент знову повернувся до ідей, озвучених Сергієм Квітом, який підкреслив: якість є похідною від загальної культури університету. Прозорість процесів, справедливість рішень, етика взаємодії, повага до студентів і співробітників формують ту основу, без якої стандарти та акредитації не працюють ефективно.

Узагальнюючи дискусію, перша панель показала: зовнішня система забезпечення якості в Україні вже сформована й загалом відповідає європейським підходам ESG. Водночас учасники наголосили, що справжня трансформація відбувається не в документах, а в людях, у щоденній інституційній поведінці та спільних цінностях. Лише на основі довіри, відповідальності й автономії система може бути стійкою та дієвою.

Зовнішні механізми – це лише половина шляху. Інша половина починається всередині університетів: у тому, як вибудуване управління, як працюють внутрішні процедури, як організована комунікація та як реалізується відповідальність усіх учасників освітнього процесу. Саме цим питанням була присвячена друга панель – і детально про неї йтиметься в наступному матеріалі, де фокус природно зміщується з державної політики на щоденну практику університетів.

Центр комунікацій