ОЛЕКСАНДР ДЗЮРКЕВИЧ
«Майор», 42 роки, старший лейтенант, командир механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А 0409, випускник історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Героїчно загинув 29 жовтня 2022 року під час штурмових дій неподалік населеного пункту Кліщіївка Донецької області, захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України.
До Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Дзюркевич вступив у 1997 році на денне відділення історичного факультету. У 2002 році отримав диплом спеціаліста. З того часу пройшло понад 20 років, але на факультеті Олександра запам’ятали добрим, справедливим, вимогливим і до себе, і до своїх друзів, любив спорт.
Випускник історичного факультету КНУ, директор Центрального державного історичного архіву України, м. Київ Ярослав Файзулін розповів, що з Олександром Дзюркевичем, був знайомий з самого дитинства – народилися і зростали в одному селі – Зарудинці Ружинського району Житомирської обл.
«Саша добре вчився, закінчив Зарудинецьку загальноосвітню школу I-III ступенів зі срібною медаллю. І здійснив свою мрію – вступив на історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Бувши студентом університету, він допомагав і мені з підготовкою до вступу: підказував, на які аспекти варто звернути увагу, яку літературу прочитати, як відбуваються вступні іспити. Згодом ми разом їздили на навчання», – сказав Ярослав Файзулін.
«Олександр був товариським, життєрадісним, правдолюбним, готовим допомогти за потреби», – розказала випускниця історичного факультету, а нині співробітниця міжкафедральної лабораторії «Центр усної історії» факультету Наталія Дробкова.
Простоту у спілкуванні та веселу вдачу Олександра підкреслив його однокурсник Сергій Вейгман: «Саша Дзюркевич був моїм однокурсником. Ми жили в одному гуртожитку у 1998 – 2001 роках – не в одній кімнаті, але по сусідству. Саша був веселою, простою у спілкуванні людиною, про таких кажуть – душа компанії. Добре вчився, любив полювання, спорт, мріяв про власну "Волгу"», – відзначив Сергій.
«Під час навчання ми з Олександром Дзюркевичем мешкали в одному гуртожитку, грали у футбол. Він вже в студентські роки був патріотично налаштованим. Обрав фах історика, пройшов вишкіл на військовій кафедрі, щоб відстоювати національні інтереси України. Ми як історики багато читали про героїчні подвиги наших предків, аналізували прочитане й розуміли, що з таким сусідом, як російська федерація, ще доведеться боротися», – розповів університетський товариш Ігор.
За словами Ярослава Файзуліна, Олександр Дзюркевич завжди намагався бути справедливим. І очевидно цим був продиктований вибір професійного шляху. Після закінчення Університету працював слідчим Голосіївського районного управління у м. Києві. Файзулін підкреслив: «Із повномасштабним вторгненням російської федерації, Саша відразу записався до місцевої територіальної оборони, ніс службу в Ружині, а згодом зголосився добровольцем до ЗСУ – став командиром механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону. Очевидно, вчинити по-іншому не міг, бо до мозку кісток був патріотом України. Без удаваності, без позірства, без пафосу. Олександр Дзюркевич любив Україну і став на її захист. Неможливо бути істориком і не бути патріотом. Історики як ніхто знають минуле свого народу, про його боротьбу за існування й власну державність, розуміють ціну її втрати. А з іншого боку – цьому сприяє атмосфера на історичному факультеті й «внутрішньоцехова» атмосфера серед студентів-істориків. Ще на початку 2000-х в багатьох кімнатах гуртожитку істориків були національні прапори, мало яке святкування обходилося без виконання «Ще не вмерла України», ми вдягали вишиванки, коли це ще не було мейнстримом, а декларуванням громадянської позиції».
Трагічна звістка про загибель Олександра Дзюркевича стала шоком для багатьох, оскільки не знали, що він воює на Сході й перебуває на передовій.
«Важко повірити... Ще важче усвідомити... Ми з Сашею провчилися 5 років на історичному факультеті. Він назавжди залишиться в нашій пам'яті... Царство Небесне і Світла Пам'ять... Щирі співчуття рідним…», – прокоментувала допис про загибель свого однокурсника Людмила Ведмідь.
Інформаційна платформа Малі міста України відзначила, що Олександр Дзюркевич до останнього подиху самовіддано і героїчно боровся за нашу Незалежність, а його мужність та вірність військовій присязі заслуговують на шану та повагу.
