КИРИЛО ФОМІНОВ
«Китай», 32 роки, старший лейтенант Збройних сил України, командир роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, випускник Факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Загинув 26 липня 2023 року поблизу Іванівського на Донеччині під час виконання бойового завдання.
До складу студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кирило Фомінов був зарахований у 2008 році. Навчався на Факультеті соціології. У 2012 році здобув кваліфікацію бакалавра соціології. У 2013 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Соціологія».
В університеті Кирила Фомінова запам’ятали допитливим студентом із глибоким внутрішнім світом. «Соціологія – це наука для людей із прагненням зрозуміти як влаштований світ, і Кирило ідеально відповідав цьому опису», – згадали на факультеті.
Проте за цим глибоким аналітичним розумом ховався характер майбутнього воїна. Його батько, Володимир Фомінов, розповів, що гуманітарний напрям був Кирилові ближчим, ніж точні науки: «Коли син став дорослим, він зізнався, що насправді завжди хотів бути військовим. Це захоплення виникло ще в шкільні роки на Донеччині, де Кирило народився й виріс. Приблизно у восьмому класі він серйозно зацікавився страйкболом, стрільбою та військовою тематикою. Природні здібності до цього у нього помітили одразу – один з інструкторів, побачивши, як Кирило вправно стріляє з автомата, навіть не повірив, що підліток узяв таку зброю до рук уперше», – сказав Володимир Фомінов. За словами батька, свій характер Кирило гартував і через важкі фізичні тренування. «Син свідомо випробовував власну витривалість. Він регулярно бігав марафони, виступав у екстремальних забігах із перешкодами Spartan, звідки привозив медалі. Певний час Кирило серйозно займався боксом. Згодом цей інтерес до спорту привів до кросфіту, і певний час Кирило працював фітнес-тренером в одному із залів Києва», – підкреслив батько.
Після закінчення університету Кирило працював у сфері медіа, в інтернет-виданні «Кореспондент», в газеті «Хрещатик». Авторство Кирила Фомінова на шпальтах «Хрещатика» підтверджується державними бібліографічними покажчиками та архівами статей за 2013–2014 роки. З-під його пера виходили аналітичні матеріали на економічну та соціальну тематику. Зокрема стаття «Рука допомоги» від 26 березня 2014 року, присвячена підтримці перших переселенців з анексованого Криму.
Особливе місце у журналістській діяльності Кирила Фомінова посідала тема історичної пам’яті. Людина, яка за десять років до власної загибелі як журналіст фахово досліджувала тему героїзму та пам’яті, сьогодні сама стала невіддільною частиною новітньої культури пам’яті рідного університету та всієї України.
Згодом Кирило вирушив до Китаю, де прожив приблизно три роки. Він знав англійську мову, а також володів французькою. Батько розповів, що у Китаї Кирило викладав англійську дітям – спочатку в Шанхаї, а згодом і в місті Чженчжоу. Для тамтешніх приватних шкіл викладач-європеєць був показником високого престижу, тому молодих іноземних фахівців охоче запрошували до роботи з малечею. Повернувшись в Україну, Кирило продовжував деякий час викладати мову в школі, але внутрішній компас уже впевнено вів його до головного покликання – він хотів стати військовим.
Маючи за плечима закінчену військову кафедру КНУ імені Тараса Шевченка та звання молодшого лейтенанта, Кирило почав активно діяти й кілька разів намагався пройти відбір до вітчизняних спеціальних підрозділів. За словами батька, він успішно проходив співбесіди та складав іспити з фізичної підготовки до Центру спеціальних операцій «Альфа» СБУ та Сил спеціальних операцій (ССО). Проте щоразу хлопця зараховували лише до резерву. Зрештою Кирило вирішив здобути професійну військову підготовку іншим шляхом. У листопаді 2019 року він поїхав до Франції, щоб вступити до лав легендарного Французького іноземного легіону. Його батько згадав про надзвичайно високий конкурс під час відбору: «Із приблизно шести сотень кандидатів з усього світу до Легіону зарахували лише близько шістдесяти осіб. Кирило не просто успішно подолав цей вісвід, а й закінчив початкову військову підготовку з відзнакою. Таких випускників було лише п’ятеро. Найуспішніші легіонери мали привілей самостійно обирати подальше місце служби. Кирило мав можливість залишитися в навчальному центрі, проте обрав службу в бойовому підрозділі – 3-му іноземному піхотному полку Французького іноземного легіону. Він служив у третій роті, у взводі бойової підтримки», – підкреслив Володимир Фомінов. Місцем його служби стала Французька Гвіана у Південній Америці. Підрозділ Кирила виконував складні завдання неподалік міста Куру, де розташований Гвіанський космічний центр. Серед основних обов’язків військових були охорона стратегічних космічних об’єктів, а також тривалі операції в суворих умовах тропічних лісів, зокрема протидія незаконному золотодобуванню та перекриття контрабандних маршрутів. У родинному архіві збереглися фотографії Кирила з навчань, фото зі зброєю та у парадній формі. «Шлях військового Кирило обрав свідомо і безкомпромісно», – акцентував батько.
У грудні 2021 року Кирило приїжджав додому у відпустку, тому Новий, 2022 рік родина зустріла разом. На початку січня він знову вирушив до місця служби, а вже після початку повномасштабного російського вторгнення повернувся в Україну. За документами, 28 лютого 2022 року Кирило вже був у Києві, а 3 березня його призначили на посаду в 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді. Батькові Кирило спочатку нічого не повідомив і навіть коли надсилав близьким фотографії, намагався не показувати, де насправді перебуває.
Досвід, здобутий у Французькому іноземному легіоні, відразу став у пригоді, адже Кирило розпочав велику війну у складі 80-ї бригади на посаді заступника командира батареї. Батько пригадує, що тоді ще дивувався, чому синові так швидко довірили відповідальну офіцерську посаду, але згодом зрозумів, що Кирило вже мав серйозну підготовку й добре орієнтувався у військовій справі. Він не лише сам умів поводитися зі зброєю, а й навчав інших, про що свідчать збережені у родині відеозаписи, де Кирило вже під час повномасштабної війни проводить заняття з військовослужбовцями.
До кінця 2022 року він служив у батареї, а згодом почався новий етап його війни, пов’язаний із безпілотною авіацією. Кирила призначили командиром роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. За словами батька, він фактично збирав цей підрозділ сам, оскільки особисто розмовляв із кожним кандидатом, оцінював людей та добирав тих, кому довіряв і кого вважав здатним працювати. Так була сформована сильна бойова рота, яка продовжила виконувати завдання й після його загибелі. На сьогодні це вже батальйон.
Спадкоємність та міцність створеного Кирилом підрозділу підтверджує командир роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБпАК) «Китайці» 80-ї ОДШБр. Михайло: «Наша рота називається "китайцями". Як ми всі знаємо – не треба забувати своє минуле. Перший наш командир – Фомінов Кирило, позивним „Китай“. У нього великий досвід був. Він побував в багатьох гарячих точках, певний час відслужив у Французькому легіоні, і весь цей досвід, який набув, він приніс в нашу 80-ту десантно-штурмову бригаду. Виконуючи бойове завдання, Кирило потрапив під обстріл і загинув. Це було серйозним викликом для нашого підрозділу, але ми справилися, як тому нас вчив "Китай", і стали тим, ким ми є зараз», – зазначив Михайло у відеоматеріалі « "Дістаємо ворога там, де він не чекає": РУБпАК "Китайці" 80-ї Галицької бригади». Слова Михайла цілковито перегукуються зі спогадами побратима Кирила Фомінова, головного сержанта Олексія. Вони познайомилися на початку повномасштабної війни, під час формування реактивного артилерійського дивізіону БМ-21 «Град» у Кіровоградській області. Перше враження від Кирила було надзвичайно сильним. Головний сержант спочатку був твердо переконаний, що перед ним досвідчений кадровий військовий офіцер. «Кирило мав бездоганну офіцерську виправку, тримався спокійно й упевнено та користувався величезною повагою в колективі. Він був небагатослівним, ніколи не говорив зайвого, але все сказане ним завжди залишалося чітким, зрозумілим і доречним. Тож я здивувався, коли дізнався, що Кирило закінчив Факультет соціології КНУ імені Тараса Шевченка. За його поведінкою, знаннями та ставленням до служби в це було важко повірити. Про його попередній військовий досвід у Французькому іноземному легіоні дізналися пізніше. Кирило мало говорив про себе», – сказав Олексій. Головний сержант переконаний, що у пам’яті побратимів він залишився офіцером з великої літери, за яким тягнулися всі. З Кирилом було легко служити. Він надзвичайно цінував людей, ніколи не підвищував голосу, говорив тихо і спокійно. Навіть у найважчих ситуаціях залишався врівноваженим. Коли ставало особливо важко, Китай власним прикладом показував підлеглим, що панікувати не потрібно, а своєю присутністю давав стійке відчуття впевненості.
Коли на початку 2023 року дивізіон почали розформовувати, на базі однієї з батарей створили окрему роту ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБпАК). Її командиром призначили Кирила Фомінова. Він разом із побратимами фактично формував цей підрозділ із самого початку у березні 2023 року. А вже з квітня рота почала виконувати бойові завдання на Кліщіївському напрямку поблизу Бахмута. Олексій наголосив, що робота підрозділу БПЛА вимагала колосальної організації. Потрібно було навчити людей, правильно налаштувати зв’язок, антени, роботу розрахунків та безпеку. Головне завдання для Кирила Фомінова полягало не лише у виконанні наказів, а й у тому, щоб усі повернулися живими. Рота повністю йшла за ним, йому довіряли. Китай поєднував у собі інтелігентність, людяність і високу офіцерську вимогливість. Будь-який солдат міг зайти до командира в штаб зі своєю проблемою, і Кирило завжди знаходив час поговорити, підтримати.
За словами побратима, особливо показовим було ставлення Кирила до бойових позицій. Місця, з яких мали працювати розрахунки БПЛА, Китай часто обстежував особисто. Він просто не хотів залишатися у штабі, коли його люди працювали на передньому краї. Коли побратими переконували його не їхати, Кирило незмінно відповідав, що має сам переконатися, якими будуть укриття, де облаштувати бліндажі та наскільки безпечною є позиція для його хлопців.
«Саме один із таких виїздів став для Кирила останнім, – розказав Олексій. Того дня я був поруч із Кирилом. Я вів авто, а Кирило сидів на пасажирському сидінні праворуч. Стався приліт, і основний удар припав саме на правий бік. Автомобіль кинуло, він кілька разів перевернувся. Кирила дістали з-під машини, але отримані ним порення виявилися смертельними…», – цю мить побратим згадав як одну з найважчих у своєму житті.
У Кирила було багато планів щодо розвитку роти, частину з яких підрозділ реалізує вже після його загибелі. Він постійно щось планував, шукав обладнання, домовлявся з волонтерами й запускав роботу. Зовні залишався дуже спокійним, але водночас його енергії вистачало на десятьох. Навколо нього постійно кипіла робота, і людям не потрібно було багато говорити – кожен розумів, що саме має робити. Сам Кирило пояснював свій інтерес до військової справи дуже просто – розповідав, що з дитинства любив зброю, цікавився цією тематикою, багато читав і вивчав. Було видно, що у війську він почувався на своєму місці.
Досвід Французького іноземного легіону також позначився на його ставленні до підготовки бійців. Особливу увагу Кирило приділяв умінню поводитися зі зброєю. Навіть коли підрозділ повертався з позицій на відпочинок, військовослужбовці постійно тренувалися на полігонах. Кирило любив стріляти сам, але ще більше любив навчати інших, приділяючи максимум уваги людям без попереднього армійського досвіду. Підготовка його роти БПЛА була настільки серйозною, що бійці штурмових підрозділів, які тренувалися поруч, дивувалися і казали, що ті готуються майже як штурмовики. Кирило пояснював це тим, що на війні може скластися будь-яка ситуація, і оператори безпілотників мають бути готові підмінити піхоту або захищати власну позицію. Бійці мали знати все: від поводження з автоматами та гранатами до доведеної до автоматизму тактичної медицини, бо в реальному бою під час паніки та вибухів людина діє лише на рефлексах. Побратим Олексій називає Кирила одним із найкращих командирів, яких він знав, виділяючи його інтелігентність, витримку і надзвичайну психологічну стійкість.
Указом Президента України №578/2023 від 12 вересня 2023 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, старший лейтенант Кирило Фомінов був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
