«Махно», 35 років, солдат 78 батальйону 102-ої окремої бригади ТрО імені полковника Дмитра Вітовського, випускник факультету кібернетики КНУ імені Тараса Шевченка 2009 року.
Героїчно загинув 7 грудня 2022 року, на північній околиці Дорожнянки Гуляйпільської МТГ, захищаючи територіальну цілісність і незалежність України.
До Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ігор вступив у 2004 році, закінчивши фізико-технічний ліцей Івано- Франківської обласної ради. Мати Ігоря Леся Гойванюк розповіла, що син гарно навчався, неодноразово займав призові місця у Всеукраїнських математичних олімпіадах. «Те, що майбутня професія Ігоря буде пов’язана з точними науками, ніхто в сім’ї не сумнівався. Любов до цифр привила бабуся, вчитель математики. Коли був ще зовсім маленьким, бабця навчила його виконувати математичні дії з тим, що його оточувало: з’ясовував кількість наліплених вареників, куплених цукерок чи печива, полуниць на грядці, скільки з них доспіли, скільки залишилося зеленими. У школі математика була улюбленим предметом. Але його твердий намір навчатися у столиці та стати студентом одного з найпрестижніших університетів України нас насторожив. Ми не сумнівалися у його знаннях, але розуміли, який у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка високий конкурс. Звісно, вибір сина підтримали. Ігор вибирав на який факультет подати документи: кібернетики чи механіко- математичний. Ключову роль тут зіграла його участь у багатьох етапах обласних математичних олімпіадах. На одній із них Ігор розв’язав задачу «нестандартним способом». Такий розв’язок підтримав викладач факультету кібернетики Богдан Рубльов. Ігорю тоді навіть приз вручили – фотоапарат. Він вирішив вступати на той факультет, де викладав Рубльов», – сказала Леся Гойванюк.
Математика була великим, але не єдиним захопленням Ігоря. Він любив історію, географію. Закінчив музичну школу за класом акордеону. «Ігор не лише блискуче навчався, але й був активним у громадській та позаавдиторній роботі. Призер першості ліцею з шахів (2003 р.), учасник кількаденних краєзнавчих практик, мандрівок та сходжень: «Буківець-2002», «Київ-Канів-2002», «Маківка-2003», «Говерла-2003». За особливі успіхи у навчанні Ігор Гойванюк був нагороджений срібною медаллю та удостоєний найвищої учнівської відзнаки Фізико-технічного ліцею – звання «ЛІЦЕЇСТ РОКУ-2004». Це звання було присвоєно йому одному зі 120 ліцеїстів курсу», – зазначили у спогадах про свого учня на фб-сторінці Івано- франківського фізико-технічного ліцею.
На факультеті кібернетики КНУ зауважили, що студентом Ігор був старанним, вмотивованим, мав гострий розум та уміння знаходити відповіді на будь-які запитання.
Однокурсники Ігоря Гойванюка, випускники факультету кібернетики Володимир Кондратенко, Андрій Мумро та Богдан Орлов розповіли, що «Ігор завжди був патріотично налаштованим, мав стійкий характер, при будь-якій дискусії умів аргументовано відстояти власну думку, любив свою країну та завжди говорив, що найкраще місто у світі – його рідне, Івано-Франківськ, і після закінчення Університету повернувся працювати саме там».
Богдан Орлов згадав про роки в Університеті: «Ми з Ігорем навчалися в одній групі, були друзями. Справжніми друзями. Попри те, що часто дискутували. Звісно не тільки над розв’язками математичних завдань, а й над поглядами на ті чи інші історичні події. Я родом з Донеччини, Ігор – з Івано-Франківщини і, скажімо, наші знання біографії Степана Бандери відрізнялися. Він міг багато й доказово розповідати про приховування та викривлення фактів в історії України. Був справжнім патріотом».
Володимир Кондратенко відзначив стійкість та вольовий характер свого загиблого друга «Ігор завжди та з усіма був чесним. На все мав свою думку. Умів умотивовано відстояти свої переконання. Завжди спонукав до корисних справ. Якщо пригадати життя в гуртожитку, то Ігор усіх нас навчив готувати. Ми грали в покер, хто програвав – готував вечерю. Поразки Ігор зазнавав рідко, а кулінаром був найкращим із нас. Тож, його програш перетворювався на смачне свято. Після закінчення Університету – ми розкидані по різних країнах, але зв’язку не втрачали ні у мирний час, ні з початком повномасштабного вторгнення. Є чат, де всі спілкуємося. Про своє перебування на фронті Ігор розповідав мало, загальними фразами, але ми всі розуміли, що йому нелегко. Він був піхотинцем, і це багато про що говорить. Нам дуже його не вистачає».
Андрій Мумро підкреслив, що Ігор Гойванюк мав велику силу духу та вольовий характер: «Після початку повномасштабного вторгнення ворога на нашу територію Ігор з ранку до ночі вистояв чергу у воєнкомат. Він вирішив зі зброєю в руках захищати свою родину, свій дім, свою країну, хоча не мав військового досвіду. У серпні 2022 року Ігор був поранений. Машина, у якій їхав з побратимами, підірвалася на міні. Всі зазнали поранень. Хтось важчих, хтось легших, але вижили. Ігор пройшов лікування і повернувся назад. Казав, що по- іншому не може, що вдома – добре, але це «добре» – дуже відносне. І треба повертатися, щоб розбити ворога й не залишити війну у спадок прийдешнім поколінням».
Про те, що окупувавши Крим і частину території східних областей, росія не зупиниться, Ігор не раз говорив рідним. «Що росія піде у напад, син знав. Казав про це нам, але як і більшість українців, ми не хотіли вірити. Ігор працював у іноземній компанії і його колега Дейв, який живе в Англії, ще в перші дні лютого пропонував Ігорю забирати родину та переїжджати. Ігор не захотів. Він вже тоді знав, що піде захищати Україну. Пішов добровольцем. Хотів кращого майбутнього для сина. Хотів свою Незалежну країну. Ніколи не говорив, що важко… Дай Боже щоб ця війна закінчилося перемогою України, якомога швидше, щоб матерів, які оплакують своїх дітей було якомога менше…» – сказала Леся Гойванюк.
Солдат Ігор Гойванюк загинув 7 грудня 2022 року «внаслідок ворожого мінометного обстрілу збройними формуваннями російської федерації поблизу населеного пункту Гуляйполе Запорізької області», – повідомила про важку втрату в Івано-Франківській громаді голова ОВА Світлана Онищук. «На превеликий жаль, війна забирає найвідважніших! Наш захисник Ігор Гойванюк загинув, боронячи Україну та всіх нас!», – написав міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків. Поховали Героя на Алеї Слави міського кладовища в Чукалівці та пам'ять про нього навіки у наших серцях.
«Не стало нашого однокурсника-кібернетика Ігоря Гойванюка, який загинув на фронті, захищаючи Україну від військ рф. Ігор був з Франківська й ніколи не переходив на російську, навчаючись у Києві. Я пам’ятаю його як самобутню і принципову людину. Вічна пам’ять і співчуття сім'ї, будемо пам’ятати тебе і твій подвиг!», – наголосив випускник КНУ імені Тараса Шевченка Олександр Максимець.
«На фронті загинув франківець Ігор Гойванюк – чудова людина й прекрасний спортсмен. Війна забрала у нас Ігоря, та ніхто не зможе забрати спогади про нього», – йшлося у повідомленні любительського бігового клубу Івано-Франківська Gutsul Running Club.
Мати Ігоря Гойванюка поділилася найтяжчими спогадами. Коли сім’ї віддали особисті речі Героя, серед них був малюнок Марка, восьмирічного сина Ігоря. На голубому фоні він намалював для батька зелений листочок, на якому сидить твердокриле сонечко, підписавши на звороті: «Від сонечка сонечко». «Ігор часто називав Марка своїм сонечко. Мабуть, тому онучок підписав свій малюнок саме так», – пояснила Леся Гойванюк. З Марковим сонечком Ігор не розлучався, носив у нагрудній кишені. У Європейських країнах цю комаху зображають на поштових марках і листівках з побажаннями щастя. Щоб Маркові та прийдешнім поколінням українців щасливо жилося на Вільній землі, щоб вони мали перспективне європейське майбутнє, Ігор Гойванюк віддав життя. Ми повинні пам’ятати про це, та робити все, що в наших силах задля перемоги України. Молодший брат Ігоря, випускник ННІ міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка Тарас Гойванюк продовжує захищати територіальну цілісність та незалежність нашої країни у лавах ЗСУ.
Ігор Гойванюк був нагороджений відзнаками:
© All rights reserved 1995-2024