ТАРАС КОВАЛЬ

33 роки, позивний «Вальтер», кіборг Донецького аеропорту, військовослужбовець 95-ої окремої десантно-штурмової бригади, студент ННІ права КНУ.

Героїчно загинув 29 березня 2022 року в селі Суха Кам′янка, під Ізюмом, що на Харківщині, захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України.

До Київського національного університету імені Тараса Шевченка Тарас Коваль вступив в 2017 році. Навчався на заочному відділенні за освітньою програмою «Право».

Вадим Вейда, одногрупник Тараса згадує про те, як з перших днів навчання в університеті з’ясувалося, що в його групі є четверо студентів, для яких, як і для нього самого, війна розпочалася ще в 2014 році: «Познайомився з чотирьома побратимами по духу і зброї. Серед них був і Тарас Коваль. Молодий чоловік, середній на зріст, спортивної статури. Він завжди ходив у тактичному одязі, строго підстрижений, із стильною борідкою. Про себе Тарас багато не розповідав, але по його вигляду було зрозуміло, що перед тобою професійний військовий. Був врівноваженим, спокійним, чітким у словах і висновках. Думки формулював, немов речник на брифінгу. Завжди йшов уперед за новими знаннями, навичками, досвідом».

«Тарас Коваль був відповідальним студентом, – розказала доцентка кафедри трудового права та права соціального забезпечення Людмила Сіньова, – Тарас запам’ятався наполегливим та дисциплінованим. Мав активну життєву позицію й оригінальне бачення розвитку подій у суспільстві та державі. До нього дослухалися одногрупники. Але й не дивно, адже він мав організаторські здібності й завжди готовий був підтримати, допомогти».

Чесний, сміливий, скромний. Його як учасника оборони Донецького аеропорту в 2014-му журналісти запитували про тодішній перебіг подій, про прийняття рішення піти захищати аеропорт. Кіборг відповідав: «Пам'ятаю, коли поширювалася інформація про те, що, грубо кажучи, Україна втратила Крим через збройну агресію Російської Федерації, я отримав інформацію, що підрозділи 95-ї бригади, в якій я проходив службу, підняли по бойовій готовності. Відповідно був зв'язок із командиром підрозділу. Було питання, чи готовий я? Була ствердна відповідь з мого боку. […] Розумієте, коли відбуваються бойові дії, коли йде оборонний бій і ти перебуваєш не на передньому краї, а десь на іншому, то присутнє таке відчуття, що хлопці працюють, виконують свій обов'язок, а ти якось відсиджуєшся в тилу. Це не про мене. Якщо воювати, то на повну, якщо працювати, то теж на повну. У мене було особисте бажання – зробити свій внесок в оборону як самого аеропорту, так і України».

Він чітко усвідомлював, з ким веде боротьбу, кого відстоює, що захищає.

Якось «Вальтер» сказав: «Мені треба, щоб моя земля, Україна, була вільна від цих усіх маргіналів і покидьків. Мені треба помститися за всіх тих хлопців, які сюди прийшли за покликом серця. Які залишили своїх дітей і дружин, синів, доньок, батьків. Вони сюди прийшли й загинули…».

Тарас Коваль – людина слова й обв’язку, найважливішим із яких вважав захист України. Після закінчення контракту (початок 2019 р.) служив уже в оперативному резерві, а не в чинних ЗСУ. Та коли 24 лютого 2022 року країна-агресор розпочала повномасштабне вторгнення, він став на захист Батьківщини. «Він не відсиджувався в тилу, воював і працював на повну в 2014-му. Навесні 2022-го він теж все зробив на повну – був на передньому краї, був ефективним воїном, стримував та знищував ворога на підступах до Києва», – написав Український ветеранський фонд.

Ще до початку загарбницького нападу росії в інтерв’ю 24 каналу Тарас Коваль сказав: «Всі збройні конфлікти завершуються знищенням армії ворога, деокупацією своїх територій і, частіше за все, зміною панівного режиму у ворога». Будучи вірним своїм переконанням, він до останнього подиху зі зброєю в руках знищував ворога.

Про телефонну розмову із Тарасом, яка виявилася останньою, згадує одногрупник Вадим Вейда: «29 березня я обдзвонював усіх наших АТО-вців. Це був останній навчальний семестр. Потрібно було готуватися. Вирішили за можливості, складати сесію, хоча добре розуміли, що при виконанні бойових завдань часу навчатись буде обмаль. Ми обговорили, хто з наших студентів-АТО-вців де перебуває. Виявилося, що одні були в госпіталі, інші виконували службові завдання. Тарас розповідав про передислокацію, про бої з ворогом на Київщині. Але як завжди – лише кілька слів, без подробиць та із беззаперечною вірою у майбутню перемогу. Я й гадки не мав після розмови з Тарасом, що того самого вечора прийде звістка про те, що його колона натрапила на ворожу засідку танків…».

Одним з перших про загибель Тараса Коваля повідомив засновник фонду «Повернись живим» Віталій Дейнега: «Кілька моїх хороших знайомих вже загинуло на цій війні. Але Тарас Коваль був особливим. Вальтер був сміливим і великим ботаном у зброї. Завжди був готовий дати лекцію, навіть якщо про неї не просили Чесний, чистий, порядний, простий і хороший хлопець. Десантник. У 2014-му пройшов майже все, включно з ДАП. Вчора він загинув під Києвом, захищаючи нас з вами». Активіст також зазначив, що якби кіборг був живим, то не хотів би бачити жалю і скорботи. «Я не хочу щоб ви відчували до нього жаль чи скорботу. Він би не лайкнув. Відчувайте лють. Нехай вона проникне в кожну клітину. І що б ви зараз не робили – робіть це краще і більше. Платіть податки. Допомагайте армії. Готуйтесь захищати своє місто чи село. Нехай лють випалить у вас страх, слабкість, нерішучість, зневіру. Щоб ваша рука не знала вагання, коли прийде її час», – написав Дейнега.

Мужньою й непохитною була рука нашого героя Тараса Коваля у справі захисту незалежності й територіальної цілісності. України. У 2014 Вальтер став доказом того, що навіть там, де розсипався бетон, людина може вціліти. Він – приклад відважності, вірності, стійкості, який треба наслідувати, щоб вистояти й розбити ворога. Щоб вибороти ту перемогу про яку мріяв Тарас Коваль – Вальтер: «Для мене перемога – це територія України з границями 1991 року. Єдина країна, без будь-яких територій зі спеціальними статусами. Єдина держава, з єдиною державною мовою – українською».