ТАРАС КОЗЛИШИН

41 рік, позивний «Карай», один з польових командирів Добровольчого батальйону ОУН 93 ОМБР, випускник ННІ міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Героїчно загинув 26 лютого 2022 року під час бойових дій на Київщині, захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України.

До Київського національного університету імені Тараса Шевченка Тарас Козлишин був зарахований у 2002 році. Навчався в магістратурі ННІ міжнародних відносин за програмою TEMPUS TACIS.

Про загибель Тараса Козлишина університетській родині повідомив керівник відділу міжнародних зав’язків КНУ Роман Петюр. Він вчився з Героєм на одному курсі й відзначив, що Тарас зі студентських років плекав у собі патріотичний дух, мав вольовий характер, був відкритим до людей і світу.

Україну Тарас Козлишин любив понад усе. «Величезний патріот. Дуже добрий, щедрий. Він називав себе справжнім націоналістом. Можливо, від батька перебрав дух патріотизму. Можливо, цей дух патріотизму сформувався уже коли він навчався. Вивчав історію, міжнародні відносини», – розповіла дружина полеглого бійця Олеся Козлишина. Вона поділилася спогадом про їхню участь у мітингу на підтримку Помаранчевої революції у Брюсселі й зазначила, що про неминучість війни Тарас говорив ще у 2004 році. Але хто тоді в таке міг повірити?! Та пройшло 10 років, і в 2014 році війна почалася. На той час Тарас з Олесею жили в Рівному, виховували трьох діток. Спостерігати за подіями, які розгорталися на Майдані, Герой не міг. Він вирушив до Києва, сказавши дружині, що це саме той історичний момент, коли треба відстояти незалежність і суверенітет України. Тарас був переконаний, що повномасштабної війни не оминути, та прийняв тверде рішення брати участь в АТО. Після початку російської агресії звернувся у військкомат, де йому відмовили, бо як батька трьох дітей призвати його не мали права. Але це не змінило його рішення піти на фронт. Тарас Козлишин приєднався до Добровольчого батальйону ОУН. Брав участь у бойових діях у складі батальйону як рядовий, стрілець, кулеметник, розвідник. Згодом став заступником голови проводу добровольчого руху ОУН з політичних питань. У 2015-2016 роках воював у Пісках. За період війни боєць був тричі поранений. В одному з інтерв’ю Тарас Козлишин сказав: «Війна – це таке театральне дійство, яке відбувається в тебе на очах і яке переграти другий раз не вийде. Людина вийшла, зіграла свою роль – і померла. І як би ти не хотів, аби вона залишилася живою, як би не хотів повернути час назад і переграти все по новому – це неможливо. Це дуже страшно. Це поламані долі, життя… Це страждання і сльози, це матері без синів, це молоденькі вдови. Покалічені, знедолені хлопці, які віддали своє здоров’я, руки-ноги за свою країну».

Тарас завжди займав активну позицію у житті. Коли не брав участі у бойових діях, організовував фотовиставки, які інформували суспільство про реальні події, що відбуваються на сході країни; забіги у пам'ять про загиблих побратимів; певний період навіть був ведучим на радіо «Голос Донбасу».

За два роки до повномасштабного вторгнення рф Тарас Козлишин опублікував у ФБ фото власної руки у тактичній перчатці з кулею, від якої чудом вцілів, та ворожою стрічкою, і написав: «У кожного, хто пройшов крізь вогонь війни, є свої сторінки душі, прочитати які можуть лише одиниці... Та й то не завжди. В мене теж є таке цінне. Це і пам'ять про, живих ще, полеглих побратимів і деякі речі, що мають неспівмірну їм цінність. Серед них і куля, що була випущена ворогом. Вона мала б влучити у ціль, та на її шляху була моя ліва рука і бокова пластина бронежилета. Лише згодом, при реконструкції траєкторії польоту кулі через руку і сліду в пластині я усвідомив, що летіла вона в серце. Це ворожа стрічка. Вона була знята з ворожого автомата, добутого в бою. Як символ-трофей для мене має значення здобутого саме в бою ворожого знамена. На ній ворожа кров.

Це і мої тактичні перчатки. В них я пройшов всі свої бойові пригоди. Шкіра на них розм’якла від поту. На них ворожа кров. Саме в них попік долоню, тримаючи розпечений ствол автомата у зловісному бою 18.07.2016 року. Вони, наче символ клятви одвічної боротьби, скріпленої ворожою і моєю кров'ю. Є, звісно, і інші речі, з якими мене пов'язує пам'ять про війну. Однак саме ці особливі. Через присутність саме цих речей казав, кажу і буду казати – НАШ БІЙ ЩЕ ПОПЕРЕДУ!»

Так і сталося. У лютому 2022 року Карай знову зі зброєю в руках став на захист рідної землі. Герой загинув у бою з окупантами під Києвом 26 лютого 2022 року.

Про непоправну втрату у рівненській громаді одне за одним повідомляли місцеві видання, посилаючись на представників влади. «Тарас Козлишин пройшов АТО, а сьогодні загинув під Києвом. Щира людина, патріот своєї держави. Знаю його батьків – Мирославу та Миколу, навчала сестру Тамару. Прийміть наші співчуття. Вічна пам‘ять Герою», – процитувало «Суспільне» депутатку Рівненської обласної ради Світлану Богатирчук-Кривко. «Без батька залишилося троє дітей. Тарас був справжнім українцем, патріотом. Україна завжди займала перше місце в його серці. Щирі співчуття рідним воїна», – про це написав мер Рівного Олександр Третяк.

Тарас Козлишин любив Україну, свій край, свою сім’ю. Гордився своїми дітками й робив усе, аби вони зростали щасливими. В одному зі своїх віршів Герой написав:

«У сильного тата є слабкість – це діти.
У мужнього тата є страх за дитя.
І кожен татусь вміє мліти, радіти,
Заради дитини віддати життя»

Карай власним життям заплатив за право не тільки своїх, а всіх українських дітей зростати вільними людьми в незалежній державі з європейським майбутнім. Тараса Козлишина поховали на Алеї Героїв рівненського кладовища Нове. Його боротьба за Перемогу назавжди залишиться в історії України. Пам'ять про Героя вічно житиме в наших серцях.

КАРАЮ, КАРАЮ!...
Син рідного краю,
Ти був відчайдухом
З окриленим Духом,
І Другом, і Братом,
І люблячим Татом,
І Воїном дужим,
І Лицарем мужнім...
КАРАЮ, КАРАЮ!
Душа вигорає –
Бо нелюдів зграї
Святу землю крають.
Несуть в наш дім горе
Москальські потвори,
Що сказом є хворі,
Із душами чорними...
КАРАЮ, КАРАЮ!
Не вмів бути скраю,
Поміж блокпостами
Ти димом розтанув.
На згадку лишив нам
Ключі журавлині,
Любов до Вкраїни
І посмішку сина...
КАРАЮ, КАРАЮ!
Убивць Бог скарає –
Відплатим за Тебе,
Наш Лицарю Неба!!!
Наталія Крісман