ОЛЕКСІЙ ЛОГІНОВ
23 роки, позивний «Африка», стрілець-санітар 2-го відділення 2-го взводу спецпризначення 2-ї роти спецпризначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону спецпризначення в/ч 3057, 12 БрСП АЗОВ, Східного оперативно-територіального об’єднання НГУ, випускник Географічного факультету (2020), ННІ міжнародних відносин (2022) КНУ імені Тараса Шевченка.
Героїчно загинув 8 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання, внаслідок проведення штурмових дій у районі Серебрянського лісництва Луганської області, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України.
До Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексія Логінова привело захоплення географією. У 2016 році хлопець закінчив Спеціалізовану школу №317 Святошинського району м. Києва та вступив на Географічний факультет. «У школі в Олексія найвищі оцінки були саме з географії. Він дуже її любив і багато читав сам. Тому ще тоді вирішив, що вступатиме на Географічний факультет Шевченкового університету», – розповіла мама Олексія Тетяна Логінова. Вона й сама свого часу закінчила Юридичний факультет КНУ, тож вибір сина був для неї особливо зворушливим і близьким.
Зацікавленість географією й цілеспрямованість у навчанні підтверджують і викладачі. Завідувач кафедри економічної та соціальної географії КНУ Костянтин Мезенцев зазначив, що Олексій був одним з наймотивованіших студентів. «Пам’ятаю Олексія ще з перших місяців навчання за освітньою програмою „Економічна географія”. Відразу було видно, що він прийшов до університету з чітким розумінням, навіщо він тут і чого хоче досягти. На кожній лекції у нього горіли очі. Йому справді було цікаво вчитися і розбиратися в темі. Після занять він часто підходив, ставив запитання, цікавився, де можна почитати глибше, щоб розширити свої знання, уточнював, які ще дисципліни передбачено програмою. Йому було важливо не просто скласти предмет, а зрозуміти більше. З ним було легко спілкуватися на парах, бо завжди був добре підготовлений і працював з повною віддачею», – згадав Костянтин Мезенцев.
Ці риси проявлялися не лише в навчанні, а й у спілкуванні з близькими та друзями. Друг та однокурсник Олексія Олександр Бондар говорив про нього як про щиру й відкритосту людину: «Олексій залишився для мене найкращим другом. І я не вірю, що знайду людину, яка зможе його замінити. Усе в нашій дружбі було справжнім і прозорим. Ми познайомилися ще у 15 років і швидко знайшли спільну мову. Олексій вирізнявся серед однолітків широтою інтересів і глибиною розмов.
Він любив говорити про політику, дипломатію, географію, спорт – про речі, які змушували думати. З ним не було поверхневих розмов. Він умів тримати діалог і завжди прагнув ставати кращим», – пригадав Олександр.
Програма з економічної географії дала Олексію знання про розвиток регіонів, світову економіку, міжнародні зв’язки та просторові процеси, що згодом логічно привело його до зацікавлення питаннями зовнішньої політики й безпеки. Він отримав диплом бакалавра на Географічному факультеті і вирішив продовжити навчання в магістратурі ННІ міжнародних відносин. У січні 2022 року здобув ступінь магістра в Інституті міжнародних відносин за освітньою програмою «Зовнішня політика та національна безпека». Доцентка кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ННІ міжнародних відносин Ксенія Денисенко підкреслила, що Олексій вирізнявся щирим інтересом до питань зовнішньої політики, добре орієнтувався в теорії міжнародних відносин і прагнув застосовувати знання на практиці. Для своєї випускної кваліфікаційної роботи він обрав тему «Японська політика стримування КНР в період адміністрації Сіндзо Абе», що відображало його зацікавлення міжнародною безпекою та регіональною динамікою.
Студентська подруга мами Олексія Логінова проф. Вікторія Шевченко, завідувачка кафедри онлайн-медіа ННІ журналістики КНУ знала Льошу з народження, відмітила його широкий світогляд: «Льоша вмів бачити світ образно, помічати деталі, з яких народжується історія. У нього була жива уява і здатність бачити більше, ніж просто факти. Він міг подивитися на зоряне небо та скласти з цього цілу розповідь із початком, кульмінацією та розв’язкою. Я говорила Льоші, що з нього міг би вийти прекрасний журналіст або письменник», – сказала Вікторія Шевченко. Розповіла вона й про особисті риси Олексія – людяність, відповідальність, вміння бути поруч із близькими: «Льоша був добрим і співчутливим. Мама виховувала його сама і багато працювала, тож він із дитинства намагався допомагати їй у всьому. Підробляв, розносив піцу, працював кур’єром – хотів підтримати її не на словах, а справами. Вони були не просто мамою і сином – вони по- справжньому дружили, були один для одного всім, розмовляли про все на світі, підтримували одне одного», – підкреслила Вікторія Шевченко.
Про внутрішню відповідальність, сміливість і готовність діяти свідчать конкретні епізоди з життя Олексія, якими поділилися його рідні. «Син багато часу проводив із бабусею, особливо влітку на дачі. Одного разу, коли бабуся набирала воду з колодязя, обірвався ланцюг, і відро впало вниз. Поки вона розгублено думала, як його дістати, дванадцятирічний Льоша вже вирішив, що робити. Він спустився в колодязь і витяг відро сам», – пригадала Тетяна Логінова. З роками це відчуття відповідальності лише зміцніло. Дорослим він так само піклувався про рідних. Коли бабусі знадобилася операція на очах, Олексій за власні гроші повіз її до Одеси, у клініку Філатова. Кілька тижнів допомагав, доглядав, постійно був поряд.
Та сама внутрішня зібраність і готовність приймати виклик, ставати опорою формували Олексія не лише в родині. Вони визначали його і в спорті. Хлопець із семи років займався хокеєм. Був воротарем. Ця позиція, вимагала особливої концентрації, сміливості й відповідальності за команду. Про спортивний шлях Олексія Логінова написало онлайн-медіа Sport.ua. У матеріалі зазначено, що він був вихованцем київського «Сокола», у 2015 році став бронзовим призером чемпіонату України U17, згодом грав у системі «Крижинки», виступав за «Крижаних Вовків», а пізніше – за «Білий Барс», із яким став чемпіоном України серед молоді (U20) та долучився до здобуття бронзи дорослого чемпіонату.
За словами Тетяни Логінової, патріотичність сина була його невід’ємною частиною. «Перед початком гри завжди лунав Державний Гімн України. Фактично він дорослішав під ці звуки – у формі, на льоду, з відчуттям честі представляти свою країну. Згодом це відчуття честі й приналежності до держави набуло іншого змісту – не лише виступати під синьо-жовтим прапором, а й бути готовим його захищати, – пояснила мама. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, цей досвід внутрішньої дисципліни, витримки й відповідальності переріс у свідомий вибір. Олексій став на захист України. На той час він працював вчителем географії і фізики, але добровільно пішов боронити Україну. У серпні 2023 року, був зарахований до в/ч 3057 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Про те, що подав заявку в Азов, повідомив перед своїм від’їздом. Аргументував, що вважає це своїм обов’язком. Служив у лавах полку „Азов”, мав позивний „Африка”», – розказала Тетяна Логінова.
Побратими згадують його як дисциплінованого, уважного й дуже скромного бійця. Товариш по зброї Зім розповів, що познайомився з Африкою у жовтні 2023 року в Серебрянському лісі. «Африка щойно прийшов після базової підготовки. Молодий, високий, серйозний хлопець. Він ніколи не нехтував безпекою. Завжди працював у касці, чітко реагував на команди. Коли потрібно було забрати радіостанцію, а шлях до неї не раз був обстріляний касетними боєприпасами, я запитав, хто готовий зі мною піти. Погодився Африка, хоча бойового досвіду майже не мав.
З ним було дуже легко працювати. Жодних зайвих питань чи суперечок. Він просто робив свою роботу. Пізніше я дізнався, що до війни Африка був учителем, займався спортом і навчався в університеті. Сам він про це майже не говорив. Коли готувався штурм і формували групи, я раптом побачив його серед бійців евакуаційної групи. Запитав: “Африка, що ти тут робиш? Це ж інша рота”. А він відповів, що сам попросився в евакуацію. Я навіть сказав йому, що, можливо, не варто, бо ще зовсім мало досвіду на позиціях. Але Африка просто відповів, що готовий допомагати», – згадав Зім їхню останню зустріч.
За словами військового, Африка був надзвичайно скромним: «За весь час війни я ще не зустрічав настільки скромної людини. У нього був високий інтелект, чисті моральні принципи і хороша фізична підготовка. Він сумлінно ніс службу, виконував поставлені завдання і завжди дбав про тих, хто поруч», –наголосив військовий.
В останній день життя він зробив те, що робив завжди – пішов допомогти іншому. Олексій Логінов загинув 8 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання, проведення штурмових дій у районі Серебрянського лісництва Луганської області. За словами побратимів, у той момент він біг до пораненого бійця, щоб допомогти йому. Поруч розірвався артилерійський снаряд. Його вибір і його вчинок назавжди залишаться частиною нашої пам’яті й нашої відповідальності перед тими, хто віддав життя за Україну.
Олексій Логінов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно, Указ Президента України № 96/2024 від 23 лютого 2024 року).
