МИКИТА ПЕРЕБИЙНІС

18 років, студент-другокурсник Факультету інформаційних технологій КНУ імені Тараса Шевченка; загинув від мінометних обстрілів у селі Романівка 6 березня 2022 року під час спроби родини евакуюватися з Ірпеня.

У 2014 році Микита разом із батьками й молодшою сестрою переїхав із рідного Донецька на Київщину, щоб урятуватися від російської навали. Єгор, один із університетських приятелів Микити, відгукнувся на згадку про юнака: «Я знав Микиту все своє життя. Усе життя Микита був для мене другом і наставником, завжди говорив, що все вийде та буде добре. Я не можу згадати жодного поганого вчинку або неприємного спогаду, пов’язаного з ним, адже він був чесною, цілеспрямованою й найпозитивнішою людиною, яку я коли-небудь зустрічав».

Найімовірніше, що рішення вивчати інформаційні технології юнак прийняв під впливом батька, який займався програмуванням. Після закінчення Технічного ліцею м. Києва Микита Перебийніс навчався за спеціальністю 121 «Інженерія програмного забезпечення» кафедри програмних систем і технологій Факультету інформаційних технологій КНУ. У вільний час, за спогадами батька, Микита полюбляв кататися велосипедами разом із родиною й відпочивати на свіжому повітрі.

Неповні два роки студентського життя Микити Перебийноса збіглися з періодом дистанційного навчання внаслідок поширення пандемії Covid-19. Проте навіть за такий короткий час хлопець запам’ятався щирістю й приязністю як одноліткам, так і людям старшого віку. Викладачі згадують Микиту, як розумного, сумлінного й працьовитого студента; одногрупники – пам’ятають, як доброго й чуйного друга, що ніколи не відмовить у допомозі або пораді. Одногрупник Андрій написав про загиблого підлітка: «За два роки спільного навчання ми стали хорошими друзями. Микита був позитивний, комунікабельний, із ним можна було весело провести час, поспілкуватися на різні теми». Другокурсниця Владислава зізнається: «Ми з ним спілкувалися не дуже багато, але при першому ж проханні він завжди був готовий допомогти мені й усім, кому потрібна була допомога. Також одним із найприємніших спогадів про нього є перша офлайн-зустріч на пікніку з іншими одногрупниками». Студент бакалаврату Факультету інформаційних технологій Андрій поділився, що «Микита завжди був веселою людиною, яка може підтримати будь-яку розмову».

За тиждень до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Сергій Перебийніс поїхав в окупований Донецьк, щоб доглядати за хворою на Covid-19 матір’ю. Після початку обстрілів російськими військовими житлових кварталів Ірпеня Микита взявся дбати про безпеку й повноцінний нічний сон своєї мами й молодшої сестрички: юнак пильнував за звуками повітряних тривог і вуличних боїв, регулярно будив і сповіщав рідних, коли потрібно було спускатися в укриття в підвалі будинку. Обставини загибелі Микити Перебийноса, його мами Тетяни й сестри Аліси – батько Сергій детально виклав в інтерв’ю репортерові The New York Times Ендрю Е. Крамеру. Реконструкція тих фатальних подій зі слів очевидців засвідчила, що родина декілька разів збиралася виїхати з Ірпеня, але через хворобу бабусі, а потім – і через танкові вуличні бої виїзд відклався аж на 6 березня 2022 року. Родина Перебийніс із п’яти осіб (сама Тетяна, обоє її батьків і син із донькою) майже дісталися в селі Романівці до евакуаційних автобусів, що розташовувалися за зруйнованим мостом. Поруч із Тетяною Перебийніс, її сином Микитою й донькою Алісою розірвалося дві міни: перша налякала родину й змусила шукати укриття під мостом, а друга – обірвала життя Микити й Аліси й смертельно поранила маму Тетяну. Після одержання результатів судмедекспертизи Сергій Перебийніс оприлюднив інформацію, що Микита навіть у ті найстрашніші хвилини намагався захистити молодшу сестричку: «удар основний осколковий прийняв на себе Микита, прикрив собою сестру». Підліток загинув від «множинних осколкових поранень – від голови до ніг».

Непоправна втрата дружини й дітей викликала в Сергія Перебийноса гіркий розпач і біль, тож чоловік зізнався, що почувається цілковито спустошеним: «залишився сам-один... будинок спорожнів... намагаєшся знайти своїх. Своїх, рідних. Яких більше немає. Будинку вже немає».

Особистим болем від утрати одногрупника поділився й другокурсник Андрій: «Дуже шкода, що його не стало... Я дуже сильно за ним сумую, бо він був тією людиною, із якою в будь-який момент можна було йти на край землі. Дуже товариський, веселий та розумний. Нам його не вистачає, і досі важко повірити, що його з нами немає. Стільки несказаних слів, стільки непрожитих моментів. А все це – через війну… Спочивай із миром, друже Микито!».

Колектив кафедри програмних систем і технологій Факультету інформаційних технологій КНУ висловлює глибоку скорботу й щирі співчуття родині й друзям Микити Перебийноса: «Це невиправна втрата, що назавжди закарбована в наших думках та серцях».

За фактом воєнного злочину й загибелі майже всієї родини Перебийніс Бучанська окружна прокуратура Київської області розпочала кримінальне провадження. Батько Микити, Сергій Перебийніс, прагне покарати винних у вбивстві найдорожчих йому людей і готує матеріали про загибель родини для позовів: до Європейського суду з прав людини (Страсбург, Франція) – проти держави росії; за підтримки Правозахисного фонду родини Джорджа Клуні «За справедливість» – проти безпосередніх винуватців трагедії.