АНТОН ЦЕДІК

«Еней», 27 років, молодший сержант резерву, стрілець-санітар 1-го відділення 1-го взводу спецпризначення 2-ї роти спецпризначення 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України, випускник історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка.

Героїчно загинув 29 серпня 2014 року при виході з Іловайського котла поблизу села Червоносільське Авмросіївського району Донецької області.

Студентом історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Антон Цедік був зарахований у 2005 році на заочну форму навчання. У 2012 році закінчив навчання, захистив дипломну роботу та здобув кваліфікацію бакалавра історії.

Володимир Паршевлюк у статті «Антон Цедік – воїн із лицарським серцем» зазначив, що навчатися на історичному факультеті КНУ Антон хотів ще зі шкільної лави. За його словами, любов до історії передалася від батька Ігоря Владиславовича. Хлопець добре навчався у школі. Він змалку багато читав і захоплювався історією. Після 7-го класу перевівся до Полтавського ліцею №1 імені Котляревського, по закінченню якого мріяв вступити на історичний факультет КНУ. Особливу зацікавленість юнака історією помітила і класна керівниця Галина Ямбих. У книзі спогадів «Антон «Еней» Цедік – правдива Душа в пошуках Істини» вона написала: «… любив дуже історію, читав системно, багато, цілеспрямовано, мав незвичне, нестандартне мислення, найбільше цікавився творами, що вперше були введені до Програми з української літератури, особливо про Голодомор. Антона цікавила громадянська позиція тих письменників, які мали в собі мужність розповісти про жахливі події Голодомору всьому світові». Ніна Кирпотіна, викладала Антону в ліцеї німецьку мову, але теж підкреслила його зацікавленість і давньою історією, і новітньою, і діяльністю видатних політиків та держаних діячів. Також вона у спогадах про свого учня наголосила, що він був відданий своїм націоналістичним переконанням, любові до рідних і до Батьківщини.

Антон прагнув не лише знати історію своєї країни, а й вміти за потреби захистити рідну землю. Хлопець був переконаний, що маючи такого сусіда, як росія, військовий досвід рано чи пізно знадобиться. У 2007 році юнак вирішив пройти строкову службу в армії. Був заступником командира взводу в/ч 3027 у званні молодшого сержанта. Читав своїм бійцям лекції з історії, пропагував здоровий спосіб життя, якого сам суворо дотримувався та попереджав про війну. Олекса Коба у матеріалі «Еней часів Майдану та Іловайська» зауважив: «Еріх Марія Ремарк казав, що в темні часи добре видно світлих людей. Саме тому, коли у «світлі» часи Антон Цедік попереджав про війну, що насувається зі Сходу, більшість друзів сприймали його слова несерйозно».

Університетський друг Антона Василь Понамарев сказав, що не кожен із нас за все своє життя проживе й осягне те, що пізнав він (Антон Цедік) за відведений йому час. Антон не боявся діяти, помилятися, підійматися й далі йти, ніколи не занепадав духом.

«Він завжди боровся за правду. Кривди не терпів», – розповіла мати героя Ольга Цедік Новинам Полтавщини. Серед документів сина, які вона зберігає є Кодекс воїна. Два пункти у ньому виділено маркером: «не мирися зі злом, зло, що залишається без покарання, збільшується, провина на тому, хто залишив його непокараним» та «ціни Волю, прагни до Неї. Краще померти стоячи, ніж жити на колінах», – написав «Український тиждень».

Прагненя відстояти правду, захистити право на вільне життя і європейський вибір розвитку України взимку 2013-2014 рр. привели Антона Цедіка на Майдан. Він був активним учасником Революції. Володимир Черкаський, який навчався разом Антоном в КНУ імені Тараса Шевченка, пригадав, що після Майдану Еней і далі опановував військову справу.

З початком російської збройної агресії проти України вирішив йти до добровольчого батальйону. У травні потрапив у «Дніпро-1». Ольга Цедік розказала: «Про своє рішення Антон повідомив телефоном Сказав: «Їду в «Дніпро». Знала: якщо зупинятиме його, зробить лише гірше, а тому відповіла, що це гідний і правильний вчинок – іти боронити свій народ та землю». У «Дніпрі» Еней пробув недовго. Повернувся. Пройшов вишкіл у Нових Петрівцях (в/ч 3027) після якого воював у складі батальйону «Донбас». Був прийнятий на службу 19 липня 2014 року. Брав участь у визволенні Бахмута, Лисичанська, Попасної, Іловайська. Загинув при виході з Іловайського котла 29 серпня 2014 року. Їхав у кузові автомобіля КрАЗ, коли російсько-терористичні формування відкрили вогонь по колоні. Антон Цедік загинув від кулеметної черги. За день до загибелі Еней зателефонував матері. «28 серпня я востаннє говорила з Антоном по телефону. Це було о пів на десяту. Він зателефонував сам, сказав, що мають оголосити «тишу» й зв’язку деякий час не буде, щоб я не хвилювалася й не телефонувала йому доти, допоки він сам не вийде на зв’язок», – поділилася спогадом про останню телефонну розмову з сином мати Антона.

Побратим Енея Богдан Киреченко розповів подробиці тих подій, «коли дали команду на «зелений коридор», то здогадувалися, що без бою та розстрілу нічого не відбудеться. На в’їзді в Червоносільське росіяни почали розстрілювати колону з усієї наявної зброї, з підготовлених та пристріляних позицій… Не стріляли хіба що з ПМ. Працювали із САУ, танків, турів, «утьосів», ККМ. Працювали снайпери й різнокаліберні міномети. Перші машини загорілись. Утворився затор. Почався розстріл автівок, які стояли. У цьому пеклі загинуло багато бійців, разом із ними пішов із життя й Антон Цедік».

Батьки відмовлялися вірити в найгірше: «Ждали п'ятницю, суботу, та зв'язку з ним не було. До нас подзвонив старшина роти. Кілька разів намагався сказати, що Антон загинув, але я не вірила». Ольга Миколаївна та Ігор Владиславович Цедіки до кінця зберігали надію на те, що їхній син живий.

Останній промінь надії згас після телефонного дзвінка з Дніпропетровська: батьків запросили на впізнання тіла. Спогади батька про той страшний день опублікувала Газета по-українськи «На опізнання сина їздив у Дніпропетровськ 6 вересня. Ходив сам, жінку не пустив. Там була жахлива картина – всі обгорілі, понівечені. Тільки чотири тіла цілих, серед них і Антон. Решта 90 – частинами. Антона опізнали за зліпком зубів. Незадовго до війни він робив капу для захисту зубів, залишився зліпок».

Випускник філософського факультету КНУ Андрій Іллєнко у своєму ФБ-дописі зазначив: «Коли бійця оголошують пропалим безвісти, надія живе до останнього. Але сумна звістка підтвердила найстрашніші здогадки. Антон Цедік, наш побратим, свободівець з Деснянського району Києва, загинув в бою з московськими окупантами на Східному фронті. Він воював у батальйоні «Донбас». Останній допис на сторінці Антона – «Коли ти серцем приймеш меча – нехай Одін зустріне тебе! Вічна слава Герою!»

Один з найкращих друзів «Енея» Тарас Лелюх «Сварог» (батальйон «Азов») у книзі «Антон «Еней» Цедік – правдива Душа в пошуках Істини» підкреслив, що Антон ніколи не боявся смерті, казав про неї: «Не важливо, де і коли, а важливо, як і за що!». Зі зброєю в руках, героїчно захищаючи незалежність і територіальну цілісність України він віддав своє життя.

Від імені колективу Шевченкового університету у листі-співчутті батькам Антона Цедіка від 29.09.2014 виконувач на той час обов'язки декана історичного факультету Андрій Пижик написав: «У нашій пам’яті Антон завжди залишиться високим, білявим, усміхненим, зацікавленим істориком, гарним співрозмовником, надійним другом. Ваш син загинув як Герой. А Герої не вмирають – вони живуть вічно у пам’яті свого народу. Ми збережемо пам’ять про Антона Цедіка в наших серцях. Україна переможе, бо за її цілісність і незалежність встають зі зброєю в руках Патріоти. Патріоти своєї Землі, свого Народу. Вічна слава Антону! Слава Україні! Слава Героям! Україна переможе!»

Шевченківці бережуть пам'ятають про подвиг «Енея». У музеї історії Університету розміщено експозицію, присвячену Антону Цедіку та ще одному Герою-шевченківцю – Святославу Горбенку, які загинули у 2014 році. Про них згадано у другому томі монографії «Історія Київського університету». У сьомі роковини загибелі Антона Цедіка випускниця історичного факультету КНУ Катерина Галушка опублікавала на своїй сторінці у Фейсбуку присвячений йому допис: «У нас з тобою був однаковий шлях. Полтава. Активізм. Київський національний університет. Історичний факультет. Війна. Різниця в тому, що я – жива. А щоб жила у вільній країні я та тисячі інших – загинув ти. Тебе підступно убив росіянин чи хтось з терористів під Іловайськом... Тож замість побачити тебе в коридорах університету – я бачила твій портрет на дверях деканату. Тепер я ходжу вулицею названою в твою честь. Тепер до твого портрета приношу соняхи. Ми не знайомі. Та я знаю тебе. І можливо ти знав би мене… Якби не війна. Якби не росія».

Щоби такі жертви не виявилися марними, а нашим дітям не довелося повторювати «якби не війна, ‘’якби не росія’’», ми маємо, наслідуючи приклад наших Героїв, своєю працею і гідними вчинками творити історію Великої Перемоги України, бо, як писав полковник Євген Коновалець, «Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців».

Нагороди Антона Цедіка:

• Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно, Указ Президента України від 27.11.2014 №892/2014);
• Відзнака УПЦ КП — Медаль «За жертовність і любов до України» (посмертно, Указ Патріаха №7781 від 18.11.2015 р.);
• Нагрудний знак Полтавської обласної ради «За вірність народу України» І ступеня (посмертно, 19.08.2015 р.);
• Пам’ятний нагрудний знак «Іловайським-2014» (посмертно, 28.08.2015 р.);
• Відзнака Президента України – Медаль «За участь в антитерористичній операції» (посмертно Указ Президента України від 17 лютого 2016 року, № 53/2016);
• Орден Всеукраїнського союзу ветеранів АТО «Лицарський хрест добровольця (посмертно, 14.10.2016 р.).