Новини

«Молися, сину: за Вкраїну»: у ННІФ відкрили алею пам’яті загиблих філологів	01.04.2025
Всього : Фотографія : У дворику Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка з’явилася алея пам'яті студентів, випускників, працівників ННІ філології, які загинули у російсько-українській війні. Її відкрили 31 березня 2025 року до традиційного Дня філолога КНУ, який відзначають 29 березня. «Знаменно, що віднині частина душі й нескореного українського духу наших полеглих Героїв-філологів знаходиться в одній площині із Тарасовою вербою. Тією, що Шевченко привіз на Кос-Арал з України й що виросла посеред каміння та степу як символ його нескореної душі. І саме в нашому дворику у 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, ми посадили пагін тієї Тарасової верби. Наші захисники мов та верба. Святослав Горбенко, Денис Антіпов, Андрій Лісяк, Володимир Мукан, Ігор Воєводін, Анастасія Мар'янчук, Тарас Ілля – це нескорена полегла частина душі українців, філологів. Їхні імена відомі всім, хто навчається й працює в Інституті. Ми свято бережемо пам'ять про них. Але хочеться, щоб, відвідуючи дворик нашого осередку, викладачі, студенти, працівники, гості схиляли голови на знак пошани Героїв, оживляли їх щоразу своїм словом і спомином», – сказав директор ННІФ Григорій Семенюк, відкриваючи меморіал. «Символічно, що в Інституті, куди приходять викладати й вивчати Слово, українське Слово, відкрито алею пам’яті. Слово сильніше за зброю. Саме в час війни ті, хто вивчав і пізнав Слово, поставили в пріоритет захищати Батьківщину. Університетська родина ніколи не забуватиме того, що викладачі, студенти й випускники зробили для нас. Вшанування полеглих шевченківців – наш обов’язок», – висловилася проректорка зі зв'язків з громадськістю Олена Добржанська, яка долучилася до відкриття алеї пам’яті разом із проректором з гуманітарних питань Тарасом Компанцем. «До війни, до 2014 року, слово «герой» для мене асоціювалося з людиною ближче до середніх літ, із кремезною статурою, надзвичайної фізичної сили. Але виявилося, що це не так. Тут, на алеї, на фото Герої-філологи. Це юні дівчата та хлопці. Вони не є кремезними. Вони мали плани, мріяли. Але війна зруйнувала все це. Вони взяли до рук зброю, щоб відстояти право мріяти, вільно жити на своїй землі. Їхня сила – відважність, нескорений дух, сильне відчуття обов’язку перед Батьківщиною. Низький уклін їм, шана рідним – батькам, сестрам, дружині та дітям», – сказала на відкритті завідувачка кафедри фольклористики, волонтерка Олеся Наумовська. До відкриття алеї пам’яті долучилися батьки Ігоря Воєводіна, двадцятирічного студента-японіста із позивним «Стіч», який героїчно загинув 19 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кремінна на Луганщині. «Наш Ігор обрав навчання на японістиці. Цей вибір був для нас несподіваним. Але Ігор вірив, що це хоч і непросто, але перспективно. З початком повномасштабного вторгнення Ігор зробив ще один вибір – захищати Україну зі зброєю в руках. Це було сформованим і стійким бажанням сина. Колись йому наставник сказав, що справжній воїн той, хто досяг вищого мистецтва, тоді коли пізнав смерть. Наш Ігор, як і всі полеглі воїни тут, – Герої й вони залишаються в серцях рідних навіки живими. Ми вдячні університетській родині за пам’ятні заходи, бо вони оживлюють захисників в інститутському колі, серед молоді», – сказав батько Олег Воєводін. Дружина Володимира Мукана Анна зауважила: «Про таких людей кажуть: цвіт нації, національний генофонд. Це найвідданіші сини й доньки України, які в мирний час мали б розбудовувати Україну, бути провідниками її революційного розвитку. А в час небезпеки – саме вони, люди, яким було що втрачати, – стали до оборони держави. Вони не побоялися взяти на себе відповідальність за всіх нас. Ми завдячуємо їм нашим сьогоденням. Ця алея – це вислів вдячності й поваги до подвигу Героїв-філологів. Для нас, рідних загиблих, це ще одне місце, де вони оживають». Тридцятип’ятирічний лейтенант Володимир Мукан із позивним «Блискавка» мріяв про мирне життя, але тільки на умовах перемоги України: «Адже ми захищаємо не просто свою територію, а філософію свого життя. Росіяни хочуть, аби нас просто не було. А ми хочемо бути. І компромісу тут немає». Володимир загинув 29 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання під Бахмутом. На відкритті також були рідні Анастасії Мар’янчук – мама Оксана та старша сестра. Анастасія – 21-річна парамедикиня із позивним «Троя», сержантка, захищала українське небо й рятувала побратимів під Бахмутом. Вона загинула 18 березня 2024 року в н. п. Часів Яр Бахмутського району Донецької області від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання. Був на пам’ятному заході й друг Дениса Антіпова – Олег Слабоспицький. Денис Антіпов мав 32 роки. Був лейтенантом аеророзвідки. Мав непохитну віру в Україну й у її світле майбутнє. Героїчно загинув 11 травня 2022 року в ході оборонного бою поблизу села Довгеньке Ізюмського р-ну Харківської області. А ще на алеї з табличок дивиться на нас Святослав Горбенко, який відкриває алею, адже ще у 2014 році став на захист України. Його позивний – «Скельд». Дев’ятнадцятирічний Герой загинув 3 жовтня 2014 року. Під час бою за Донецький аеропорт був смертельно поранений осколком танкового снаряда, коли рятував травмованого побратима. Святослав був наймолодшим з кіборгів. Нагороджений званням Героя України посмертно. Усміхається на алеї й Андрій Лісяк. Двадцятитрирічний студент, а згодом – доброволець, неабияк цікавився історією України. У нього текла кров козаків, адже сам родом із Запоріжжя. Він героїчно загинув 3 лютого 2023 року на Донецькому напрямку. Останнім йде на алеї Тарас Ілля. Він воював на Курщині. Загинув 18 вересня 2024 року в населеному пункті Медвежжя Курської області. Йому б писати поезію… Насамкінець заходу присутні послухали псалми у виконанні працівників Центру фольклору та етнографії, гурту «Стодивниці». Жалобні пісні заторкнули найпотаємніші струни душі кожного. Слава Героям! Вічна та світла їм пам’ять… Алею пам'яті у дворику філологів облаштовано за сприяння Спілки випускників КНУ та друзів Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За інформацією Відділу зв'язків з громадськістю ННІ філології імені Володимира Мукана Довідково: Станом на сьогодні у російсько-українській війні Університет втратив 19 студентів та курсантів. Їхні імена та десятків полеглих співробітників і випускників внесені до Віртуального меморіалу пам'яті загиблих шевченківців «Герої не вмирають». Якщо ви маєте інформацію про Героїв, можете поділитися спогадами чи світлинами, зробити це можна через форму: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdG-FcCCWHz5v7S-gy8eRfRGxcODEE-SqsYikZiI-daoKwkyw/viewform. «Герої не вмирають!» – кажемо ми, коли у вічність відходять ті, чиї історії ми не маємо права забути, хто житиме у наших спогадах, пам’ять про кого стукатиме у наші серця… Центр комунікацій

«Молися, сину: за Вкраїну»: у ННІФ відкрили алею пам’яті загиблих філологів

01.04.2025

Всього : Фотографія :

У дворику Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка з’явилася алея пам'яті студентів, випускників, працівників ННІ філології, які загинули у російсько-українській війні. Її відкрили 31 березня 2025 року до традиційного Дня філолога КНУ, який відзначають 29 березня.

«Знаменно, що віднині частина душі й нескореного українського духу наших полеглих Героїв-філологів знаходиться в одній площині із Тарасовою вербою. Тією, що Шевченко привіз на Кос-Арал з України й що виросла посеред каміння та степу як символ його нескореної душі. І саме в нашому дворику у 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, ми посадили пагін тієї Тарасової верби. Наші захисники мов та верба. Святослав Горбенко, Денис Антіпов, Андрій Лісяк, Володимир Мукан, Ігор Воєводін, Анастасія Мар'янчук, Тарас Ілля – це нескорена полегла частина душі українців, філологів. Їхні імена відомі всім, хто навчається й працює в Інституті. Ми свято бережемо пам'ять про них. Але хочеться, щоб, відвідуючи дворик нашого осередку, викладачі, студенти, працівники, гості схиляли голови на знак пошани Героїв, оживляли їх щоразу своїм словом і спомином», – сказав директор ННІФ Григорій Семенюк, відкриваючи меморіал.

«Символічно, що в Інституті, куди приходять викладати й вивчати Слово, українське Слово, відкрито алею пам’яті. Слово сильніше за зброю. Саме в час війни ті, хто вивчав і пізнав Слово, поставили в пріоритет захищати Батьківщину. Університетська родина ніколи не забуватиме того, що викладачі, студенти й випускники зробили для нас. Вшанування полеглих шевченківців – наш обов’язок», – висловилася проректорка зі зв'язків з громадськістю Олена Добржанська, яка долучилася до відкриття алеї пам’яті разом із проректором з гуманітарних питань Тарасом Компанцем.

«До війни, до 2014 року, слово «герой» для мене асоціювалося з людиною ближче до середніх літ, із кремезною статурою, надзвичайної фізичної сили. Але виявилося, що це не так. Тут, на алеї, на фото Герої-філологи. Це юні дівчата та хлопці. Вони не є кремезними. Вони мали плани, мріяли. Але війна зруйнувала все це. Вони взяли до рук зброю, щоб відстояти право мріяти, вільно жити на своїй землі. Їхня сила – відважність, нескорений дух, сильне відчуття обов’язку перед Батьківщиною. Низький уклін їм, шана рідним – батькам, сестрам, дружині та дітям», – сказала на відкритті завідувачка кафедри фольклористики, волонтерка Олеся Наумовська.

До відкриття алеї пам’яті долучилися батьки Ігоря Воєводіна, двадцятирічного студента-японіста із позивним «Стіч», який героїчно загинув 19 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кремінна на Луганщині. «Наш Ігор обрав навчання на японістиці. Цей вибір був для нас несподіваним. Але Ігор вірив, що це хоч і непросто, але перспективно. З початком повномасштабного вторгнення Ігор зробив ще один вибір – захищати Україну зі зброєю в руках. Це було сформованим і стійким бажанням сина. Колись йому наставник сказав, що справжній воїн той, хто досяг вищого мистецтва, тоді коли пізнав смерть. Наш Ігор, як і всі полеглі воїни тут, – Герої й вони залишаються в серцях рідних навіки живими. Ми вдячні університетській родині за пам’ятні заходи, бо вони оживлюють захисників в інститутському колі, серед молоді», – сказав батько Олег Воєводін.

Дружина Володимира Мукана Анна зауважила: «Про таких людей кажуть: цвіт нації, національний генофонд. Це найвідданіші сини й доньки України, які в мирний час мали б розбудовувати Україну, бути провідниками її революційного розвитку. А в час небезпеки – саме вони, люди, яким було що втрачати, – стали до оборони держави. Вони не побоялися взяти на себе відповідальність за всіх нас. Ми завдячуємо їм нашим сьогоденням. Ця алея – це вислів вдячності й поваги до подвигу Героїв-філологів. Для нас, рідних загиблих, це ще одне місце, де вони оживають». Тридцятип’ятирічний лейтенант Володимир Мукан із позивним «Блискавка» мріяв про мирне життя, але тільки на умовах перемоги України: «Адже ми захищаємо не просто свою територію, а філософію свого життя. Росіяни хочуть, аби нас просто не було. А ми хочемо бути. І компромісу тут немає». Володимир загинув 29 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання під Бахмутом.

На відкритті також були рідні Анастасії Мар’янчук – мама Оксана та старша сестра. Анастасія – 21-річна парамедикиня із позивним «Троя», сержантка, захищала українське небо й рятувала побратимів під Бахмутом. Вона загинула 18 березня 2024 року в н. п. Часів Яр Бахмутського району Донецької області від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання.

Був на пам’ятному заході й друг Дениса Антіпова – Олег Слабоспицький. Денис Антіпов мав 32 роки. Був лейтенантом аеророзвідки. Мав непохитну віру в Україну й у її світле майбутнє. Героїчно загинув 11 травня 2022 року в ході оборонного бою поблизу села Довгеньке Ізюмського р-ну Харківської області.

А ще на алеї з табличок дивиться на нас Святослав Горбенко, який відкриває алею, адже ще у 2014 році став на захист України. Його позивний – «Скельд». Дев’ятнадцятирічний Герой загинув 3 жовтня 2014 року. Під час бою за Донецький аеропорт був смертельно поранений осколком танкового снаряда, коли рятував травмованого побратима. Святослав був наймолодшим з кіборгів. Нагороджений званням Героя України посмертно.

Усміхається на алеї й Андрій Лісяк. Двадцятитрирічний студент, а згодом – доброволець, неабияк цікавився історією України. У нього текла кров козаків, адже сам родом із Запоріжжя. Він героїчно загинув 3 лютого 2023 року на Донецькому напрямку.

Останнім йде на алеї Тарас Ілля. Він воював на Курщині. Загинув 18 вересня 2024 року в населеному пункті Медвежжя Курської області. Йому б писати поезію…

Насамкінець заходу присутні послухали псалми у виконанні працівників Центру фольклору та етнографії, гурту «Стодивниці». Жалобні пісні заторкнули найпотаємніші струни душі кожного.

Слава Героям! Вічна та світла їм пам’ять…

Алею пам'яті у дворику філологів облаштовано за сприяння Спілки випускників КНУ та друзів Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

За інформацією Відділу зв'язків з громадськістю ННІ філології
імені Володимира Мукана

Довідково:

Станом на сьогодні у російсько-українській війні Університет втратив 19 студентів та курсантів. Їхні імена та десятків полеглих співробітників і випускників внесені до Віртуального меморіалу пам'яті загиблих шевченківців «Герої не вмирають».

Якщо ви маєте інформацію про Героїв, можете поділитися спогадами чи світлинами, зробити це можна через форму: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdG-FcCCWHz5v7S-gy8eRfRGxcODEE-SqsYikZiI-daoKwkyw/viewform.

«Герої не вмирають!» – кажемо ми, коли у вічність відходять ті, чиї історії ми не маємо права забути, хто житиме у наших спогадах, пам’ять про кого стукатиме у наші серця…

Центр комунікацій