Новини

У КНУ 12 березня відбувся круглий стіл «Львівський псевдособор у контексті російської імперської політики». Учасники заходу обговорили події березня 1946 року як операцію радянських спецслужб, спрямовану на знищення Греко-католицької церкви, у якій окупаційна влада вбачала світоглядну та націотворчу загрозу.

Ця тема набуває особливої актуальності в часи війни, коли частина українського Донбасу з його міцно вкоріненими греко-католицькими громадами окупована тим самим ворогом. У широкому сенсі йдеться про збереження національної пам’яті та історичні уроки.

 

Круглий стіл «Львівський псевдособор у контексті російської імперської політики» організований КНУ імені Тараса Шевченка спільно з Українським інститутом національної пам’яті, Інститутом історії Церкви Українського католицького університету та Галузевим державним архівом СБУ.  

Захід відбувся за участі Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука). Гостями Червоного корпусу Університету стали історики, експерти, представники державної влади, духовенство.

Предстоятель УГКЦ у вітальному слові назвав захід важливою інтелектуальною подією і подякував Шевченковому університету – «цьому храму науки» – за багаторічну співпрацю та підтримку наукових дискусій.

За словами Блаженнішого Святослава, сучасні дослідження подій 1946 року стали можливими завдяки відкриттю архівів у період незалежності України.

«Саме на основі дослідження джерел ми спростовуємо сьогодні пропагандистські міфи, які ще продовжують циркулювати», – сказав Предстоятель УГКЦ, аналізуючи псевдособор 1946 року, що задекларував «возз’єднання» Греко-католицької церкви з Російською православною церквою, а фактично – ліквідацію інституції, яка мала виразне національне обличчя і була осередком спротиву чужорідному режиму.

«Ті, хто вживає поняття «Львівський собор», на жаль, досі перебувають у рамках совєтської пропаганди. Очевидно, що ця подія не мала жодного церковного характеру. Насправді це була спецоперація радянських спецслужб. Тому від слова «ліквідація» ми не маємо наміру втікати, бо саме такою і була мета, – сказав Блаженніший Святослав. – Ліквідувати не вдалося, але спецоперація з ліквідації Церкви відбулася. І це засвідчують архіви. Але цю тему ще потрібно досліджувати. Чимало нещодавно розкритих документів потребують окремої уваги».

Ректор КНУ Володимир Бугров, звертаючись до учасників заходу, підкреслив, що історичні дослідження допомагають суспільству скласти об’єктивну та повноцінну картину минулого: «Я щиро тішуся, що навіть у нинішні скрутні часи ми проводимо такі глибокі наукові розвідки, бо наука – це жива тканина нашої пам’яті».

Модератор заходу – в.о. декана Історичного факультету КНУ Тарас Пшеничний наголосив на тому, що наукові дослідження мусять ґрунтуватися передусім на пошуку правди.

«Ми знаходимося нині в такому інформаційному просторі, де дуже багато інтерпретацій різних фактів. Тому важливо наживо поспілкуватися про нашу історію. Я пригадую слова Блаженнішого Любомира (Гузара): «Якщо ми не говоритимемо про свою історію, дивлячись один одному в очі, то буде зле, коли про неї говоритимуть поза нашими очима». Ці слова містять засадничий сенс для нас, істориків», – зауважив Тарас Пшеничний.

З доповідями перед учасниками круглого столу виступили: Олег Турій (УКУ), Олександр Лисенко (ІІУ НАНУ), Ігор Каретников (УІНП), Світлана Гуркіна (УКУ), Наталія Сердюк (ГДА СБУ), о. Михайло Михайлець (Ужгородська греко-католицька богословська академія ім. Блаж. Теодора Ромжі).

Спікери розповіли про причини та передумови «Львіського псевдособору», механізми знищення ГКЦ, виживання Церкви у підпіллі за так званого «катакомбного періоду» і загалом про асиміляторську політику росії, спрямовану на знищення основ духовного життя українського суспільства. 

Доповідачі також провели паралелі із сучасністю, адже нині на окупованих землях України російська влада один до одного повторює методи сталінського режиму упокорення. До 2014 року Донецько-Харківський екзархат УГКЦ налічував близько 70 громад і понад 100 тисяч вірян. Однак після окупації на цій території Донбасу діяльність УГКЦ заборонена, а священнослужителі та віряни піддаються репресіям і депортаціям.  

Все те, що відбувається сьогодні на окупованих територіях, насправді є нищенням мережі громадянського суспільства. Та попри все стагнації Церкви немає, стверджує Блаженніший Святослав.

«На жаль, не можу більше вам сказати, як сьогодні функціонують греко-католицькі громади в окупації. Але стагнації нашого церковного життя ми не бачимо. Так, останній греко-католицький священник був змушений виїхати з Донецька в січні 2023 року. Наш кафедральний собор у Донецьку – Храм Покрови Пресвятої Богородиці нині стоїть зачинений: одного дня віряни прийшли до нього, але знайшли двері опечатаними. Тобто собор стоїть, громада є, але легальної діяльності УГКЦ немає. Хоча ця парафія була однією з перших зареєстрованих ще за Михайла Горбачова, який, повернувшись після візиту до Ватикану, дав дозвіл реєструвати греко-католицькі громади. Тобто навіть те, що в Радянському Союзі дозволяли, сьогодні на окупованих територіях забороняють, – розповів Предстоятель УГКЦ. – Але думаю, що Церква виживе і за таких обставин, як виживала у часи сталінських гонінь. Сьогоднішній круглий стіл оживляє в пам’яті трагедію 80-літньої давнини. Переосмислення тих подій мусить нас навчити, як нам сьогодні жити й діяти – і як віруючим людям, і як громадянам України».

Парадоксально, але в історичній ретроспективі «Львівський псевдособор», що мав на меті ліквідацію ГКЦ, певною мірою сприяв порятунку Церкви: вона не стала ручним знаряддям КДБ, згуртувала навколо себе стоїків, зберегла репутацію і стійкий імідж. Саме тому, згідно з соціологічними опитуваннями, УГКЦ й сьогодні має високий рівень довіри в суспільстві.

Та історія не буває безликою. За кожним «історичним уроком» стоять конкретні людські життя й понівечені долі. Такою є ціна спротиву з будь-яким тоталітарним режимом. Ми завжди маємо про це пам’ятати, щоб не припускатися нових помилок, підсумував Тарас Пшеничний.

 

Центр комунікацій