Новини

Головною консолідуючою подією, довкола якої формуватиметься наш історичний гранд-наратив, є сучасна російсько-українська війна. Таке переконання висловив під час зустрічі зі студентами Шевченкового університету відомий історик, співавтор YouTube-каналу «Історія Без Міфів», випускник Історичного факультету КНУ Владлен Мараєв. Зустріч, організовану НТС Історичного факультету, модерувала студентка 1 курсу Софія Боднар.

Появу українського гранд-наративу пов’язують з іменем Михайла Грушевського – його концепція стала теоретичним та історичним підґрунтям українського політичного проєкту кінця XIX – початку XX століття та утвердження ідеї незалежної Української держави.

«Михайло Грушевський дійсно писав гранд-наратив – “Історію України-Руси”, намагаючись документально як науковець довести, що Україна – це пряме історичне продовження Руси середньовічної, – нагадує Владлен Мараєв. – Але репресії з боку совєцьких каральних органів, а потім передчасна смерть завадили йому завершити свою роботу. Під час більш ніж п’яти років вимушеної еміграції він практично не мав змоги працювати над цією книгою… Вона завершується 1650-ми роками, величезний пласт історії залишився не охопленим. Крім того, ця робота писалася з кінця XIX століття до 1930-х років і, з точки зору сучасної науки, значною мірою застаріла».

Пізніші спроби формування цілісного погляду на українську історію були максимально заідеологізовані й рясніли радянськими пропагандистськими міфами. «Що ближчими до нашого часу були історичні періоди, то більше в них було пропаганди», – додає історик.

Після проголошення Незалежності науковці виконали колосальну роботу з позбавлення нашої історії від ідеологічних спотворень та радянської цензури, дослідження раніше закритих архівів і джерел. Завдяки цьому побачили світ нові наукові праці, підручники, енциклопедії та науково-популярні видання. Проте ця робота ще не завершена, не позбавлена помилок і неточностей та має бути продовжена новими поколіннями науковців.

«По суті, ми й досі не маємо сучасного гранд-наративу», – констатує Владлен Мараєв. Впоратися з його написанням може лише великий колектив істориків, до того ж це справа кількох десятиліть.

«Тривалий час ми не мали своєї держави, і культуру пам’яті нам намагалися нав’язати інші – ті, кому це було вигідно, – зазначає історик. – Консолідуючою подією для українців тривалий час виступала доба козаччини, зокрема Хмельниччина, козацький міф, тому що козацька історія в суспільному сприйнятті значною мірою сформована народницькою літературою XIX століття, а не реальною історією XVII–XVIII століть. Перші українські письменники й поети, які писали народною українською мовою, понесли цей міф у маси». Вони створили образ козака-захисника української землі, гетьманів-державотворців, Хмельниччини як найуспішнішого повстання, численних військових перемог.

Коли до влади прийшов більшовицький режим, нові керманичі спробували зробити консолідуючими подіями для українців Жовтневий переворот 1917 року, а після Другої світової війни – пам’ять про неї. За часів української Незалежності спотворені уявлення про «Велику Вітчизняну війну» працювали на зміцнення кремлівського імперського міфу, зрештою використаного політиками і пропагандистами для легітимізації російського вторгнення.

«Російська пропаганда повторює, що України ніколи не було до 1991 року, що після розпаду Совєцького Союзу ми з барського плеча отримали свою державу й нічого особливого для цього не зробили. Це абсолютно хибні тези, які перекреслюють боротьбу попередніх поколінь українців – від козацьких часів до УПА, до українських дисидентів», – нагадує гість.

Однак сьогоднішня війна за незалежність України деконструювала цей пропагандистський міф. Власне, військово-політичне керівництво РФ наважилося на відкрите вторгнення саме тоді, коли зрозуміло, що Україна остаточно виходить з-під російського впливу і що нове покоління зорієнтованих на Європу українців ніколи не ностальгуватиме ані за Радянським Союзом, ані за його послідовниками.

На жаль, розповіді про Україну як абсолютно нове і не надто життєздатне державне утворення знайшли свою аудиторію й на Заході. «У лютому-березні 2022 року мало хто із західних політиків вірив, що наша країна вистоїть, – нагадує Владлен Мараєв. – Вважали, що трапиться щось на зразок польської кампанії Гітлера 1939 року або, можливо, аншлюсу Австрії, що буде як у Чехії в березні 1939-го».

Але все сталося інакше – Україна вистояла проти значно більшого за територією й військовою потугою агресора. «Думаю, тепер історики виходитимуть з того, що саме ця війна буде консолідуючим фактором для українців і новим національним міфом. Нація і національна ідентичність значною мірою базуються на міфі», – наголосив дослідник.

Нині наш досвід вивчають інші держави, в України з’явилися сучасні молоді герої, багато наших співвітчизників віддали життя за незалежність України, і з кожним новим зведенням із російсько-українського фронту символи Другої світової все далі відходитимуть на другий план. Водночас буде остаточно поховано оновлений проєкт зі створення «радянської людини», який Кремль намагається втілити під гаслами про «адін народ».

Втім, протидія російським імперським міфам і сьогодні залишається на порядку денному. Нам доведеться усіма мовами та з усіх можливих трибун, платформ і майданчиків, передусім міжнародних, спростовувати тези російської пропаганди, на яку сьогодні працює й російська нафта, й російський спорт, і російське мистецтво, й російська академічна історіографія. Перемога у війні наративів не менш важлива за успіхи української зброї.

 

Центр комунікацій