Новини

Від вибуху на Чорнобильській АЕС минуло сорок років, проте щоразу у квітні ми подумки повертаємося до тих трагічних подій. Своїми спогадами про пекельну весну 1986-го поділився відомий український вчений Борис Лещенко, на той час – доцент кафедри ядерної фізики КДУ.

 

З перших днів співробітники кафедри та Проблемної лабораторії ядерної фізики Київського державного університету брали участь у ліквідації наслідків аварії. «Нас залучали як експертів, – розповідає Борис Лещенко. – Крім того, ми проводили лекції в 30-кілометровій зоні – роз’яснювали, що таке радіація. Бо немає гіршого ворога, ніж невідомість. Найактивнішу участь в таких просвітницьких візитах брали Геннадій Олександрович Прокопець і Сергій Пантелеймонович Сітько. Я теж багато разів виїжджав читати лекції ліквідаторам та місцевим мешканцям».

Колір небезпеки

Що таке радіація і як від неї убезпечитись? Яка вона на смак і колір? Більшість ліквідаторів не мали про це жодного уявлення. «Під час однієї з таких поїздок міліціонер на КПП мене запитав: чому у нього за кілька годин роботи респіратор став брунатно-червоним? Це відбулося під впливом радіоактивного йоду, який він вдихав і видихав увесь цей час», – пригадує Борис Юхимович.

За безпрецедентне злочинне недбальство люди платили своїм здоров’ям і життям, рятуючи світ від розбурханого атому. Після пекельної зміни втомлені ліквідатори не просто отримували небезпечні дози, а й самі ставали джерелом радіоактивного опромінення. «Поблизу КПП «Дитятки» їх «мили» в імпровізованих басейнах і переодягали, а забруднений одяг скидали в спеціальні ями. Коли хлопці виходили з басейну, я стояв поруч і проводив роз’яснювальні бесіди, –ділиться спогадами Борис Лещенко. – До КПП ліквідаторів підвозили на бойовій техніці, обвішаній захисними свинцевими плитами».

Серед цих мужніх хлопців було багато військовозобов’язаних запасу, які до аварії працювали охоронцями, будівельниками, водіями на звичайних підприємствах, тож ніколи досі не стикались із такою небезпекою. Лектори допомагали їм «побачити» цього невидимого ворога та мінімізувати його вплив.

Загрозу до кінця не усвідомлювали ані в Києві, ані в Іванкові, ані в Копачах – за кілька кілометрів від станції, де Лещенку доводилося читати лекції (іноді – по три на день). Науковці брали з собою дозиметри – так звані «олівці», проте не мали жодних посвідчень чи інших офіційних документів про відрядження до епіцентру лиха. 

Про евакуацію з 30-кілометрової зони тоді ще не йшлося, тож ці рятувальні бесіди приходили послухати й доярки з місцевої ферми, й чоловіки, які завантажували пісок до вертольотів, що мали скинути його у жерло зруйнованого четвертого енергоблоку. Люди не розуміли, що навіть пил з тих «вертушок» був смертельно небезпечним. 

Нашим цукром не гребували

Ще одне питання, на яке не було однозначної відповіді, стосувалося споживання місцевих продуктів. Можна їх їсти чи ні? Наші фізики допомагали визначати безпечність харчів, які постачали на український ринок та до інших союзних республік. Починаючи з квітня, Проблемна лабораторія ядерної фізики КДУ, яку на той час очолював Володимир Майданюк, майже рік займалася вимірюванням радіоактивного забруднення в продуктах.

«Якось привезли поміряти цукор. Терміново. Бо велику його партію вже завантажили в вагони – відправляти до Москви», – пригадує Борис Лещенко. Навіть тоді російські шлунки не гребували українськими харчами…

Від швидких нейтронів – до безпечних АЕС

Лабораторія та кафедра ядерної фізики, яку в 1986 році очолював Василь Стрижак, мала унікальне для України обладнання та величезний досвід в галузі ядерних досліджень, накопичений з моменту її створення 1945 року. Історію кафедри Борис Лещенко може відтворити по пам’яті. Починаючи з 1957 року, він пройшов шлях до старшого наукового співробітника Проблемної лабораторії та доцента кафедри ядерної фізики, де працював до 2005 року включно. Викладав у КНУ та Київському політесі, написав низку підручників, один з яких – «Ядерна й нейтронна фізика з розв’зками задач» – побачив світ два роки тому, вже під час повномасштабної війни. «Це книжка не для теоретиків, а для фахівців, які стоятимуть за пультом і керуватимуть АЕС», – попереджає Борис Юхимович.

Лещенко опублікував понад 130 наукових праць. За дослідження в галузі фізики швидких нейтронів разом зі своїми колегами Каденком І.М., Майданюком В.К., Применком Г.І., Прокопцем Г.О. та Шевченком В.А. 2000 року отримав Державну премію України в галузі науки і техніки. Не без гордості згадує, як університетські фізики власними руками збудували понад 20 нейтронних генераторів для різних підприємств та установ і навіть постачали їх за кордон. Цікаво, що наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років генераторів з високою роздільною здатністю було декілька в світі, і один з них працював у Київському державному університеті.

За ким останнє слово?

Проведені на нейтронних генераторах фундаментальні дослідження опосередковано вплинули й на проєктування та підвищення безпеки атомних станцій. «Ми вивчали взаємодію нейтронів не просто з речовинами, а з тими матеріалами, які використовують для будівництва АЕС, створення конструктивних елементів реактора та захисних стінок», – пояснює Борис Юхимович. Отримані в університетській лабораторії експертиментальні дані – нейтронні константи – внесені до  Міжнародної бібліотеки ЕХFОR при МАГАТЕ, якою послуговуються фахівці всього світу. Це без перебільшення вважають золотим внеском наших вчених у світову науку.

Тема безпеки атомних станцій залишається актуальною і нині. Одним із наслідків аварії на ЧАЕС стали палкі суперечки про майбутнє ядерної енергетики, які не вщухають і сьогодні, на тлі російсько-української війни. Та попри все вагоме слово в цій дискусії має залишатися за фахівцями рівня Бориса Лещенка, які зафіксували подих лиха на власному дозиметрі.

 

На знімках: Борис Лещенко в лабораторії КНУ – біля свого генератора швидких нейтронів, у Чорнобилі та на конференції МАГАТЕ у Дебрецені (Угорщина) 

Анна Луканська, Центр комунікацій