Новини

У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбувся пам’ятний захід «Місце Тиші – голос пам’яті», присвячений студентам і курсантам Університету, які загинули в російсько-українській війні. Саме на Місці Тиші – просторі, створеному для вшанування пам’яті загиблих шевченківців, зібралися рідні, друзі, викладачі та студенти, щоб згадати тих, хто мав жити для України, але загинув за її свободу.

Захід відбувся в день роковин теракту в Оленівці, коли у російському полоні загинули понад півсотні українських військовополонених, серед них – Ярослав Отрок, студент Філософського факультету Університету.

Вчора в Україні вперше офіційно вшановували День пам’яті Захисників та Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні, й сьогодні Університет долучився до цієї пам’яті.

«Ми схиляємо голови перед мужністю та жертвою наших Героїв. Місце Тиші, яке ми створили, – це простір загальноуніверситетського вшанування наших хлопців і дівчат. Це місце для пам’яті, для мовчазної присутності, для осмислення втрат, які ми переживаємо як спільнота і як нація. Це – точка єдності й правди, яка звучить голосом наших героїв», – сказав ректор Володимир Бугров.

Під час церемонії названо імена двадцяти студентів і курсантів КНУ:

• Святослав Горбенко
• Андрій Задорожний
• Олег Турянський
• Ян Шевченко
• Микита Перебийніс
• Тарас Коваль
• Дмитро Євдокимов
• Ярослав Майборода
• Денис Поліщук
• Андрій Лісяк
• Олександр Давидов
• Кирило Кротов
• Ярослав Отрок
• Ігор Воєводін
• Кирило Бурмагін
• Ілля Міндарьов
• Анастасія Мар'янчук
• Ярослав Антоняк
• Даниіл Довгопол
• Вадим Пахомов

Вони були представниками різних факультетів та інститутів – історичного, філософського, хімічного, інформаційних технологій, психології, філології, права, міжнародних відносин та ВІКНУ, а також коледжу геологорозвідувальних технологій. Серед них – кіборги, воїни «Азову», добровольці, медики, сапери, командири БПЛА, розвідники. Всі вони – молоді, красиві, сильні, ті, хто міг би жити, любити, розвивати науку чи мистецтво, творити країну майбутнього. Їх більше немає серед нас – але вони назавжди залишаються у спільній пам’яті Університету та України.

До слова були запрошені батьки Героїв.

Пані Оксана, мама Ярослава Отрока зазначила, що її син пішов на фронт, бо не міг лишатися осторонь. Він любив життя, свою країну, цінував освіту і дуже пишався, що навчається саме в КНУ імені Тараса Шевченка. «Я горджуся сміливістю та героїзмом Ярослава. Він вийшов з Азовсталі, виконуючи наказ і не знімаючи шеврона. Дякую Університетові, який береже пам’ять про мого Героя», – сказала Оксана Онопа.

«Як і багато студентів, Ігор пішов за покликом серця. Не озираючись. Вважаю, немає людини сміливішої, ніж та, яка готова ризикувати життям заради Батьківщини. І немає людини світлішої, ніж та, яка йде за внутрішнім переконанням. Звертаюся до молоді – до майбутнього України: пам’ятайте, якою ціною дається наша незалежність. Вірте в себе. Від вас залежить багато. Ви здатні творити сьогодення й змінювати майбутнє. І дуже хочеться вірити: ці втрати – не даремні», – підкреслила пані Тетяна, мама Ігоря Воєводіна.

Пан Олександр, батько Дениса Поліщука, поділився болем, що не минає – з ним просто вчишся жити. Так само як і з любов’ю, яка не згасає. За його словами, Денис був різносторонньою особистістю, але завжди йшов до своєї мети. Перед тим як вирушити на фронт, сказав просто й рішуче: «Тату, йду, бо мушу». Подякувавши Університету за створення Місця Тиші, пан Олександр наголосив: це місце – не лише про пам’ять. Це – частина нашої спільної боротьби. «Просимо вас: нехай це місце не стане просто затишним куточком на великій території Університету. Нехай воно буде частиною освіти. Нехай стане ще одним інструментом нашої боротьби», – наголосив Олександр Поліщук.

Для спільного вшанування героїв учасникам було запропоновано відсканувати спеціальний QR-код з посиланням на відео про героїв. Надалі код стаціонарно встановлять на Місці Тиші, щоб кожен, хто сюди прийде, міг самостійно поринути в пам’ять, згадати, помолитися.

Всі присутні схилили голови у хвилині мовчання – глибокій і промовистій, бо саме в тиші найгучніше лунають імена. Імена тих, хто мав жити, любити, мріяти, але загинув за Україну.

Далі у виконанні співробітників Центру фольклору та етнографії Навчально-наукового інституту філології прозвучала псальма «На Сіонській горі», що проросла із глибин національного болю, і лунала як молитва.

Завершився захід словами подяки – батькам й усій університетській спільноті, яка не забуває. Університет живе за гаслом «Utilitas, Honour et Gloria» – «Користь, Честь і Слава», і саме ці слова стали сенсом життя і боротьби для кожного з наших Героїв.

Герої не вмирають. Пам’ять про них тримає нас і не дає опустити рук.

Центр комунікацій