Новини

У КНУ написали листа до світу в межах однойменного мистецького проєкту «The World Letter», започаткованого французькою художницею Cocovan. Це 630-метрове любовне послання, до створення якого вже долучилися понад 25 тисяч мешканців 50 міст планети. У заледенілому воєнному Києві молоді українці теж закарбували своє уявлення про любов як формулу світової гармонії.

 

Партисипативний проєкт «The World Letter» розпочався 2017 року і відтоді подорожує континентами й запрошує людей різних національностей написати послання світові на сувої паперу, що постійно зростає. Тексти з’являються різними мовами, почерками й стилями. Хтось пише один рядок, хтось – філософський роздум, хтось цитує улюблену поезію чи залишає малюнок. Не важливо, у якій формі – всі охочі втілюють на полотні свої думки, побажання, емоції, тим самим створюючи монументальний мистецький твір і колективний лист любові людства до світу.

Про це розповіла засновниця проєкту – французька перформанс-художниця і співачка Cocovan під час зустрічі зі студентами Шевченкового університету. За словами мисткині, її мета – об’єднувати людей, тому сувій продовжить подорожувати світом. У майбутньому художниця планує зробити цифрову копію листа у спадок нащадкам.

До слова, Cocovan завітала до КНУ в одязі з елементами червоного кольору. Вітаючи гостю, проректорка з міжнародного співробітництва Ксенія Смирнова зауважила, що червона барва для шевченківців теж символізує любов, адже це колір рідного Університету. А для всіх українців, які майже 12 років живуть в умовах війни, символ червоного насамперед означає любов до життя.

«Ми боремося проти жорстокої агресії, та водночас сповнені глибокими емоціями. Коли війна закінчиться, всі ці переживання залишаться у наших душах. Але, гадаю, для студентів важливо те, що їхні нинішні почуття та емоції будуть збережені в одному глобальному голосі для прийдешніх поколінь. Адже мистецтво допомагає людям краще розуміти одне одного», – сказала Ксенія Смирнова.

Ось що хотіли донести світові учасники «The World Letter».

Андрій Міненко, аспірант Філософського факультету КНУ:

«У противагу вислову німецького філософа Гайдеґґера «Мова – це сфера буття», я хотів сказати, що любов, кохання є окремою мовою, яка не потребує слів. Любов долає всі бар’єри! У світі дуже багато речей, які роз’єднують, але любов – одна з небагатьох, що здатна єднати».

Вероніка Петруніна, Економічний факультет:

«Любов у моєму розумінні перегукується з прислів’ям «Не бачити зла. Не чути зла. Не говорити зла». Цей принцип є моїм життєвим кредо. І це, на мою думку, загальна формула гармонії світу».

Марія Броністовська, співробітниця Відділу міжнародних зв’язків КНУ:

«Любов, особливо для українців, – це про можливість жити сьогодні й зараз, попри всі перешкоди. А також про день завтрашній, про своє майбутнє та щастя рідних і близьких. Проєкт Cocovan цінний тим, що збирає голоси людей, які хочуть бути почутими, залишити слід для нащадків. Можливо, хтось колись перегляне ці листи і знайде послання своїх далеких родичів».

Юрій Бочан, ННІМВ, співробітник Центру комунікацій КНУ:

«Подякував Cocovan за її роботу, тому що такий проєкт вимагає величезних зусиль. І дав невеличку музичну рекомендацію щодо мого улюбленого французько-американського гурту Moriarty. Їхні пісні звучать як мелодія любові, що йде із самого серця. Сподіваюся, що люди майбутнього прочитають моє побажання, відкриють для себе цю музику й краще зрозуміють наше покоління».

Дар’я Подоліна, випускниця Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна:

«Я побажала людям вкладати свою любов у турботу про інших. Причому піклуватися не лише про родину чи країну, а й про тих, кого ми не знаємо, хто далеко. Адже є люди, яким пощастило навіть менше, ніж нам зараз: вони живуть за межею бідності, не мають доступу до освіти. Завжди потрібно пам’ятати про це і перетворювати свою любов у дію. Так, як це робить Cocovan. Дякую КНУ за те, що проводить зустрічі з такими неймовірними та надихаючими людьми».

Своєю чергою авторка проєкту сказала, що, повернувшись на батьківщину, неодмінно поділиться власним досвідом перебування в Україні:

«Звичайно, я не можу відчути на собі всіх страждань і психологічного тиску, яких зазнають українці упродовж чотирьох років війни. Для мене це однозначно тероризм з боку агресора. Але навіть мої друзі у Франції не завжди розуміють, що насправді відбувається в Україні. Думаю, коли вони більше знатимуть, то з готовністю відкриють свої серця. Тому я вважаю, що світ не повинен мінімізувати увагу до цієї війни. Українці приємні, згуртовані, освічені й дуже цивілізовані. Я вражена, що навіть у нинішніх складних обставинах вони готові ділитися зі світом своєю любов’ю».

 

Центр комунікацій