Новини

 

Поезія як дія – саме так у Навчально-науковому інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка окреслили літературно-мистецький марафон «Симоненко 2026», що відбувся 7 квітня. Подія зібрала студентів і школярів із Києва та Київської області, а також учасників зі Львова, Черкас і Вінниці.

Марафон розпочався біля бюста Василя Симоненка у внутрішньому дворику Червоного корпусу. Саме тут задали тон події – без зайвої урочистості, але з відчуттям тяглості: Симоненко як частина університетського простору і як голос, що не втрачає актуальності. Захід відкрила очільниця Літературної студії ННІЖ імені Василя Симоненка Олена Рижко.

Далі поезія перемістилася до аудиторій і зазвучала вже інакше – у виконанні студентів. Симоненкові тексти й пісні на його слова сприймалися не як шкільна класика, а як жива мова, що точно потрапляє в інтонацію сьогодення.

Ректор Університету Володимир Бугров наголосив на значенні поезії як носія національної ідентичності, окремо підкресливши, що Василь Симоненко є випускником Університету: «Ми говоримо про поезію як квінтесенцію духовності, а про літературу – як вираз національного духу. Василь Симоненко є дійсно національним героєм, велетнем духу». За його словами, сила поетичного слова вимірюється не лише змістом, а й реакцією: «Я бачив очі студентів – вони світилися. До Симоненка потрібно повертатися».

Подію реалізували у співпраці з Київським молодіжним центром та партнерами-видавцями, зокрема Видавництвом «Ранок». До Симоненківських читань долучилися завідувачка кафедри редакційно-видавничих технологій і продюсування Тетяна Крайнікова, а також заступник директора Київського молодіжного центру Валерій Крамаренко, який не лише підтримав ініціативу інституційно, а й узяв участь у читаннях.

Друга частина марафону відбулася в аудиторії імені В’ячеслава Чорновола ННІ журналістики і була вибудувана як відкрита творча лабораторія. Перед початком із учасниками поспілкувалися голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський та поет Петро Засенко, який поділився особистими спогадами про Василя Симоненка.

Відправною точкою для роботи став вірш «Нашої заслуги в тім не бачу» зі знаковими рядками: «Тільки тим історія належить, хто сьогодні бореться й живе». Саме цей мотив учасникам запропонували осмислити у власних текстах і візуальних роботах. Упродовж години з’явилися десятки робіт – від поезії й короткої прози до медіатекстів і візуальних історій. У кожній – спроба проговорити Симоненка як досвід особистий і водночас спільний.

Марафон відбувався паралельно в офлайн- та онлайн-форматах, що дало змогу розширити аудиторію і створити ефект спільної присутності – незалежно від міста.

Тексти, створені 57 учасниками події, увійдуть до спеціального випуску літературного альманаху «Святий Володимир». Учасники також отримають сертифікати, а сам проєкт організатори планують розвивати як щорічну ініціативу.

Передував марафону цикл поетичних читань у соціальних мережах ННІ журналістики, до якого приєдналися студенти з Києва, Львова та Черкас. Цей попередній етап фактично задав тон усьому проєкту – як відкритому й розподіленому в просторі, де поезія виходить за межі аудиторій і працює в живому цифровому середовищі.

Ця подія показала просту річ: поезія в Університеті – це вже не про вшанування. Це про дію. Про спосіб осмислювати реальність і знаходити мову для розмови про головне. І, схоже, сам марафон має всі шанси стати щорічною традицією.

 

За інформацією кафедри редакційно-видавничих технологій і продюсування ННІЖ

Центр комунікацій