Новини |
Tweet |
Нобелівський тиждень у КНУ: Премія миру |
|
---|---|
Продовжується Нобелівський тиждень у КНУ. 11 жовтня Норвезький нобелівський комітет в Осло оголосив лавреата цьогорічної премії Миру. Нагороду присуджено японській організації постраждалих від ядерного бомбардування Nihon Hidankyo. Премія миру – одна з найочікуваніших на Нобелівському тижні, найбільше уваги у медіа саме до цієї премії, яку ще називають політичною складовою «нобелівки». Про цьогорічний вибір Нобелівського комітету говоримо зі знаними експертами та політичними оглядачами ННІ міжнародних відносин та Філософського факультету. На думку Віктора Константинова, кандидата політичних наук, заступника директора ННІ міжнародних відносин: «Премія миру – чи не найбільш контраверсійна з-поміж Нобелівських нагород. Часто її вручають за події важливі сьогодні, але провальні вже у короткій перспективі: за гучні заяви, що не перетворюються у дії, за мирні ініціативи, які не приводять до миру, за договори, які сторони порушують одразу після набуття чинності. Однак із одним завданням Премія миру прекрасно справляється, як жодна інша: вона підсвічує найбільші загрози людству, вказує на дії, яких безпека людства всієї планети сьогодні потребує для свого виживання найбільше. Протягом двох світових воєн Премію миру не вручали жодного разу, але й своєю відсутністю Премія потужно заявляла про головне для людства: жодного звершення, достатнього для встановлення миру, ще не трапилося. У цьому сенсі цьогорічна Премія миру не є виключенням. Лауреатом стала японська Рада асоціацій жертв атомних та водневих бомб. Створена у 1956 році, вона об’єднала людей, що пережили американські бомбардування Хіросіми та Нагасакі 6 та 9 серпня 1945 року. З моменту створення Рада ставила за мету заборону ядерної зброї. За роки існування вона провела сотні національних та міжнародних заходів проти ядерної зброї, здійснила та опублікувала численні дослідження про потенційну шкоду застосування ядерної зброї в обмежених та глобальних конфліктах. Нагорода дійсно заслужена: Рада перетворилася на одного з найбільш активних та знаних міжнародних борців за без’ядерний світ, що забезпечило їй загальне визнання та чотири – з урахування цьогорічної, виграної – номінації на Нобелівську премію миру. До того ж наступного року виповниться 80 років з часу бомбардувань й середній вік членів японських асоціацій тих, хто вижив, складає 85 років. Тож, це чи не останній шанс відзначити зусилля цих людей ще за життя. Але основна причина для нагородження Ради саме у 2024 році є надзвичайна гострота ядерної проблеми, набута за останні кілька років. Ядерні погрози російського керівництва, північнокорейський ядерний шантаж сусідів, іранська ядерна програма на тлі війни на Близькому Сході. Світ на порозі збройного конфлікту, в якому буде використано ядерну зброю – вперше з тих далеких серпневих днів 1945 року, коли атомні бомби впали на Японію. Годинник Судного дня, символічний індикатор небезпеки ядерної війни, запроваджений у 1947 році американськими фізиками-розробниками атомної бомби, перебуває в 90 секундах від півночі. Це найгірший показник за всю історію проєкту, й він прямо вказує на реальну небезпеку початку ядерної війни. І хоча загальна кількість боєзарядів зменшилася порівняно з часами Холодної війни, та збільшилася кількість ядерних держав, знизився технологічний поріг входу до ядерного клубу, катастрофічно впала відповідальність політичних лідерів ядерних держав за наслідки власних дій. Сьогодні контроль над ядерною зброєю, особливо тією, що опинилася в руках небезпечних для сусідів режимів, став не просто важливим політичним питанням – питанням виживання людства. Норвезький нобелівський комітет, що присуджує Премію миру, своїм рішенням не просто хотів відзначити звитяжність японських борців за ядерне роззброєння. Головною метою, поза сумнівом, було ще раз привернути увагу людства до безпрецедентної загрози ядерної війни, відвернути яку можна лише спільними зусиллями всього світу».
Петро Олещук, доктор політичних наук, професор кафедри політичних наук Філософського факультету у своєму коментарі зауважує: «Власне, у першій половині ХХІ сторіччя світ знову опинився перед загрозою використання ядерної зброї. Російська агресія проти України на всіх етапах супроводжувалася і супроводжується ядерним шантажем, який держава-агресор використовує, аби стримувати допомогу для України і просто з метою ведення психологічної війни проти цивілізованого світу. Показово, що агресія здійснюється проти України, яка добровільно на початку 90-х років ХХ сторіччя відмовилася від арсеналу ядерної зброї в обмін на «гарантії безпеки» від провідних держав світу, які виявилися нежиттєздатними. Тепер Україна зазнає агресії, а ядерна зброя використовується агресором як аргумент, аби залишатися безкарним. За таких умов у світі все чіткіше говорять, що лише ядерна зброя (а не міжнародні договори або правові інститути) може бути гарантією безпеки для держави. Ми знаходимося на порозі нової ядерної гонки, нового етапу тотального ядерного озброєння всього світу. Звісно, добре, що міжнародні організації розуміють природу ядерної загрози й намагаються апелювати до минулого, аби показати нам приклади руйнівної сили ядерної зброї. Але ситуація у світі демонструє, що історичні приклади забуті, історичний досвід нівельований, а відродження сили диктаторських режимів відкриває шлях для нових історичних катаклізмів. Цей процес не є незворотнім і може бути зупинений прямо зараз, але для цього потрібна політична воля з боку світових лідерів. При цьому важливо, аби темою ядерної загрози не почали маніпулювати з метою виправдання агресорів та закликів "замирення" за будь-яку ціну, бо це буде лише підтвердженням факту, що ядерний шантаж "працює"».
Нобелівський тиждень у КНУ – це серія коментарів КНУ-експертів про цьогорічні премії з фізіології та медицини, фізики, хімії, літератури, миру та економіки. Ілюстрації: Центр комунікацій КНУ, Нобелівський комітет Центр комунікацій |
© All rights reserved 1995-2024