Новини

Всього : Фотографія :

Вони почали нове життя після складних поранень і тепер надихають своїм прикладом інших. Відверті розповіді героїв сучасної російсько-української війни зібрала політична кореспондентка BBC News Україна Софія Середа у книжці «Ще одне життя», презентація якої відбулася у КНУ імені Тараса Шевченка. Організатором зустрічі з авторкою та героями її оповіді виступив Навчально-науковий інститут права КНУ.

Відверта розмова про прийняття себе після бойової травми, про ставлення до ветеранів у суспільстві та про те, як мають вибудовуватися повага й підтримка, зібрала у залі Вченої ради Головного навчального корпусу КНУ велику авдиторію. У зустрічі взяли участь авторка книжки Софія Середа, ветерани – герої видання «Ще одне життя», перший проректор КНУ Микола Погорецький, директорка ННІ права Оксана Васильченко, викладачі та студенти.

«Університет має бути простором, де ветерани й ветеранки відчувають не співчуття, а повагу, підтримку і готовність суспільства чути їхній досвід. Саме через такі зустрічі формується культура вдячності та відповідальності», – зазначив Микола Погорецький.

Оксана Васильченко наголосила, що для студентів-правників особливо важливо вчитися говорити про людську гідність не лише мовою законів, а й через живі історії людей, які пройшли війну.

Своєю чергою Софія Середа розповіла, що ідея книжки народилася з бажання дати голос людям, які після тяжких поранень змушені фактично заново вчитися жити: «Торік я отримала від видавництва пропозицію написати книжку про досвід військових, які зазнали важких поранень, реабілітувалися і можуть розповісти про свої виклики, емоції та переживання. Щоб інші ветерани, які зараз проходять той самий шлях, відчули, що вони не одні. І щоб цивільні краще їх розуміли».

Книжка створена на основі низки інтерв’ю, які журналістка провела з кожним із героїв. Видання побачило світ 2026 року у видавництві «Stretovych». Під однією обкладинкою – вражаючі історії дванадцяти чоловіків та однієї дівчини – професійної скрипальки, диригентки й спортсменки Ольги Рукавішнікової.

Дівчина стала на захист країни від російських окупантів у 22 роки, у перші дні повномасштабного вторгнення. Була гранатометницею 112-ї окремої бригади ТрО, нині – військовослужбовиця 411-го полку безпілотних систем «Яструби». Має низку складних поранень: у травні 2023 року втратила око й дістала численні уламкові ураження, один з уламків застряг у шийному хребці. Після війни мріє повернутися до музичної кар’єри, але попри все вважає свій вибір правильним: «Якби вторгнення почалося завтра, я б зробила те саме».

Офіцера ЗСУ Дмитра Лінартовича у червні глядачі побачать у ролі Мольфара у виставі «Тіні забутих предків». Відомий актор також пішов захищати країну 2022 року, був розвідником 46-ї окремої аеромобільної бригади у складі Десантно-штурмових військ. Брав участь у боях за Херсонщину, Бахмут і Соледар. У 2023 році отримав тяжке поранення голови. Після реабілітації повернувся до професійного життя, викладає на кафедрі кіно- і телемистецтва ННІЖ КНУ. Жартує, що завдяки пораненню отримав новий гарний ніс: лікарі безкоштовно зробили «пластику». Каже, що суспільство ще не навчилося зчитувати наслідки тривалого травматичного досвіду. «Якщо людина перебуває “на голці війни”, вона може реагувати занадто емоційно, різко, – нагадує Дмитро. – Просто зрозумійте її й не чіпайте».

Герой України Богдан Дронов добре знає, як перетворити пережитий досвід на джерело сили. Як планувати життя після того, як пережив клінічну смерть. Як мріяти про майбутнє й будувати стосунки. Зі своєю дружиною він познайомився вже після поранення та реабілітації – їм було цікаво разом, і саме це стало вирішальним. Найгірше, що може бути у стосунках, – це принцип «я з тобою через жалість», каже Богдан.

Він – кадровий військовий, колишній командир 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, учасник АТО/ООС та повномасштабної російсько-української війни. Нині продовжує службу на кафедрі сухопутних військ Національного університету оборони України – навчає офіцерів керувати боєм. У 2022 році на Луганщині отримав тяжку травму голови й множинні ураження обличчя. «Я маю титанову пластину в голові й не відчуваю запахів, тому ніс моєї дружини працює за двох», – каже Богдан.

Вже після поранення знайшов своє кохання і колишній піхотинець «Азову» Андрій Кучер. Під час боїв за Маріуполь він отримав наскрізне кульове поранення в голову. Його евакуювали з оточеного міста в межах повітряно-десантної спецоперації ГУР «Небо». Через поранення Андрій не міг їсти. Згодом за допомогою реабілітологів йому вдалося досягти значного прогресу: обличчя стало більш підтягнутим і рухливим. На шляху тривалого й складного відновлення його підтримувала дружина. «Дівчата, які хочуть вийти заміж за військового, мають розуміти, що одного разу їхнє життя може кардинально змінитися», – попереджає Андрій.

Нам доведеться звикнути жити в нових реаліях, де ветеранів із бойовими травмами, на жаль, ставатиме дедалі більше. І ставитися до них маємо з вдячністю та повагою: не витріщатися на людей з ампутаціями, не турбувати неделікатними запитаннями й не нав’язувати свою допомогу, якщо про неї не просять.

«Сьогодні люди вже простіше реагують на поранення. Звикли. Практично ніхто не питає: “А що в тебе з рукою?” У 2022 році це траплялося повсякчас, – каже колишній снайпер батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького Дмитро Фінашин. – Доводилося віджартовуватися й вигадувати різні нісенітниці: “собака відкусила”, “набивав татуювання в Краматорську й підхопив гангрену”».

Він – кадровий військовий, учасник АТО/ООС. Втратив ліву руку й вказівний палець правої руки через кульові поранення у червоній зоні неподалік Соледара. Після поранення став офіцером розвідувальної секції одного з підрозділів БпЛА. Із січня 2025 року – радник міністра внутрішніх справ з ветеранської політики. Попри втрату руки, їздить за кермом, займається спортом, стріляє й веде повноцінне життя.

Такі люди мають незламний характер і міцний внутрішній стрижень. «У моєму разі це два титанових стрижні», – жартома уточнює Гліб Стрижко, колишній командир десантно-штурмового відділення 1-го окремого Феодосійського батальйону морської піхоти. У квітні 2022 року під час оборони Маріуполя він отримав множинні тяжкі травми таза й обличчя після влучання російського КАБа в будівлю. Пройшов полон. Нині – директор напряму з роботи з ветеранами Starlight Media та амбасадор Veteran Hub.

Колись лікарі стверджували, що він ніколи не ходитиме, та Гліб довів протилежне. Він має власний погляд на ветеранську політику й між новими пільгами та можливостями радить обирати саме можливості. «У Києві бути ветераном комфортніше, ніж десь в обласному центрі чи маленькому селі, де доступ до послуг значно ускладнений», – каже Гліб.

Учасники зустрічі наголосили на необхідності підтримувати ветеранів і ветеранок, які повертаються до цивільного життя, адже це сприятиме консолідації українського суспільства.

Центр комунікацій