СВЯТОСЛАВ ГОРБЕНКО
«Скельд», 19 років, боєць 1-ї штурмової роти 5-го батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», студент бакалаврату спеціальності «японська мова і література, іноземна мова» ННІ філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Героїчно загинув 3 жовтня 2014 року. Під час бою за Донецький аеропорт був смертельно поранений осколком танкового снаряда, коли рятував травмованого побратима.
«У квітні 2014 на третій курс спеціальності «японська мова і література, іноземна мова» ННІ філології перевівся ніби звичайний студент – Святослав Горбенко. У свої 19 хлопець розумів силу ідеї та відповідальності… 17 серпня, таємно, не поговоривши з батьками, залишивши тільки листа, він опинився у військовому навчальному центрі «Десна», куди записався до ДУКу ПС як доброволець», – згадують у ННІ філології.
Батько Святослава, Сергій Горбенко, у спогадах про ті дні зазначає: «Ми молили його довчитися, адже навіть для того, щоб отримати офіцерські погони, йому треба було закінчити ще рік. Я подумки вже змирився з тим, що він піде до війська, але хотів, щоб він закінчив освіту й краще прислужився б Українській державі. Але ворог наступав, і син казав: «Вони все одно не дадуть нам довчитися, батьку, треба йти, поки вони не прийшли до Києва». Я не погоджувався, наполягав, тому він 17 серпня 2014 р. пішов потайки, щоб я не міг його зупинити…».
Влітку 2014 року Святослав склав іспити на військовій кафедрі й здобув подання на звання молодшого лейтенанта. Погони отримати не встиг – пішов добровольцем після військових навчань. Став бійцем 1-ї штурмової роти 5-го батальйону. Пройшов військову підготовку в 169-му навчальному гвардійському центрі Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0665, смт Десна Козелецького району Чернігівської області). У середині вересня юнак уже був на фронті, брав участь в антитерористичній операції на Сході України, зокрема й у боях за Донецький аеропорт.
Святослав Горбенко – один із наймолодших захисників аеропорту. «Коли йшов на передову захищати, був впевненим і позитивно налаштованим. Йому кажуть: «Ти розумієш, що йдеш стріляти?» – Відповідав: «Так. Я йду стріляти москалів, які вбивають українців у Донецьку», – розказав одному з полтавських телеканалів друг Святослава, що має позивний «Череп».
3 жовтня 2014 року, під час бою за Донецький аеропорт, Святослав Горбенко разом із іншим побратимом виносили поранених із зони ураження. Святослав отримав смертельне поранення уламком танкової міни. Про подробиці того фатального бою розповів батько юнака на одному із заходів ушанування пам’яті «Скельда», які щорічно організовує колектив Шевченкового університету в ННІ філології: «Проти ночі з 2-го на 3-тє жовтня 2014 року під Донецьким аеропортом тривала ротація українських захисників. Саме тоді виснажені українські бійці відійшли на ротацію, а нове поповнення оборонців термінала аеропорту ще майже не орієнтувалося в бойовій ситуації. Залишалася невеличка група добровольців, які відчайдушно стримували ворожі атаки. Терористи вирішили скористатися перегрупуванням українських воїнів і спробували атакувати Донецьке летовище. Спочатку противники розгромили перший пост, оточили 7 спецназівців (двоє із них загинули), тоді 1-а штурмова рота 5-го батальйону ДУК «Правий сектор», до якої входив і Святослав, порятували бійців-спецназівців. Вороги не зупинилися – почався танковий обстріл українських військових. Святослава було смертельно поранено осколком танкового снаряда».
Спогадами про той, останній для «Скельда», бій поділився побратим «Чуб»: «Прибігли й кажуть, що є поранений на другому поверсі. Питають, «чи є санітар?». Я – не санітар, але трохи щось бачив, знаю. Побігли подивитися. Там чоловік, якого теж добряче зачепило, рухатися сам не може. Пізніше виявилося, що переламано таз. Ми зі «Скельдом» його на ноші поклали й почали спускати з другого поверху. І там саме кут вікна. Ми вже завернули, а вибух – конкретний, думаю, в арку вікна. Хвилею накриває. Я розвертаюсь, а під «Скельдом» – уже калюжа крові... Це – секунда. Я розвертаю його, іще живого, знімаю арафатку, а там – сонна артерія пошкоджена. Я починаю запихати рану серветками. У цей час прибігають «Кобра» й «Бара». «Бара» джгутує руку, бо рука розпанахана досить глибоко теж, а «Кобра» за сонну артерію береться, намагається зупинити кров, засипаємо целокс. У «Скельда» ще якийсь слабенький пульс був. Ми намагаємося врятувати, але видно, що вже все... «Скельд» був християнином, а немає більшої честі, аніж віддати життя за ближнього свого. Він у прямому сенсі віддав життя за ближнього».
Американський журналіст Нолан Петерсон сказав: «Такі воїни, як Скельд, мають бути взірцем для суспільства». На думку медійника, українські бійці іще від 2014 року захищають на Донбасі, зокрема, і ввесь світ від російської загрози.
Перед талановитим студентом-японістом, який знав кілька мов, відкривалися блискучі шляхи міжнародника, науковця, перекладача. Та він обрав дорогу на фронт. На превеликий жаль, вона виявилася занадто короткою. Доброволець «Скельд» разом зі своїми побратимами утримували небо над Україною в тому пекельному аеропорту. Саме після тих страшних подій з’явився неологізм «кіборги». Святослав із побратимами стали першими «кіборгами», «осінніми»...
Батьки «кіборга» Святослава й донині, що би не робили, де би не перебували, відчувають присутність сина. «Я не вірю й досі не можу з цим змиритися. Він з нами. Він тут», – поділилася своїм болем мати героя, Лариса Горбенко, у розмові з журналістами ТСН.
Війна – найжахливіша історія, яка трапляється з народом. Бо за кожним подвигом стоїть чиясь смерть, кров і сльози. До історії України ХХІ століття назавжди вписано сторінку про подвиги «кіборгів», наймолодшому із яких завжди буде 19. «Вони були ніби «коштовні діаманти», які кинулися в бій, перетворившись на неприступний мур для терористів. І тепер ці «діамантики» світять нам з небес, споглядаючи на наше життя, чи гідні ми пам’яті Героїв», – говорить викладач історичного факультету КНУ Олександр Надтока.
Директор ННІ філології Григорій Семенюк, згадуючи студента-героя, підкреслює: «Вшанування пам’яті тих, хто поклав життя за мир і майбутнє нашої держави, є не тільки свідченням їхньої пам’яті й слави, а й нагадуванням того, що ми маємо знати наші національні цінності та гідно їх захищати. Ми маємо усвідомлювати, що ми – українці. Вічна пам’ять Святославу й усім героям, адже завдяки їм живе наша нація».
З жовтня 2019 року:
3 жовтня 2021 родина Шевченкового університету традиційно зібралася на мітинг-реквієм пам’яті Святослава. До присутніх звернувся Денис Антіпов, викладач кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Інституту філології, який у 2014 році теж вирушив добровольцем на фронт: «Геройський чин Святослава Горбенка є взірцем того, як можна самовіддано любити й боронити свою державу аж так, щоб віддати за неї найцінніше – власне життя! Університет пишається честю мати такого гідного студента серед своїх вихованців». Денис Антіпов загинув за Україну 11 травня 2022 року.
Історія Святослава Горбенка – це приклад героїзму та відданості Україні. Він пішов на фронт добровольцем, відмовився від професійної кар’єри перекладача. Про це в Шевченковому університеті знає кожен, адже одна з аудиторій в ННІ філології названа на честь героя, а найкращі студенти-сходознавці отримують стипендію імені Святослава Горбенка. Окрім цього, його ім’я носить Студентська гвардія КНУ, учасники якої гідно продовжують традиції студентів-звитяжців Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Нагороди Святослава Горбенка:
